Міністерство освіти і науки України

Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини

Зарубіжна література XVII ст.

Навчальний посібник

Умань 2009

УДК 82(07)

ББК'83.3(0)Р 30

Рецензент:

Коваль В.О. – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української мови Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Навчальний посібник із зарубіжної літератури XVIIст. / Уклад. Анікіна І.В. – Умань, 2009 – с. 109.

Затверджено рішенням кафедри української мови (протокол №11 від «11» червня 2009 року).

Навчальний посібник рекомендований для студентів факультетів української та іноземної філології спеціальності 6010100 «Педагогіка и методика середньої освіти. В ньому зібрані матеріали (лекції, плани практичних занять), які допоможуть у засвоєнні курсу зарубіжної літератури в умовах кредитно-модульної системи навчання.

ББК'83.3(0)Р 30

2009

Художні тексти, рекомендовані для обов'язкового читання.

1. Моліна Т. Севільський бешкетник, чи Кам'яний гість.

2. Кальдерон П. Життя — це сон.

3. Гонгора Л. Поезії. Самота.

4. Буало Н. Поетичне мистецтво.

5. Лафонтен. Байки.

6. Корнель П. Сід. Горацій.

7. Мольєр Ж. Міщанин — шляхтич. Дон Жуан. Мізантроп. Школа жінок. Школа чоловіків.

8. Лафайєт М. Принцеса Клевська.

9. Паскаль Б.

10. Ларошфуко Ф. Максими.

11. Лабрюйєр Ж. Характери.

12. Расін Ж. Федра. Андромаха.

13. Мільтон Дж. Втрачений рай.

14. Повернений рай. Самсон — борець.

15. Дефо Д. Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо.

16. Свіфт Дж. Мандри Гулівера. Казка діжки.

17. Філдінг Г. Історія Тома Джонса, знайди.

18. Бернс Р. Лірика.

19. Вольтер Ф.М. Кандід або Оптимізм. Простак. Орлеанська діва. Магомет.

20. Дідро Д. Черниця. Племінник Рамо.

21. РуссоЖ-Ж. Нова Елоїза. Еміль або про виховання.

22. Бомарше П. Севільський цирульник. Одруження Фігаро. Злочинна мати.

23. Лессінг Г. Емілія Галотті. Натан Мудрий.

24. Шіллер Ф. Розбійники. Підступність і кохання. Балади.

25. Гете Й. Страждання молодого Вертера. Фауст. Балади.

26. Гольдоні К. Слуга двох панів.

27. Гоцці Г. Любов до трьох апельсинів. Принцеса Турандот.

Лекція 1

ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС XVII СТОЛІТТЯ.

ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

План

1. Літературна боротьба XVII ст.

2. Ренесансний реалізм в літературі XVII ст.

3. Бароко, його філософські основи.

4. Класицизм — провідний напрям літератури XVII ст. Етапи його розвитку.

1. Літературна боротьба XVII століття

На початку XVII століття у Європі сформувалися держави із абсолютною монархією (Іспанія, Франція та ін.). з'явилися нові країни із переважаючою роллю середнього класу (Голландія), деякі країни (Італія, Німеччина, Польща) перебували в стані економічного занепаду.

Католицький Рим перестав бути релігійним центром Європи. Від нього, відмовившись сплачувати податки, відійшли Англія, скандинавські країни, Нідерланди, частина німецьких князівств, Женева. Європа розділилася за релігійними ознаками: лютеранство — в Німеччині та Скандинавії, кальвінізм — у Голландії, англіканська церква — в Англії тощо. Рим намагається повернути колишню могутність, однак це тільки посилює напруженість в Європі і призводить до релігійних воєнних конфліктів.

Розвинуті європейські країни (Англія, Франція, Іспанія, Голландія, Швеція) захоплюють великі колоніальні володіння в Новому Світі й Північній Африці.

Між частинами Європи зв'язки поглиблюються. Будь-який воєнний чи революційний конфлікт стає загальноєвропейським і відгукується в колоніальних країнах на інших континентах. Так було під час Тридцятилітньої війни (1618—1648), яка втягла до своєї орбіти велику кількість країн та перекроїла карту Європи. А буржуазні революції у Північних Нідерландах та Англії остаточно змінили співвідношення сил в економіці та політиці не лише європейських держав.

У Європі XVII століття паралельно співіснували уклади (іноді навіть в рамках однієї держави) — феодальний і буржуазний. Дворянство змушене було рахуватися із зростаючою буржуазією як суспільним станом, що набирав сили навіть у країнах з абсолютною монархією.

За цих умов відбувається формування світогляду людини цієї епохи.

Людина втрачає віру в себе: вона бачить себе тільки маленькою частинкою великого суспільного цілого, протистояти законам якого вона безсила. Зникає почуття особистої причетності людини до тих подій, що відбуваються. Виникає усвідомлення конкретної межі людських можливостей, і з'являються сумніви щодо здатності інтелекту вдосконалити існуючий світопорядок і зробити людське життя гідним.

Людина занурюється у свій внутрішній світ, шукаючи в ньому опори. Індивідуалізм — визначальна прикмета часу. Хтось покладає надії на монархію, бачачи в ній захист від усякого лиха. Деяка частина (досить велика) шукає порятунку у вірі, доходячи іноді до крайнього фанатизму. А дехто знаходить утіху в земних, чуттєвих радощах.

Борсання між землею і небом стають такими болючими, що людина приходить до усвідомлення власної недосконалості, гріховності. Вона все ще наївно вірить, що плесну і духовну красу можна поєднати в одній обраній, ідеальній особі. Людина вважає також, що краса і насолода земним життям тимчасові і є лише слабким відображенням омріяного райського блаженства. Особистість стає високоморальною і здатною до самозбереження.

Поряд із першочерговим завданням, пов'язаним із вирішенням соціальних проблем, протягом XVII—XVIII століть вирішувалось інше, не менш складне питання: підпорядкування сили природи розуму

Французький філософ XVII століття Рейс Декарт формулює практичний зміст наук. Англійський філософ Френсіс Бекон стверджує, що чим більше людина буде знані, тим більше вона буде підкорювати собі природу.

Філософські корифеї XVII століття — Декарт, Бекон, Галілей — сприяли активному розвиткові природничих наук.

Таким чином, XVII століття — століття наукового оволодіння природою, підкорення її владі людини: XVII століття — століття суспільної перебудови.

Але без роботи наукової души XVII століття не могло бути і мови про переможне розгортання визвольного просвітницького руху XVIII століття відповідно.

Не залишилось осторонь і мистецтво. В історії художньої літератури західноєвропейських народів XVII століття відзначено великими досягненнями

Варто відмітнім, що історична доля народів Західної, Центральної та Південної Європи у XVII столітті склалася по-різному. Зміцнення світових торгових шляхів справило негативний вплив на внутрішню економіку Італії. Колись найбагатша країна, центр європейської та світової культури у XIV, XV і частково XVI століттях, Італія, яка зазнала пагубних походів інтервентів, зубожіла. її культура підупала, і у XVII столітті італійська література не створила нічого визначного, що могло б привернути увагу сусідніх народів.

Майже такого ж перетворення зазнала і Німеччина, на економічне, політичне та культурне життя якої негативним чином вплинула Тридцятилітня війна. Німеччина теж не дала світові у галузі літератури принаймні якихось визначних досягнень у XVII столітті.

Па короткий проміжок часу вдалося вирватися вперед Іспанії. Захопивши великі заморські колонії, спустошуючи американські запаси золота, вона швидко розбагатіла і перетворилась у XVI столітті на одну із наймогутніших країн. Але це тривало недовго. Потік золота із Америки припинився, а за цей час внутрішнє господарське життя у країні. її власне виробництво встигло занепасти. До того ж наприкінці XVI століття поблизу берегів Англії зазнає поразки увесь іспанський флот, так звана «Непереможна Армада».

Після смерті Сервантеса (1616) іспанська проза вже була не в змозі займати гідне місце на світовій культурній арені. Однак сили Відродження ще не вичерпались у іспанських драматургів першої половини XVII століття: ще продовжував творити Лопе де Вега, зберігав свою могутність талант Педро Кальдерона.

У літературному житті Західної Європи це був вік Франції. Переживши релігійні війни другої половини XVI століття, Франція досягла у XVII столітті політичної стабілізації. Тут було встановлено абсолютну монархію, що сприяло національному об'єднанню країни. Починала широко розвиватися культура. Разом з ім'я Декарта на світову арену виходить французька філософія. П.Корнель, Ж.Расін дають кращі зразки нової класицистичної трагедії. Мольєр створює комедію, яка після Шекспіра та Лопе де Вега до появи комедій Бомарше не знаходить собі рівних у драматургії західної Європи.

Лафонтен створює класичний зразок байки. Значних успіхів досягає французька проза, зокрема афористична, представлена творчістю Паскаля. Ларошфуко, Лабрюйєра, мемуарна, психологічний роман тощо.

Таким чином, література країн Західної Європи XVII століття відобразила у собі перемоги і поразки людської думки, суворо обумовлені історичними причинами. Вона увіковічила радості та страждання, думи і сподівання народів.

Поняття «література XVII століття» означає не календарний період, а культурно-історичну епоху з притаманними їй рисами, які відрізняють її від попередньої доби — доби Відродження і наступного періоду — доби Просвітництва.

Перш за все вважаємо за доцільне наголосити, що в літературі XVII століття чітко виокремлюються три художніх напрямки:

• Ренесансний реалізм, що продовжував існувати (представник Лопе де Вега);

• Бароко (П. Кальдерон);

• Класицизм (П. Корнель, Ж. Расін, Ж. Б. Мольєр). На перший плай у мистецтві та літературі XVII століття висувається зображення внутрішніх суперечностей людини, осмислення розірваності зв'язку між особистістю та суспільством, між життєвими ідеалами і реальною дійсністю.