Розміщення виробничих зон сільських поселень.

Сільськогосподарська виробнича зона – це складова частина сільських поселень, на території якої розміщені різні типи агропромислових підприємств або їх окремі цехи та об’єкти виробничо-технічного обслуговування. Основою проектування виробничої зони сільських поселень є тісний планувальний зв’язок цієї зони з селищною. Такий зв’язок обумовлюється направленням і характером виробничо - трудових зв’язків, спільністю території, кооперацією інженерних комунікацій, раціональним та комплексним використанням території, природних ресурсів, ландшафту єдністю архітектурно-композиційного рішення селища.

Виробничу зону сільськогосподарських підприємств необхідно розміщувати підвітряно, враховуючи розу вітрів, а також нижче течії річок та

рельєфу по відношенню до селищної зони. Варіант загального розміщення виробничої і селищної зон у сільських поселеннях зображено на рис.1.2.1

Рис.1.2.1 Загальна схема розміщення виробничої і

селищної зон у сільських поселеннях:

1 – виробнича зона; 2 – зооветеринарна зона;

3 – виробничі підприємства; 4 – центр поселення;

5 – селищна зона; 6 –транспортні сполучення, дороги,

проїзди; 7 – санітарно-захисна зона.

Ділянка під забудову повинна розміщуватися на вищих по рельєфу, сухих місцях, далі від заболочених місць, місць, які не затопляються.

Необхідно улаштовувати більш короткі та зручні шляхи сполучення з селищною зоною населеного пункту, сільськогосподарськими угіддями, пасовищами, вигонами та водопоями для тварин. Дороги і виходи до пасовищ, вигони слід розташовувати так, щоб не переганяти тварин через селищну зону населеного пункту та не забруднювати її.

Бажано, щоб рельєф місцевості був рівним, з невеликим схилом, який дозволяє при найменшому об’ємі земних робіт розміщувати будівлі та споруди, прокладати проїзди, відводити поверхневу воду в сторону протилежну селищній зоні. Грунт на території повинен забезпечити можливість розвитку та росту зелених насаджень.

На території або біля неї повинно бути джерело водопостачання, яке буде забезпечувати потребу в доброякісній воді для пиття, виробничих, господарчих та протипожежних потреб.

Територія повинна мати достатні розміри для розміщення всього комплексу будівель і споруд і деякий резерв площі на випадок розширення сільськогосподарського підприємства. Тваринницькі підприємства рекомендується розміщувати з урахуванням наявності ділянок для вигулу худоби, які мають становити не менше ніж 25% загальної площі території підприємства.

Проектування і забудову слід здійснювати комплексно з урахуванням правильного розміщення як селищної, так і виробничої зони із дотриманням належних умов охорони й використання природного середовища, збереження пам’яток історії і культури.

Виробнича зона повинна бути чітко розмежована з селищною. Вклинювання однієї зони в іншу недопустиме.

Виробнича зона відокремлюється від селищної санітарно-захисною зоною, розмір якої установлюється різним для різних підприємств, залежно від їх санітарної характеристики.

Найбільша за розмірами санітарно-захисна зона вимагається для великих тваринницьких комплексів та птахівництва: для великої рогатої худоби – 300 – 1000м; для свинарників – 500 – 2000м, пташників-300-400м. Такі комплекси є джерелом забруднення середовища.

Найменші санітарно-захисні зони встановлені для підприємств по ремонту сільськогосподарської техніки – 100м; теплиць, картопле – та овочесховищ – 50м.

Території санітарно-захисних зон не виключаються із землекористування і повинні бути використані для потреб сільського господарства тільки при погодженні з органами санітарного та ветеринарного нагляду згідно з

ДБН Б.2.4-3-95. Планування і забудова сільських поселень. Генеральні плани сільськогосподарських підприємств. В цих зонах дозволяється розміщувати лазні, пральні, гаражі, склади, сховища та інші об’єкти, пов’язані з обслуговуванням підприємств (крім продовольчих) за умови, що щільність забудови не перевищуватиме 10%. На межі санітарно-захисної зони завширшки понад 100м з боку селищної зони має бути смуга деревно-чагарникових насаджень завширшки не менше ніж 10м, а при ширині зони 50-100м - смуга шириною не менше ніж 20м.

Доцільно встановлювати мінімальні розміри санітарно-захисних норм, щоб скоротити відстань від місця проживання до місцезнаходження підприємств. Усі відхилення розмірів санітарно-захисних зон від установлених норм слід погоджувати із санітарно-епідеміологічними службами.