Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ФД Тема 1,2,3.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
13.11.2019
Размер:
430.59 Кб
Скачать

3.3. Характеристика та джерела формування резервного капіталу

Поряд зі статутним капіталом як інвестованою вартістю велике значення у фінансовій діяльності суб'єктів господарювання відво­диться накопиченій у процесі функціонування суб'єкта господарю­вання вартості, зокрема резервів. За джерелами формування резерви підприємства поділяють на (1) капітальні резерви (формуються за рахунок коштів власників та інших осіб і відображаються у складі додаткового капіталу), (2) резервний капітал, сформований за раху­нок чистого прибутку підприємства, та (3) резерви, які створюються за рахунок збільшення витрат підприємства.

Резервний капітал — це сума резервів, сформованих за раху­нок чистого прибутку в розмірах, установлених засновницькими документами підприємства та нормативними актами. Резервний капітал може використовуватися з метою покриття збитків, ви­плати дивідендів (якщо величина резервів перевищує мінімально допустимий рівень).

До так званих капітальних резервів, тобто резервів, які створю­ються за рахунок капіталу власників (чи інших осіб) або джерелом формування яких не є результати фінансово-господарської діяльно­сті підприємства, належить додатковий капітал — сума приросту майна підприємства, що виникла в результаті переоцінки (індексації балансової вартості) активів, безоплатного надходження активів та від емісійного доходу (перевищення виручки від реалізації корпора­тивних прав над їх номінальною вартістю). Розрізняють додатковий вкладений капітан (абсолютна величина емісійного доходу — різ­ниця між продажною і номінальною вартістю первісно розміщених акцій) та інший додатковий капітал (інший вкладений капітал; пе­реоцінка балансової вартості необоротних активів; безоплатна фі­нансова допомога третіх осіб). Додатковий капітал може викорис­товуватися на покриття балансових збитків; збільшення статутного чи пайового капіталу підприємства; покриття різниці між фактич­ною собівартістю вилученого капіталу та його номіналом.

3.4. Методи збільшення статутного капіталу підприємства

Вивчаючи тему, особливу увагу необхідно звернути на порядок збільшення СК підприємства, яке може здійснюватися з метою:

• збільшення частки капіталу, величиною якого обмежується відповідальність власників;

• мобілізації фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів;

• поліпшення або відновлення ліквідності та платоспромож­ності підприємства шляхом залучення грошових коштів від роз­міщення нових корпоративних прав;

• фінансування вкладень у фінансові інструменти та права власності, реорганізаційних процедур;

• приведення ринкового курсу корпоративних прав до при­йнятного рівня шляхом зміни пропозиції корпоративних прав на ринку;

• досягнення інших цілей.

Слід звернути увагу на той факт, що збільшення СК підприєм­ством будь-якої організаційно-правової форми з метою покриття збитків від його фінансово-господарської діяльності не допус­кається.

Фінансове забезпечення збільшення абсолютної величини СК суб'єкта господарювання може здійснюватися за рахунок зовніш­ніх джерел (внески учасників і засновників) та внутрішніх дже­рел (перегрупування статей власного капіталу, конверсія боргу у власність). Необхідно брати до уваги те, що використання внут­рішніх джерел збільшення СК не веде до нарощення величини фінансових ресурсів, які перебувають у розпорядженні підприєм­ства, оскільки має місце лише їх перегрупування в межах самого підприємства. Однак незалежно від джерела збільшення статут­ного капіталу проведення останнього неможливе до моменту, ко­ли всі емітовані раніше корпоративні права будуть оплачені по­вністю за номінальною вартістю, іншими словами — на балансі підприємства-емітента неоплачений та вилучений капітал пови­нні дорівнювати нулю.

Так, нарощення величини СК для ТОВ можливе за рахунок залучення додаткових внесків або ж реінвестування чистого прибутку або нерозподіленого прибутку попередніх років. При цьо­му учасники ТОВ користуються переважним правом на здійснення додаткових внесків до статутного капіталу при йоги збільшенні пропорційно своїй частці. У випадку, коли один (або більше) учасників відмовилися від свого переважного права, пра­во на здійснення додаткових внесків переходить до інших учас­ників пропорційно їхнім часткам у статутному капіталі товарист­ва або в інших погоджених між ними пропорціях. Якщо ж у разі збільшення статутного капіталу залучаються фінансові ресурси третіх осіб (тобто розширюється коло учасників товариства), останні отримують статус співвласників товариства з обмеженою відповідальністю і мають внести на його користь, окрім номіна­льної вартості їхньої частки, певну премію — ажіо, яка визнача­ється пропорційно абсолютній величині сформованих на даний момент капітальних резервів (перевищення величини власного капіталу над номінальним капіталом). Абсолютна сума ажіо мо­же визначатися також за результатами оцінки вартості підприєм­ства або шляхом узгодження загальними зборами учасників то­вариства та особою чи особами, що залучаються до товариства. Перевищення фактичної ціни продажу частки новому учасникові товариства над її номінальною вартістю зараховується (аналогіч­но емісійному доходу для АТ) до складу додаткового капіталу.

Фінансування збільшення СК можливе за рахунок таких джерел, як додаткові внески учасників і засновників, а також внески третіх осіб, виплата дивідендів акціями, конверсія (обмін) боргу у влас­ність (як правило, обмін корпоративних облігацій на прості акції). При цьому збільшення абсолютної величини фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні підприємства (валюти балансу), відбувається лише у разі залучення додаткових внесків інвесторів.

Рішення про додаткову емісію корпоративних прав віднесено до компетенції загальних зборів власників. Однак законодавство дає змогу керівництву АТ прийняти рішення та провести випуск і розміщення нових корпоративних прав, якщо така емісія веде до збільшення СК не більше ніж на третину його обсягу на момент її проведення (з наступним затвердженням загальними зборами акціонерів). Крім того, на момент прийняття рішення про додаткє ву емісію всі випущені раніше корпоративні права мають буї розміщені та оплачені за вартістю, що не менша номінальної. Рішення про проведення додаткової емісії корпоративних прав оформляється відповідним протоколом засідання загальних зборів акціонерів, на якому прийнято (затверджено) таке рішення. Останнє містить основну суттєву інформацію щодо організації підприємством додаткової емісії корпоративних прав та порядку їх розміщення на первинному ринку, яка включає вид акцій, фо­рму їх випуску, курс емісії, спосіб розміщення тощо.

Розміщення підприємством-емітентом випущених корпорати вних прав здійснюється відповідно до його емісійної стратегії і може передбачати самостійне розміщення цінних паперів на пер винному ринку або ж розміщення з використанням послуг про фесійного учасника ринку цінних паперів — андеррайтера. Ви­користання послуг андеррайтера при розміщенні випущених корпоративних прав (а також інших цінних паперів) — андер­райтингу — має на меті забезпечити найбільш швидке та повне розміщення нових корпоративних прав з метою покриття потре­би емітента у капіталі. Особливості реалізації андеррайтингу ви­значаються двосторонньою угодою між андеррайтером та емітен­том.

Відповідно до чинного законодавства викуп акцій власної емісії може здійснюватися з метою (1) перепродажу акцій; (2) наступного анулювання або ж (3) розповсюдження серед працівни­ків. Викуплені власні корпоративні права зараховуються за вартістю викупу. Однак викуплені акції не можуть перебувати на балансі підприємства більше одного року, протягом якого вони мають бути використані за одним із зазначених вище напрямів

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]