24. Проаналізувати причини політичної нестабільності української о суспільства після смерті б. Хмельницького (період Руїни).

Після смерті Б.Хмельницького (1657р.) події розвивалися у вкрай несприятливому для України напрямі. Настали часи розбрату серед українців, іноземної інтервенції і спустошення краю. Цей майже 25-річний період одержав в історії назву "Руїни". Україна розділилася на два гетьманства - Лівобережжя та Правобережжя. Останнє згодом все більше перетворювалося на справжню руїну.

Гетьмани змінюють один одного; при цьому Лівобережжя обирає свого гетьмана, Правобережжя - свого, іноді між ними відбуваються збройні сутички.

Після гетьманства Юрія Хмельницького, Івана Виговського Україна розділяється на Лівобережну і Правобережну. На Правобережжі гетьманами були П.Тетеря, П.Дорошенко, знов Ю.Хмельницький.

На Лівобережжі - І.Брюховецький, Д.Многогрішний, І.Самойлович. Розколом серед українців скористалися сусідні держави, і за Андрусівським миром 1667р. Україна була поділена: Правобережжя відійшло до Польщі, Лівобережжя - до Росії. Згодом був укладений договір Москви з Туреччиною (Бахчисарайський мир 1681р.) і знов з Польщею (1686р.). В результаті на кінець XVII ст. українські землі виявились поділеними між сусідніми державами.

Серед причин, подібного розвитку подій назвемо такі обставини:

1. Вкрай несприятливі зовнішньополітичні умови - жорстка централізаторська політика російського царизму, втручання іноземних держав, які претендували на українські землі.

2. Внутрішня боротьба за владу між окремими гетьманами та угрупуваннями.

3. Загострилися болючі соціально-економічні проблеми, оскільки козацька старшина поступово займала місце шляхти. Політична ситуація в цей період загострюється через народні повстання.

4. Мали місце розходження в поглядах щодо зовнішньополітичного курсу, а саме: якої орієнтації слід дотримуватися - пропольської чи промосковської.

Всі ці несприятливі обставини ускладнювали процес державного будівництва. Події розвивалися неоднаково в Правобережній та Лівобережній Україні.

Таким чином, ціла низка обставин призвела до політичної нестабільності українського суспільства після смерті Б.Хмельницького внаслідок чого було втрачено сприятливі можливості для політичного самовизначення українців.

25. Охарактеризувати суспільно - політичний та економічний розвиток Гетьманщини (XVIII ст.)

Після розподілу українських земель сусідніми державами Правобережжя, що входило до складу Польщі, поступово занепадало. Водночас все більшого значення набував політичний центр на Лівобережжі, який згодом одержав назву Гетьманщини.

Гетьманщина - це українська держава, що склалася в ході національно-визвольної війни 1648 - 4654 рр. і увійшла до складу Російської імперії на договірних умовах. Ці умови визначали автономний політичний, військовий, фінансовий, адміністративний статус України. Саме на території Гетьманщини, незважаючи на всі політичні обмеження, набули свого розвитку самобутні органи українського державного управління.

Політичний устрій Гетьманщини виглядав таким чином. Ядро української території складали козацькі полки, чисельність яких могла змінюватися (6, 10, 16). Головними ланками управління були генеральний, полковий та сотенний уряди.

Вищим законодавчим органом місцевого управління залишались козацькі ради, на яких обговорювались і вирішувались найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики. Ради обирали й скидали гетьманів, козацьку старшину. Однак ради скликалися дедалі рідше, і найважливіші питання гетьман вирішував у вузькому колі козацької старшини. На радах були присутні представники царського уряду.

Обраний козацькою радою воєначальник козацького війська - гетьман -здійснював вищу військову, політичну, адміністративну, фінансову та судову владу, був головним розпорядником українських земель, затверджував на посадах полкову та сотенну старшину. Згодом кандидатура гетьмана стала призначатися заздалегідь царським урядом. Резиденції гетьманів у різний час розташовувались у Чигирині, Гадячі, Батурині, Глухові.

Наступна ланка управління - генеральна старшина, що у XVIII ст. складалася з дев'яти осіб. Вони здійснювали керівну політику у різних галузях управління: очолювали збройні сили, відали фінансами, судочинством, становили верхівку адміністративного апарату. Посади ці вважалися виборними, але з кінця XVII ст. виборність стала номінальною. Кандидатури висувалися у вузькому колі старшини і затверджувалися гетьманом і царським урядом.

Найвищим судовим органом був Генеральний військовий суд.

Наступна ланка управління - полковники і полкова старшина у складі 5 чоловік, які здійснювали і функції цивільної адміністрації на території полку. У XVIII ст. нерідкою вже була спадковість цих посад.

Полки поділялися на сотні, очолювані сотниками і сотенною старшиною (З чоловіки). Посада сотника нерідко була спадковою; сотенну старшину призначали сотники і полковники.

Козаки, що мешкали в селах, входили до куреня, влада в якому належала курінному отаманові. Він підпорядковувався сотенному управлінню.

Своєрідний політичний устрій склався на Слобожанщині.

Міста в Україні другої половини XVII - XVIII ст. поділялися на "магістратські" (на магдебурзькому праві) і ратушні, що значною мірою підлягали полковій адміністрації.

Запорозька Січ зберігала давні традиції політичної організації та адміністративного устрою.

Основою економіки Гетьманщини було сільське господарство.

У цей період відбувається процес концентрації значної земельної власності в руках лівобережної старшини. Тогочасне старшинське землеволодіння існувало у двох формах: приватно-спадковій (тобто незалежній від службового становища) і тимчасово-умовній (коли землі видавалися за службу на певний строк). В 30-х рр. XVIII ст. понад 35% оброблюваних земель Гетьманщини перебували у приватній власності. В період правління Д. Апостола фактично зникла межа між спадковими і тимчасово-умовними володіннями. Зростає велике землеволодіння в Україні російських поміщиків. В цілому розвиток аграрного сектору наприкінці XVII - XVIII ст. характеризувався наявністю рутинної техніки і екстенсивного методу господарювання.

В цей період розвивається також промисловість, базовими підвалинами якої були ремесло та промисли. Провідними промислами в українських землях були млинарство, винокуріння, селітроваріння, чумацтво. Поступово формується мануфактура в своїх початкових формах.