1.10. Економічний аналіз технологічних процесів

При розробці конструкцій виробів і проектуванні технологічних процесів необхідно створювати умови для якнайшвидшого освоєння і забезпечення високих експлуатаційних якостей виробів. При нагоді виготовлення по декількох технологічних варіантах треба уміти вибрати той варіант, який забезпечує меншу собівартість виготовлення.

Структура собівартості деталі.

Технологічна собівартість - є та частина повної собівартості, яка залежить від вибраного варіанту технологічного процесу.

Технологічна собівартість одиничної деталі рівна:

,

де А - поточні витрати на одну деталь;

У - одноразові витрати на річну програму;

Величини А і У визначаються з наступних виразів:

,

,

де m - витрати на основні матеріали і технологічне паливо(з урахуванням суми, поверненої заводу при утилізації відходів);

- пряма зарплата виробничих робітників;

P - витрати, пов'язані з експлуатацією устаткування, нормальних пристосувань і інструменту;

- зарплата тих, що налагоджують устаткування;

i - вартість спеціальних інструментів і пристосувань, необхідних для виконання річної програми;

k - коефіцієнт амортизації, термін служби, що враховує, оснащення і витрати, пов'язані з її експлуатацією.

Витрати на основні матеріали визначаються формулою:

де _ - вартість матеріалу;

- норма витрати матеріалу на деталь;

- вартість відходів;

- маса усіх відходів.

Зарплата робітників :

,

де _ - норма штучного часу;

S - годинна тарифна ставка по цій кваліфікації і професії;

n - число операцій;

- нарахування на зарплату основних виробничих робітників.

Зарплата тих, що налагоджують :

,

де _ - норма підготовчо-завершального часу(у годину);

r - число переналадок устаткування в рік;

- нарахування на заробітну плату тих, що налагоджують.

Таким чином при розрахунку технологічної собівартості входять усі прямі витрати(вартість матеріалу, заробітна плата основних робітників і налагоджують, вартість інструменту і пристосувань) і витрати на статті непрямих витрат, безпосередньо пов'язаних з роботою устаткування. Інші статті непрямих витрат(витрати на амортизацію, ремонт і зміст будівель, зміст і ремонт цехового транспорту і так далі) не включають в собівартість при виборі варіанту, оскільки вони приймаються постійними за величиною при будь-якому варіанті технологічного процесу.

Оцінка раціональності технологічного процесу робиться шляхом порівняння собівартості розроблених варіантів. Найбільш раціональним вважається той технологічний процес, який дозволяє за цих виробничих умов отримати найменшу собівартість виготовлення.

1.11. Загальна характеристика методів виробництва і питома вага окремих методів.

Існує велика кількість методів виготовлення деталей і приладів в цілому. Найчастіше вживаними в приладобудуванні є:

• литво;

• обробка тиском;

• пресування пластмас;

• обробка різанням;

• і ін.

Заздалегідь віддавати перевагу тому або іншому методу не можна, оскільки це може надалі значно ускладнити виробництво. Вибір методу виробництва визначається на основі аналізу технологічної собівартості.

Розглянемо основну суть названих методів.

Формоутворення - виготовлення заготівлі або виробу з рідких, порошкових або волоконних матеріалів.

Литво - виготовлення заготівлі або виробу з рідкого матеріалу заповненням їм порожнини заданих форм і розмірів з подальшим твердінням. Литво можна виготовляти складні відливання з мінімальною витратою металу, 12-18 квалитета точності, з параметром шорсткості поверхні від _=20 мкм до _=1,25 мкм. Відносна вага литих деталей в приладах може досягати 40%.

Формування - формоутворення з порошкового або волоконного матеріалу за допомогою заповнення їм порожнини заданих форм і розмірів з подальшим стискуванням.

Обробка тиском - обробка, що полягає в пластичній деформації або розділенні матеріалу(без утворення стружки). Обробкою тиском можна виготовляти деталі з мінімальною витратою металу, з точністю до 5-9 квалитета точності, з параметром шорсткості _=20 до _=0,05 мкм. Деталі відрізняються високою міцністю і легкістю. До 70-85% кількості деталей в приладах складають деталі, отримані обробкою тиском.

Пресування пластмас - метод виробництва, при якому з штучного матеріалу - пластичної маси, - під тиском і при нагріванні отримують у формі(інструменті) деталі. Ці методом можна отримувати деталі складної конфігурації; характерною особливістю пресованих з пластмас деталей є їх фізичні властивості: мала теплопровідність, електроізоляція, високі механічні властивості. Застосовують такі деталі для корпусних деталей. При обробці отримують 10-12 квалитет точність, з параметром шорсткості поверхні не гірше _ не гірше 1,25 мкм.

Обробка різанням - обробка, що полягає в утворенні нових поверхонь відділенням поверхневих шарів матеріалу з утворенням стружки. Можна отримувати складні деталі з високою мірою точності до 5-8 квалитета і з високою якістю поверхні до _ не гірше 0,005мкм.

Заготівля - предмет виробництва, з якого зміною форми, розмірів, властивостей поверхні і(чи) матеріалу виготовляють деталь [ГОСТ 3.1109-82]).

Вживаність методів :

Литво застосовують залежно від виду в одиничному, серійному і масовому виробництвах.

Обробку тиском залежно від виду - в дрібносерійному, серійному і масовому виробництвах.

Обробку різанням при будь-якому методі виробництва.

Важливо відмітити трудомісткість деталей, що виготовляються різними методами при різних видах виробництва. Відмітимо, що зі збільшенням серійності виробництва об'єм вживаних методів виробництва в різних галузях значно перерозподілятиметься. У таблиці представлена трудомісткість різних методів при виробництві різних типів приладів.

Метод	Трудомісткість в % від загальної трудомісткості виробу
	Приладобудування і ср-ва автоматики	Радіоапаратура	Точне приладобудування
Литво	4.2	2-4	5-8
Обробка тиском	8.5	30-40	10
Пресування пластмас	--	0-15	2-5
Обробка різанням	30-35	до 20	30-40
Складання	40-45	40	40
Інші	решта	ост.	ост.