Черкаський кооперативний економіко-правовий коледж

Циклова комісія соціально-економічних дисциплін

Деркач Ж. В., Хоптин Т. І.

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

Методичні рекомендації по організації самостійної роботи студентів

Черкаси

Методичний комплекс включає завдання до семінарів, проблемні питання, теми рефератів, а також питання, які виносяться на самостійне опрацювання. Контроль знань студентів проводиться за модульно-рейтинговою системою, тому до кожного семінару студенти готують рейтингові питання, пропонуються модульні творчі завдання. Оцінюються знання у відповідності з положенням про модульно-рейтингову систему, в якій визначені вимоги до оцінок за п’ятибальною системою.

Семінар № 1

Політична економія як наука про суспільне виробництво, економічні інтереси і потреби людей

1. Політична економія, предмет вивчення, основні категорії та етапи розвитку.

2. Соціальні та економічні потреби та інтереси суспільства.

3. Соціальні та економічні інтереси особи.

Економічний практикум:

1. Як впливає науково – технічний прогрес на соціальний прогрес?

2. Які економічні потреби є домінуючими в сучасних умовах?

3. Яке місце людини в процесі економічного розвитку, як змінюється її роль?

Самостійна робота:

1. Методи дослідження соціально – економічних явищ.

2. Особливості економічних законів.

3. Людина як елемент продуктивних сил.

Рейтинговий контроль:

1.Зародження та розвиток економічної науки в Україні.

2. Економічний вибір та економічна поведінка товаровиробника.

3. Абсолютна та відносна обмеженість економічних ресурсів та їх основні види. Виробничі можливості і криза «трансформації». Принципи раціональності.

1. Політична економія, предмет вивчення, основні категорії та етапи розвитку

Політична економія - це суспільна наука про закони вироб­ництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ на різних етапах розвитку людського суспільства. Необхідно підкреслити, що у центрі науки дослідження виробничих відносин між людьми, які виражаються в окремих економічних категоріях. Економічна категорія – це теоретичний вираз економічних і насамперед виробничих відносин між суб’єктами господарської діяльності.

Предметом політичної економії є не вивчення багатства взагалі, а матеріальний добробут людини. А так як наука має служити народу, то, розглядаючи матеріальний добробут лю­дини, можна визначити правильний напрям економічних дос­ліджень, а саме: винайти засоби для полегшення страждань народу.

Першою школою політичної економії був меркантилізм, найвидатніший представник якого французький учений А. Монкретьєн (1575-1621). Меркантилісти відображали переважно інтереси тор­говельної буржуазії. Вони першими поставили питання про причину багатства, проте ототожнювали його з грошима, а джерелом багатства вважали сферу обігу, яку назвали пред­метом політичної економії. Відстоювали ідею про­текціонізму (захисту вітчизняного ринку), виступали за втру­чання держави в економіку.

На зміну меркантилізму приходить класична політична еко­номія, що є другим етапом у розвитку економічної теорії. Класики буржуазної політичної економії вважали, що еко­номічна наука має вивчати виробництво, розподіл, обмін і спожи­вання послуг, причому з точки зору не лише майнових зв'язків, а й суспільних відносин між людьми, особливо в галузі розподілу. Неупереджений суто науковий підхід дав змогу А. Сміту і Д. Рікардо проникнути в таємниці походження багатства в капіталістич­ному суспільстві. Вони виявили, що прибуток капіталістів втілює неоплачену працю найманих робітників. Д. Рікардо відкрив економічний закон, який виражає співвідношення між оплаченою працею (заробітною платою) і неоплаченою (прибутком капіталіста). Згідно цього закону прибуток "буде високим або низьким в тій самій пропорції, в якій низька або висока заробітна плата".

Марксистська політекономія - наступний етап розвитку економічної теорії, пов'язаний з іменами К. Маркса (1818-1883) та Ф. Енгельса (1820-1895). Основною заслугою економічних поглядів К. Маркса було вчення про двоїстий характер праці, додаткову вартість, обґрунтування законів розвитку капіталістичного способу виробництва і насампе­ред основного економічного закону. Його послідовник Ф. Енгельс першим визначив предмет політичної економії як науки, що вивчає закони, які управляють виробництвом і обміном матеріальних благ.

Основними напрямами су­часної економічної думки, яка сформувалася наприкінці XIX – на початку XX ст., є: 1) неокласичний; 2) кейнсіанський;

3) інституційно-соціологічний.

Неокласичний напрям сформувався у протистоянні з марксизмом ще у 70-ті роки XIX ст. і відстоює ідею міні­мального, опосередкованого втручання держави в економіку.

Кейнсіанський напрям отримав назву від імені англійського економіста Дж. Кейнса (1883-1946), який стверджував, що без активного втручання держави в економіку капіталістичний лад не може існувати.

Інституційно-соціологічний напрям, або інституціоналізм стверджує думку, що у процесі розвитку суспільства здійснюється природний відбір інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Засновник інституціоналізму американський економіст Т. Веблен (1857-1929) звинувачував підприємців у надмірному прагненні до наживи, до придушення ними конкуренції, тощо.