5.2.Зміст лекційного матеріалу
1.Вступ. Принципи, завдання та нормативно-правова база цз
Безпека людини, її життя і здоров’я визнано Конституцією України найвищою соціальною цінністю. Кожний громадянин України має конституційне право на безпечне життя і здоров’я довкілля. Ці невід’ємні конституційні права і свободи людини і суспільства в цілому є об’єктами національної безпеки України.
На даний час ризик виникнення надзвичайних ситуацій на території України є високим. Зростає масштабність наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха, що становить проблему запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і ліквідації або мінімізації їх наслідків як найбільш актуальну. Предмет Цивільний захист вивчає проблеми безпеки та захисту населення в Україні, об’єктів економіки і національного надбання держави від негативних наслідків надзвичайних ситуацій.
Метою вивчення дисципліни є формування у студентів здатності творчо мислити, вирішувати складні проблеми інноваційного характеру й приймати продуктивні рішення у сфері цивільного захисту (ЦЗ), з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності випускників, а також досягнень науково-технічного прогресу
Навчальна дисципліна «Цивільний захист» є нормативною дисципліною, що включається в навчальні плани як самостійна дисципліна обов’язкового вибору. Вона зберігає свою самостійність за будь - якої організаційної структури вищого навчального закладу.
Обсяг навчального часу для вивчення дисципліни «Цивільний захист» визначений державними вимогами (спільний наказ Міністерства освіти і науки України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 21.10.2010 року, № 969/922/216 «Про організацію та вдосконалення навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту у вищих навчальних закладах України») і не повинен бути меншим 36 академічних годин (1,0 кредит EСTS). У процесі опанування навчальним матеріалом студенти виконують розрахунково-графічну роботу з питань моделювання сценаріїв виникнення і розвитку надзвичайних ситуацій (НС), прогнозування наслідків їхнього впливу на адміністративні територіальні одиниці (АТО), об’єкти господарювання (ОГ) та населення, що мешкає поблизу, відповідно до профілю підготовки ВНЗ. Форма підсумкового контролю знань – залік, чи диференційований залік.
1. Принципи, завдання та нормативно-правова база цивільного захисту.
Цивільний захист - система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.
Цивільний захист здійснюється з метою:реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей та довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період;
подолання наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі наслідків надзвичайних ситуацій на територіях іноземних держав відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Цивільний захист здійснюється на принципах:
гарантування державою громадянам конституційного права на захист життя, здоров'я та їх майна, а юридичним особам - права на безпечне функціонування;
добровільності при залученні людей до здійснення заходів у сфері цивільного захисту, пов'язаних з ризиком для життя і здоров'я;
комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту;
створення системи раціональної превентивної безпеки з метою максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і мінімізації їх наслідків;
територіальності та функціональності єдиної системи цивільного захисту;
мінімізації заподіяння шкоди довкіллю;
гласності, вільного доступу населення до інформації у сфері цивільного захисту відповідно до законодавства.
Основними завданнями цивільного захисту є:
збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;
прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій;
здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;
розроблення і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері цивільного захисту;
розроблення і здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту;
створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям;
розроблення та виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям;
оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення надзвичайної ситуації, своєчасне достовірне інформування про обстановку, яка складається, та заходи, що вживаються для запобігання надзвичайним ситуаціям та подолання їх наслідків;
організація захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим;
проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;
забезпечення постійної готовності сил і засобів цивільного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків;
надання з використанням засобів цивільного захисту оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;
навчання населення способам захисту в разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань;
міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.
В Україні створена Єдина державна система цивільного захисту як сукупність органів управління, сил та засобів з реалізації державної політики у сфері цивільного захисту.
Останніми роками зусиллями органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, МНС України, наукових установ розроблено і прийнято ряд законодавчих і нормативно-правових актів, які регулюють діяльність у сфері запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій, накопичено значний досвід у проведенні заходів з попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків.
Найбільш характерними джерелами виникнення природних надзвичайних ситуацій на території України вважаються стихійні лиха метеорологічного, гідрологічного та геологічного походження .Це бурі, градобій, вітровали, пожежі в природних екосистемах, спека та посуха, сильні зливи, ожеледь, сильні морози; активізація зсувних процесів, розвиток провальних форм карсту; підтоплення, повені, землетруси.Ці природні небезпеки єнайбільш характерними і для Західного регіону.
Кількість природних аномалій і стихійних явищ виросла (величезні температурні контрасти, різкі переходи від холодних до жарких перевищення абсолютних значень максимальних і мінімальних температур, сильні снігопади і дощі, пізні заморозки).
Безперечний факт глобальних змін клімату. За даними Всесвітньої метеорологічної організації, що діє в рамках ООН, 2000 рік виявився одним із самих теплих за останні півтора сторіччя, а погодні умови характеризуються як екстремальні. З огляду на географічне положення України, самими небезпечними регіонами в який можливі стихійні і небезпечні метеоявища, є Крим і Закарпаття. Відлиго-морозні явища найбільш ймовірні в Південному регіоні, Донбасу, Вінницької, Хмельницької, Кіровоградської, Дніпропетровський областях. Небезпечні і стихійні рівні вітру можливі на більшій території України, але найбільш ймовірні вони в Західному і Південному регіонах. Велика кількість населених пунктів попадають під вплив селевих потоків. У Карпатах виявлено 219 селевих водозборів. В Україні в цілому 9/10 території попадає під дію небезпечних геологічних процесів.
Зрушення характерні для зон тектонічних утворень, високих терас, ухилів ерозійних систем, рік і водоймищ. Торік найбільші утрати від зрушень понесли Дніпропетровська (35 млн. грн.), Луганська (22 млн. грн.) і Чернівецька (близько 20 млн. грн.) області.
В Україні підтоплено 900 тис. гектарів земель (15% територій) через глобальнее потепління та існування сухих і вологих періодів: втрати води з водоносних комунікацій, неорганізований поверхневий стік, ліквідація чи погіршення фільтраційних властивостей ґрунтів, зменшення випарів у зв'язку з асфальтуванням, і т.д.
Підйому ґрунтових вод сприяє система водосховищ Дніпровського каскаду, що приводить до підтоплення прилягаючих територій.
Основною причиною підтоплення сільськогосподарських угідь стало будівництво дренажних споруджень. Підтоплення значних територій України є результатом безгосподарного відношення до них, а це у свою чергу приводить до забруднення вод, підвищення вологості і погіршенню санітарного стану територій, засоленню і заболоченню ґрунтів, зниженню врожайності сільських угідь, виникненню зрушень, осідання, карст, обвалів. Більш 10 млн. гектарів території України займають ліси і торфовища, а щорічно виникає 3,5 тисячі природних пожеж, що знищують більш 5 тис. гектарів лісу. Близько 90% лісових пожеж виникають у 10 - кілометровій приміській зоні, з них 60% — у 5-кілометровій зоні, у 90% випадків причиною яких є чи необережність зловмисність людини.
На значній території України існує небезпека виникнення інфекцій через їхню здатність десятки років існувати в навколишнім середовищі, передаючи збудників хвороб людині через тварин, воду, ґрунт.
Загальна площа сховищ виробничих відходів в Україні перевищує 30 тисяч гектарів, вони постійно горять і забруднюють повітряне середовище газом і пиломУсе це негативно впливає на стан навколишнього середовища і забруднює території і підземні води.
До найбільш небезпечних техногенних об’єктів відносять:
- радіаційно-небезпечні об’єкти, 15 енергоблоків атомних станцій (12 з яких мають завершений у 20012-2014рр термін експлуатації), об’єкт «Укриття», понад 3 тисячі об’єктів в яких використовуються джерела іонізуючого випромінювання;
- понад1,5 тисячі промислових об’єктів, на яких зберігається або використовується більше 300 тис. тьн небезпечних хімічних речовин і у зоні можливого хімічного зараження проживає понад 17 млн осіб;
-18,5 тис потенційно-небезпечних об’єктів, із яких 5,5 тис відносяться до об’єктів підвищеної небезпеки;
- магістральний аміакопровід протяжністю понад 1000км;
-великі водосховища Дністровського і Дніпровського каскаду гідроспоруд;
-понад 43 тис км магістральних трубопроводів на території України;
Найбільш вагомою у кількісному співвідношення з перерахованих техногенних небезпек для України є насамперед пожежна небезпека, вибухова небезпека та хімічна небезпека. Радіаційна, гідродинамічна та біологічна небезпеки мають втричі меншу частоту прояву, однак залишаються значною загрозою для території України. Експертна оцінка впливу НС на рівень потенційної небезпеки щодо виникнення надзвичайних ситуацій в Україні складає природні НС - 0,387, соціально-політичні НС – 0,072, техногенні – 0,541.
Експертна оцінка розподілу пріоритетів серед основних загроз виникнення надзвичайних ситуацій розподіляє можливі НС за відповідним джерелом наступним чином: 0,15 – гідрометеорологічні; 0,14 – радіаційні; 0,13 – хімічні; 0,129 – медико-біологічні; 0,11 –пожежовибухонебезпечні; 0,102 аварії на транспорті.
Соціальний ризик для населення України в надзвичайних ситуаціях складає приблизно 1х10-5, що за шкалою ризиків смертності оцінюється як відносно середній.Ризик для життя людини більш ніж1х10-5 вважається неприйнятним соціальним ризиком.
Їз зон можливого хімічного зараження підлягає евакуації 11млн.984тис. чол. Спланована евакуація для 20млн чол. з урахуванням зон можливого радіаційного забруднення, зон
затоплення у разі гідродинамічної аварії. Забезпеченість засобами індивідуального захисту для працюючого населення складає 20%, для непрацюючого -5% від потреби.
Характер виникнення, розвитку НС, обумовлено наявністю залишкового ризику. Згідно з концепцією залишкового ризику абсолютну безпеку забезпечити не можливо. Тому приймається така безпека, яку приймає і може забезпечити суспільство на сьогоднішній день. Аналіз причин і ходу розвитку НС різного характеру показує їх загальну рису – періодичність.
Виділяють 5 стадій ( періодів ) НС:
накопичення негативних ефектів, що приводять до НС;
період розвитку;
екстремальний період, при якому виділяється основна доля енергії;
період затухання;
період ліквідації наслідків.
Класифікація дозволить визначити напрямки розробки попереджувальних заходів щодо запобігання виникнення НС або, принаймні, зменшення їх наслідків до припустимого рівня. Наведена класифікація повинна бути покладена в основу системи державного моніторингу надзвичайних ситуацій, що повинен охоплювати кожен потенційно небезпечний об’єкт.
Оцінка рівня ризику НС
Для проведення оцінки рівня ризику НС послідовно проводиться кількісна оцінка ризику та порівняння його значення з прийнятним. Визначення або вироблення рекомендацій щодо зменшення рівня ризику. На другому етапі встановлюється рівень НС: клас, підклас, група.На третьому етапі проводиться розрахунок сил і засобів для локалізації наслідків НС відповідно до встановленого рівня.
В процесі оцінки рівня ризику проводиться:
- ідентифікація небезпек
- визначення сценаріїв розвитку подій (група 1 (вибух), група 2 – пожежа), група 3 (шкідливі для людей і довкілля); відстань до «третіх осіб» оцінка ймовірності обраних сценаріїв
- оцінка ймовірності обраних сценаріїв
Прогнозування зон ймовірних НС
- оцінка збитків, втрат від НС