2. Структура біоценозу

Екологічна структура — це закономірне, типове співвідно­шення певних видів до умов навколишнього середовища та зв'язок усього угруповання з основним компонентом цього біоценозу.

Під видовим складом біоценозу розуміють набір рослин, тва­рин, мікроорганізмів, який є у певному біоценозі, включаючи всі групи організмів (види всіх типів). Для кожного біоценозу харак­терні свій особливий набір видів та їх певна кількість і співвідно­шення. Одні біоценози надзвичайно багаті (тропічний ліс), інші — бідні (тундри, пустелі).

Під просторовою структурою біоценозу слід розуміти зако­номірне розміщення структурних елементів угруповання сто­совно одне до одного. Кожен організм угруповання займає тіль­ки йому властиве місце, яке відповідає вимогам організму та взаємовідносинам певного елемента біоценозу як з іншими ор­ганізмами, так і з топічними умовами. Така неоднорідність біо­ценозу зумовлена насамперед неоднорідністю умов, абіотичних факторів зокрема. Значний вплив на просторову структуру угру­повання мають динамічні процеси, що відбуваються в біоценозі. Як правило, організми угруповання розміщуються в просторі відповідно до кількості сонячної енергії, яка їм необхідна для по­вноцінного функціонування. У більш концентрованому вигляді це проявляється у водних екосистемах, хоча властиве, безпереч­но, і екосистемам суші.

Яскравим прикладом просторового розміщення складових угруповання є ярусність лісу. Наприклад, у широколистяному лісі виділяється п'ять-шість ярусів: перший (верхній) ярус утворюють дерева першого розміру (дуб, липа, береза); другий — дерева дру­гого розміру (горобина, дикі яблуні та груша); третій ярус складає підлісок (ліщина, шипшина, жимолость); четвертий і п'ятий яруси утворені відповідно високими (чистець лісовий, багно) і низькими (журавлина) травами й чагарниками; у шостому ярусі — низькі приземні трав'янисті рослини (мохи, копитень). Є також відпо­відна кількість між'ярусних рослин — водорості, лишайники на стовбурах і гілках, типові епіфіти й ліани. Ярусність виявляється й у трав'янистих угрупованнях (луки, степи та ін.). Різна глибина проникнення та розміщення активної частини кореневих систем забезпечує відповідну ярусність і підземним органам. До того або іншого ярусу рослинності переважно пристосовані також тварини, що входять до складу біоценозу.

В угрупованні можна виділити й горизонтальну структуру. Пов'язано це насамперед з тим, що в будь-якому угрупованні мож­на знайти окремі ділянки, які будуть сильно відрізнятися від са­мого угруповання. Це є прямим наслідком неоднорідності — моза­їчності поверхні, насамперед, ґрунтового шару, вологості, виходів материнської породи.

Взаємодія організмів в екосистемах

У біогеоценозі спостерігаються різні види симбіозу (форми спів­існування двох різних видів). До них належать мутуалізм, парази­тизм, коменсалізм. Також формами взаємодії живих організмів є хижацтво й конкуренція.

Мутуалізм — взаємовигідне співіснування двох видів (найпро­стіші, що здатні перетравлювати клітковину, і рослиноїдні твари­ни, у кишечнику яких вони живуть). Прикладом мутуалізму є від­носини термітів і мікроорганізмів у кишечнику, які забезпечують розщеплення целюлози в травному тракті термітів.

Паразитизм — співіснування двох видів (людина й стьожкові черви), за якого один вид використовує інший як середовище іс­нування і джерело харчування. Прикладів паразитизму можна на­вести багато. Найзручніше згадати паразитів людини, як зовніш­ніх (воші, клопи), так і внутрішніх (аскарида, гострик, ціп'як, ехінокок).

Коменсалізм — співіснування двох видів, за якого один вид використовує інший вид або житло іншого виду як середовище

існування, але не завдає йому шкоди, а харчується відходами його життєдіяльності. Прикладом таких співвідносин є кліщі, які хар­чуються шерстю, що випала, у норах гризунів.

Конкуренція — співіснування особин одного (внутрішньовидова конкуренція) або різних (міжвидова конкуренція) видів, за якого вони змагаються за ресурси середовища існування. Слід відзначи­ти, що внутрішньовидова конкуренція є більш жорсткою, ніж між­видова. Це викликано тим, що ресурси, за які конкурують особини одного виду, повністю ідентичні.

Хижацтво — тип відносин між популяціями двох видів орга­нізмів (хижака й жертви), за якого організми-хижаки харчуються організмами-жертвами, нападаючи на живу жертву.

Форма співжиття двох різних видів, коли жоден з них не відчу­ває впливу іншого, називається нейтралізмом. Також екологи ви­діляють такий тип взаємодії різних видів, як аменсалізм. У цьому випадку один з видів пригнічує інший без користі для себе і зво­ротної негативної дії. Прикладом аменсалізму може бути взаємодія ціанобактерій, які насичують водне середовище киснем, і анаероб­них сапрофітних бактерій, чий розвиток розчинений кисень при­гнічує.

Зі взаєминами різних видів пов'язано багато міфів і помилко­вих уявлень, утілення яких у життя інколи призводило до нега­тивних наслідків. Наприклад, багато хто думає, що кількість дріб­них тварин визначається винятково активністю хижаків. Саме ці надмірно спрощені «екологічні уявлення» не раз були причиною шкідливих наслідків для довкілля в тих країнах, де вирішували його «поліпшити» й досягти підвищення зиску з природних еко­систем.

Так, свого часу в Китаї було проведено кампанію зі знищен­ня горобців, які нібито з'їдали надто багато зерна й не давали керівникам країни змоги «розв'язати продовольчу проблему». Комахи-шкідники миттєво розплодилися і швидко довели ки­тайцям, що вони не з того боку взялися за збереження зернових ресурсів.

Але й в освіченій Європі припускалися екологічних помилок та­кого ж рівня. Так, скандинави півстоліття тому вирішили раз і на­завжди знищити хижих птахів і створити полярним куріпкам іде­альні умови для розмноження і проживання. Цим вони сподівалися максимально розширити базу для мисливства. «Війна» з яструба­ми й совами вже підходила до «успішного» завершення, коли поча­лося масове вимирання куріпок від епідемії, яка ніколи раніше не загрожувала їхній популяції. Лише це змусило «раціоналізаторів»

прислухатися до екологів, які вже тоді попереджали, що чисель­ність видів, які є здобиччю хижаків, визначається не тільки хи­жаками, а й іншими чинниками — кількістю кормів, погодними умовами, хворобами тощо.