3. Молитва до Бога від всього українського народу.

Головне джерело натхнення - Святе Письмо. Цитати, взорування думок, висловів, стилю, проповідничої техніки. Сліди знайомства з апокрифами (про чуда під час утечі святої родини в Єгипет, «Сказанія о древі крестном»), з житійною літературою (про знайдення хреста Господнього, про Нікейський собор). Найбільше зі святих отців впливає Єфрем Сирин. «Та що це (наслідування Єфрема) не було в кожнім разі виявом бідности власної інвенції, літературної безпомочности автор, показує друга половина «Слова», де автор був зданий на власні сили і не мав готових образів і взірців, і не міг себе чути свобіднішим. Якраз тут він ще сильніший, ще кращий, робить враження глибше і естетичніше. В сій частині, рішуче, маємо тільки загальний вплив манери і форми післязолотоустової доби» .

Порівняння і протиставлення. Бог ізраїльський - Бог християнський. Скрижалі і закон - євангеліє і Христос. Закон - вода, благодать - молоко. Мойсей і пророки - Христос і апостоли. Образ закону - Сара, образ благодати - Аґар. Старий Завіт - місяць, Новий Завіт - сонце, Старий Завіт - тінь, Новий Завіт - світло, Старий Завіт - нічний холод, Новий Завіт - сонячне тепло. Український народ протиставляється юдейському, як Ярослав - Володимирові, Соломон - Давидові.

Риторичні звернення: «тебе ж, як звеличаємо, отче чесний ... Василіє», «Встань, о чесна голов, із гробу, встань, отряси сон».

Устань, чесна голово, з труни твоєї, отряси сон: бо ти не вмер, але спиш до загального воскресіння всіх.

Устань, ти не вмер, бо не годиться вмерти тому, хто увірував у Христа, життя всього світу.

Подивись на сина твого Георгія,..

подивись на благовірну невістку твою Ірину,

подивись на онуків та правнуків,

як вони живуть,

як їх охороняє Господь,

як вони тримають благовір’я за заповітом твоїм,

як учащають до святих церков,

як славлять Христа,

як поклоняються імени Його!

Ритмізація мови, особливо виразна завдяки паралелізмові сусідніх речень.

Провідна думка - особлива милість Божа над українським народом. Навернення інших народів здійснили апостоли, Україну навернуло безпосереднє ділання Самого Бога, Його благодати.

3 Вопрос

Проповіді свт.Кирила Туровського

Народився в Турові бл.1130 р. Рано прийняв постриг. Вивчав і викладав Святе Письмо. Житіє свт.Кирила підкреслює його богословську освіту. Доведено, що він користувався грецькими творами в ориґіналі. Вже 1169 р. згадується як єпископ. Поставлений на вимогу князя й міщан. Але 1182 р. єпископом Турова був інший. Отже, до того часу свт.Кирило помер або залишив катедру.

Професор Євген Петухов визнає належними Кирилові 8 проповідей на недільні свята від Квітної неділі до Неділі свв.отців I Вселенського собору. Тридцять молитов, два канони. «Притча о человічестій душі і о тіліси». «Повість о білоризці і о мнишестві». «Сказаніє о черноризцем чині».

У казанні на Вхід Господній до Єрусалиму описує урочистий перебіг подій і закликає слухачів приготуватися до духовної зустрічі Христа. Вхід до Єрусалиму витлумачено символічно, як духовне прийнятття Христа до «світлиці душі».

Проповідь на Великдень побудована на антитезі - смерть/життя. Відтворюється атмосфера радости й піднесення, що запанувала з повстанням Христа з мертвих. Наводяться численні посилання на новозавітніх авторів, а також на пророцтва Старого Завіту. Образність і ритмічна структура засвідчують вплив великодніх церковних співів. Протиставлення Старого й Нового Завітів подається в досить ориґінальний спосіб: «Тільки Петро й Іоан, вставши, побігли до гробу, й Іоан же швидше за Петра прибіг, але не ввійшов до гробу, доки Петро прийшов, увійшов перший до гробу й побачив покладені ризи. Цей не через острах не зайшов, прибігши, але через оглядання Боже й писання книг, бо вонв прообразують собою Старий і Новий Завіт: Іоан образ Старого Завіту, а Петро нового. Бо прийшов спершу Старий Завіт, за Писанням, сподіваючись Христа, але коли він прийшов, не ввійшов у віру в Нього; Новий же Завіт пізніше прийшов, але раніше в Христа увірував».

Проповідь на Томину неділю («антипасху») поєднує широке порівняння весни в природі та Великодня з розмовою апостола Томи з Христом. «Нині сонце, красуючися, у височінь підіймається та, радіючи, землю огріває, бо Сонце правди, Христос, з труни вийшло і рятує всіх, хто в нього вірує... Нині весна красується, оживляючи природу земну, і буйні вітри, тихо віючи, плоди умножують, і земля, насіння живлячи, зелену траву породжує, - весна - це красна віра Христова, яка через хрещення оновлює людську природу; буйні вітри - гріхотворні помисли, що через покаяння змінилися на доброчинні та живлять душекорисні плоди; а земля нашого єства, що прийняла слово Боже, як сім’я,.. породжує дух спасіння».

Проповідь на неділю 3, жінок-мироносиць починається зі зворушливого плачу Богородиці коло хреста.

Все створіння співчуває мені, сину, бачуча, як Тебе забито несправедливо! Горе мені, дитино моя, Світло і Творче створіння! Що мені зараз оплакувати: чи осміяння Твоє? чи поличники? чи удари по плечах? чи обпльовування Твого святого лиця? - що Ти їх прийняв від беззаконних за добро. - Горе мені! Тебе, неповинного, знечещено, та Ти на хресті прийняв смерть!.. Небо вжахнулося з земля здригнулася... Бачу Тебе, мила дитино, на хресті завислого, без подиху і без зору...

На допомогу їй приходить Йосиф Ариматейський, котрий виблагав у Пилата тіло Спасителя й поховав його теж із плачем.

Сонце незахідне, Христе, Творче всього і Господе створіння! Як доторкнуся до найчистішого Тіла Твого, якого не торкаються й небесні сили, що служать Тобі зі страхом? Яким серпанком огорну Тебе, що огортаєш туманами землю та покриваєш небо хмарами? Які пахощі виллю на Твоє святе тіло, якому дари з пахощами приносили перські царі? Яких надгробних пісень заспіваю з нагоди Твоєї смерти, Тобі, якому в небесах невпинно серафими співають?

Далі оповідається про мироносиць, до котрих звертається з промовою ангел. Закінчується проповідь похвалою праведному Йосифові, написаною на взірець акафіста.

Слово на неділю 4, розслабленого використовує історію зцілення розслабленого (паралізованого) при Силоамській купелі в Єрусалимі (Ін. 5:1-15). Автор повертається до старозавітньої історії гріхопадіння та гріхів праотців, що їх прийшов зцілити Христос, раз у раз посилається на Старий Завіт. Але основа проповіді - діалог Спасителя й розслабленого.

Проповідь на неділю 6, про сліпого (Ін. 9: 1-38)звернена до юдейських книжників і фарисеїв, членів синедріону, котрі не повірили в Христа.

Проповідь на Вознесіння Господнє (Лк. 24: 36-53. Пор.: Діян. 1:1-12) створює алегоричну картину радощів на небі від очікування приходу Спасителя. Співучасники тих радощів - праотці Адам і Єва, патріярхи, пророки. «Святих же пророків і преподобних праведників з Собою на небеса в святе виводить місто...».

Проповідь на неділю 7, святих отців Першого Вселенського собору в Нікеї 325 р. присвячується перемозі над аріянством. 318 отців собору тут порівнюється з вояками. Аріянство - найнебезпечніша єресь за дві тисячі років. Знижувала Ісуса Христа до створіння Бога Отця. Основні моменти вчення:

1. Лоґос мав початок свого буття.

2. Лоґос походить не з істоти Отця, але Він створений з нічого з волі Отця.

3. Лоґос має до-світове й до-часне буття, але зовсім не вічне; Він є творіння, не справді Бог, але відмінний з істоти від Бога Отця.

4. Хоча Син з істоти є творіння, однак перед іншими творіннями має перевагу: після Бога Він має найвищу гідність; через Нього Бог усе створив, як і самий час. Бог передусім створив Сина. Між Богом і Лоґосом є безмежна різниця, між Лоґосом і творіннями - лише відносна.

5. Якщо Син називається рівним Отцеві, то це слід розуміти, що з благодати й доброї волі Отця Він стався таким - Він усиновлений Син.

6. Його воля як створена первісно також була відозмінювана - однаково здатна (спрямована) і до добра, і до зла. Він не є незмінний; тільки через спрямування Своєї волі Він зробився безгрішним і добрим. Його прослава є здобуток Його святого, наперед побаченого Богом життя.

Докори Арієві ритмізовано:

«Почуй, Арію,

нечестива душе,

безголовий звірю,

нерозкаяний чоловіче,

новий Каїне,

другий Юдо,

тілесний демоне...» (і так 16 речень).

Похвала названий у повчанні поіменно отцям I Вселенського собору подається в формі акафістового вірша.

Ви є непоборні фортеці, всі, хто до вас вдається під захист, будуть порятовані; ви непохитні стовпи, що розбившись об них усі єретики гинуть. О богоблаженні наші вчителі! Світильники світові, наставники заблудлих, проводирі осліплих на душевні очі, поручателі за каянників до спасіння, безсрібники-лікарі, боговчені цілителі душ і тіл, рятівники ображених і скорі помічники тим, хто в біді...

Використано невідомим грецьким історичним твором про Нікейський собор.

Під іменем Кирила вміщуються також два твори, стилістично несхожі на попередні проповіді. Проповідь на неділю 5, про самарянку ((Ін. 4:5-42) коротша за обсягом і розвиває думку про навчальну місію Церкви. Нагадується, як Савська цариця приходила слухати Соломона премудрого (3 Цар. 10:1-13). Автор звертається до присутніх з напученням:

Скільки ж і вас приходить до церкви, змушуйте приходити й тих, хто не ходить... Спитаю ж вас, і ви мені скажіть: коли б золото чи срібло я повсякдень роздавав би або мед чи пиво, чи ж би ви не приходили самі й некликані, і один одного б випереджали? Я ж нині слова Божі роздаю, кращі за золото й коштовне каміння та солодші за сед і сить, ви ж позбуваєтеся їх, не приходячи до церкви.

В проповіді на неділю 8, Зіслання Святого Духа, коротко та ясно оповідається про бажанння Боже врятувати проповіддю грішників.

Пояснюючи свято, Кирило Туровський намагався подати його переносне значення, при тому нераз знаходимо чимало довільности. Щодо змісту - панегіричні слова. Не пояснює догматичних чи моральних наук. Кожна проповідь складається зі вступу, головної теми й закінчення, але жодна частина не розвинена. Початок - переважно загальна сентенція або натяк на євангельську подію. Перехід до головної теми є досить штучний. Стиль високо поетичний. Повно порівнянь, риторичних запитань і вигуків, діялогів, повторів, інших фіґур. Буває, що ціле повчання перетворюється на один довгий поетичний період. Інші повчання (про розслабленого) - форма діялогу. Найбільше поезії містить слово на неділю Фомину - «вершок красоти й артизму творчости» Кирила Туровського (Михайло Грушевський).