Методичні рекомендації

Перше питання присвячене розгляду зародження філософії в Київській Русі, коли вона ще не виділилась у самостійний засіб осмислення світу. Розглядаючи це питання, слід звернути увагу на специфічність національного стилю філософствування. Звичайно, предмет філософії об’єднує зусилля мислителів у вирішенні загальнолюдських проблем, але це не означає, що вона безособова, інтерсуб’єктивна. Тому потрібно розібратися в сутності української ментальності, адже саме вона визначала проблематику їх філософських роздумів. У формуванні перших філософських поглядів велику роль відіграли твори Климента Смолятича (сер. XII ст.), Феодосія Печерського (бл. 1036 – 1074 рр.), Кирила Туровського (бл. 1130 – 1182 рр.), Данила Заточника (кінець XII – поч.XIII ст.). Розкрийте зміст таких понять, як синкретизм, теїстичність, етизація, історіософічність (вироблення уявлень про людську історію).

Друге питання пов’язано з розглядом одного з головних центрів науки і культури – Києво-Могилянської колегії, перетвореної в 1701 році на Київську академію. Засновником академії був настоятель Печерської лаври Петро Могила. Філософські курси, що читались в академії, мали теологічний і схоластичний характер. Слід звернути увагу на специфічність стилю філософствування в академії. Саме українська ментальність визначала проблематику філософських курсів, що вивчались в академії.

Носієм нових віянь у філософії та соціології в Україні у другій половині XVIII ст. був видатний оригінальний митець, поет та просвітитель Григорій Сковорода. Головна проблема філософії Сковороди – це проблема людини. Його філософія «практична», оскільки він цікавиться, насамперед, моральною проблематикою. Розглядати філософію Г.С. Сковороди слід згідно з такою схеми: 1) ідея самопізнання і сенсу буття людини, що містить в собі пошук власних здібностей, власного таланту, які включали її в сферу спорідненої праці; 2) ідея трьох світів і двох натур, в якій провідну роль відіграє світ біблейських символів; 3) ідея «веселощів сердечних» як способу життя людини в природі та соціумі; 4) ідея щирості як принципу життя і принципу філософії, критерію істинності знань і буття та онтологічного доказу божественного буття.

Третє питання стосується розвитку новітньої української філософіі, зокрема в постаті Памфіла Юркевича. У своєму творі «Серце і його значення в духовному житті людини» (1860) він розвиває філософію «серця» Сковороди. У центрі його філософського вчення – людина з двома найважливішими проявами – серцем і розумом. «Філософія серця» Юркевича мала суттєвий вплив на російськомовну школу київського гуманізму. Не можна не відмітити і вплив філософії Юркевича на формування філософії російського «космізму», видатними представниками якого були К. Ціолковський, В. Вернадський, О. Чижевський та ін.

Значне місце у формуванні української філософії посідають Т. Шевченко, І. Франко та Л. Українка. Їх філософські і соціально політичні погляди складалися під впливом національної духовної культури, марксизму і частково позитивізму. У розумінні історії вони відстоюють ідею закономірності суспільного поступу, виявляють елементи матеріалістичного осягнення прогресу, зокрема ролі економічного життя як одного із чинників еволюції.