Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекція7.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
10.11.2019
Размер:
159.23 Кб
Скачать

7.2. Управління різними видами функціональних ризиків банку.

7.2.1. Управління операційно-технологічним ризиком банку

Операційно-технологічний ризик банку – це ризик, що виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або інформаційних технологій і процесів обробки інформації з погляду керованості, універсальності, на­дійності, контрольованості і безперервності роботи. Такі недолі­ки можуть призвести до фінансових збитків через помилку, не­вчасне виконання робіт або шахрайство чи стати причиною того, що інтереси банку постраждають у якийсь інший спосіб.

Операційно-технологічні ризики

Зовнішні

Внутрішні

Війна, страйки, державний перево­рот тощо

Землетрус, пожежі та інші стихійні лиха

Викликані умисними

діями спеціалістів

банку

Викликані не умисними діями спеціалістів банку

Технічні

крадіжки грошових коштів;

підробка документів; передай ня службової інформації третім осо­бам;

обіймання посади, яка не відповідає компе­тенції;

перевищення службо­вих повноважень

Помилки випадкового характеру( неуважність працівника);

Недоліки корпоративного управління;

Збої в системі внутрішнього контролю;

Незнання чи неправильне тлумачення нормативної документації;

Помилки, допущені відділом кадрів при призначенні співробітників на посади.

Несправність комп’ютерної мережі;

неадекватність інформаційних технологій і процесів обробки інформації;

вихід з ладу систем, які забезпечують функціонування банку (зв'язок енергопостачання тощо);

створення екстремальних умов (підпалення, крадіжки тощо)

Рис. 7.2.1.(1) Види операційно-технологічних ризиків

Для управління операційно-технологічним ризиком, що виникає при здійсненні операційної діяльності, банк повинен запровадити адекватну систему управління з таким розподілом функцій (рис. 7.2.1(2).

Управління ризиком

Методологія ідентифікації, оцінки, моніторингу та запобігання операційному ризику

Фронт-офіс

Бек-офіс

Служба

внутрішнього

аудиту

Здійснення процедур з попереднього контролю та запобігання операційному ризику

Здійснення процедур з наступного контролю та запобігання операційному ризику

Оцінка адекватності та достатності заходів внутрішнього контролю із запобігання операційному ризику

Рис. 7.2.1.(2) Організаційна структура управління

операційно-технологічним ризиком банку

Організаційні принципи формування сприятливого внут­рішнього середовища банку.

1) Спостережна рада банку має бути обізнана з основними ас­пектами операційних ризиків банку, повинна ухвалювати та періодичного переглядати систему управління операційними ризиками, має містити визначення операційного ризику та принципи його ідентифікації, оцінювання і контролю.

2) Спостережна рада забезпечує внутрішній аудит, систему управління операційним ризиком незалежним, освіченим та ком­петентним штатом.

3) Правління банку відповідає за впровадження системи управ­ління операційним ризиком, за розроблення та впровадження політики, процедур, процесів управління операційним ризиком у всіх підрозділах, напрямах ді­яльності, процесах і системах банку.

4) Банки повинні Ідентифікувати та оцінювати операційний у всіх підрозділах, напрямах діяльності, процесах і системах, а також забезпечувати виконання процедури оцінювання операційних ризиків перед упровадженням нового продукту, напряму діяльності, процесу чи системи.

5) Банки повинні запровадити процес регулярного моніторингу позицій за операційним ризиком, регулярної звітності перед правлінням і спостережною радою банку. Індикаторами раннього попередження можуть бути: швидкий розвиток банку, впровадження нових продуктів, частота і тривалість системних збоїв та ін. Моніторинг повинен відображати величину ризику і частоту змін в операційному середовищі.

6) Банки повинні мати план заходів у випадку непередбачуваних ситуацій для забезпечення власної діяльності на безпере-і основі та для обмеження втрат у разі істотних відхилень у бізнесі

Реалізація цього принципу передбачає розгляд різних сцена­ріїв можливої перерви в діяльності банку, визначення критичних процесів, вирішення проблеми перенесення і збереження фізич­них та електронних даних, необхідних для продовження банків­ського бізнесу.

Базельським комітетом з банківського нагляду виділено три основні методи оцінювання операційного ризику:

1)метод ключового індикатора;

2)стандартизований метод;

3)метод внутрішнього виміру.

Розглянемо методику розрахунку операційного ризику за кож­ним із цих методів окремо.

1.Метод ключового індикатора вважається базовим і ґрунту-­ ється на розподілі коефіцієнта операційного ризику при викори­станні єдиного індикатора як орієнтовного показника для всієї «сфери дії» операційного ризику (діяльності банку взагалі). За ін­дикатор пропонується взяти показник валового прибутку. Кожен банк резервуватиме капітал на покриття збитків від операційного ризику, який дорівнює фіксованому коефіцієнту (α), зваженому на індивідуальний показник валового прибутку банку.

Цей метод може використовуватись у невеликих банках з обмеженим і доволі простим асортиментом по­слуг,

Згідно з розрахунками показник α дорівнює приблизно 30 % від валового прибутку. Проте до цього показника слід ставитись з обережністю, оскільки він розрахований на підставі обмеженої кількості даних. Крім того, показник ґрунтується на такій самій пропорції капіталу (20 %) для покриття операційного ризику, як і стандартизований метод, та може переглядатися з метою точні­шого визначення.

2.Стандартизований метод вважається більш досконалим (порівняно з попереднім) методом оцінювання капіталу, необхід­ного для покриття операційного ризику. Він відрізняється від ме­тоду ключового індикатора тим, що тут передбачається поділ ді­яльності банку на певну кількість стандартизованих підрозділів і бізнес-напрямів. Отже,стандартизований підхід забезпечує оці­нювання операційного ризику залежно від спеціалізації.

У межах кожної сфери бізнесу визначається індикатор, який відображає обсяг та інтенсивність діяльності конкретного банку в тому чи іншому напрямі. Такий індикатор слугує приблизним пока­зником суми операційного ризику в межах кожного із напрямів біз­несу. Дані про підрозділи, бізнес-напрями і відповідні індика­тори, які використовуються при визначенні операційного ризику за допомогою стандартизованого підходу, наведено в табл. 7.2.1(1)

У межах кожного напряму діяльності необхідний розмір капіталу розраховується за допомогою множення фінансового інди­катора банку на коефіцієнт F, який відображає залежність показ­ника обсягу збитків, завданих операційним ризиком у даному секторі за минулий період, від фінансового індикатора (характе­ризує даний банк у конкретному виді діяльності), скоригованого на стандартний показник, що встановлюється регулюючим органом з питань банківського нагляду.

Таблиця 7.2.1(1)