- •Лекція №7. Управління функціональними банківськими ризиками. План
- •7.1. Види функціональних ризиків банку.
- •7.2. Управління різними видами функціональних ризиків банку.
- •7.3. Практичні аспекти управління функціональними ризиками банку.
- •7.1. Види функціональних ризиків банку
- •7.2. Управління різними видами функціональних ризиків банку.
- •7.2.1. Управління операційно-технологічним ризиком банку
- •Індикатори для розрахунку резервного капіталу на покриття збитків від операційної діяльності банку
- •7.2.2. Управління ризиком репутації банку
- •Ризик втрати репутації банку
- •7.2.3. Управління юридичним ризиком банку
7.2. Управління різними видами функціональних ризиків банку.
7.2.1. Управління операційно-технологічним ризиком банку
Операційно-технологічний ризик банку – це ризик, що виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або інформаційних технологій і процесів обробки інформації з погляду керованості, універсальності, надійності, контрольованості і безперервності роботи. Такі недоліки можуть призвести до фінансових збитків через помилку, невчасне виконання робіт або шахрайство чи стати причиною того, що інтереси банку постраждають у якийсь інший спосіб.
Операційно-технологічні
ризики
Зовнішні
Внутрішні
Війна,
страйки, державний
переворот
тощо
Землетрус,
пожежі та
інші стихійні
лиха
Викликані умисними
діями спеціалістів
банку
Викликані
не умисними діями спеціалістів
банку
Технічні
крадіжки грошових
коштів;
підробка
документів; передай
ня службової інформації
третім особам;
обіймання
посади, яка не
відповідає компетенції;
перевищення
службових повноважень
Помилки випадкового
характеру( неуважність працівника);
Недоліки корпоративного
управління;
Збої в системі
внутрішнього контролю;
Незнання чи
неправильне тлумачення нормативної
документації;
Помилки, допущені
відділом кадрів при призначенні
співробітників на посади.
Несправність
комп’ютерної мережі;
неадекватність
інформаційних технологій і процесів
обробки інформації;
вихід з ладу систем,
які забезпечують функціонування банку
(зв'язок енергопостачання тощо);
створення екстремальних
умов (підпалення, крадіжки тощо)
Рис. 7.2.1.(1) Види операційно-технологічних ризиків
Для управління операційно-технологічним ризиком, що виникає при здійсненні операційної діяльності, банк повинен запровадити адекватну систему управління з таким розподілом функцій (рис. 7.2.1(2).
Управління
ризиком
Методологія
ідентифікації, оцінки, моніторингу та
запобігання операційному ризику
Фронт-офіс
Бек-офіс
Служба
внутрішнього
аудиту
Здійснення процедур
з попереднього контролю та запобігання
операційному ризику
Здійснення процедур
з наступного контролю та запобігання
операційному ризику
Оцінка адекватності
та достатності заходів внутрішнього
контролю із запобігання операційному
ризику
Рис. 7.2.1.(2) Організаційна структура управління
операційно-технологічним ризиком банку
Організаційні принципи формування сприятливого внутрішнього середовища банку.
1) Спостережна рада банку має бути обізнана з основними аспектами операційних ризиків банку, повинна ухвалювати та періодичного переглядати систему управління операційними ризиками, має містити визначення операційного ризику та принципи його ідентифікації, оцінювання і контролю.
2) Спостережна рада забезпечує внутрішній аудит, систему управління операційним ризиком незалежним, освіченим та компетентним штатом.
3) Правління банку відповідає за впровадження системи управління операційним ризиком, за розроблення та впровадження політики, процедур, процесів управління операційним ризиком у всіх підрозділах, напрямах діяльності, процесах і системах банку.
4) Банки повинні Ідентифікувати та оцінювати операційний у всіх підрозділах, напрямах діяльності, процесах і системах, а також забезпечувати виконання процедури оцінювання операційних ризиків перед упровадженням нового продукту, напряму діяльності, процесу чи системи.
5) Банки повинні запровадити процес регулярного моніторингу позицій за операційним ризиком, регулярної звітності перед правлінням і спостережною радою банку. Індикаторами раннього попередження можуть бути: швидкий розвиток банку, впровадження нових продуктів, частота і тривалість системних збоїв та ін. Моніторинг повинен відображати величину ризику і частоту змін в операційному середовищі.
6) Банки повинні мати план заходів у випадку непередбачуваних ситуацій для забезпечення власної діяльності на безпере-і основі та для обмеження втрат у разі істотних відхилень у бізнесі
Реалізація цього принципу передбачає розгляд різних сценаріїв можливої перерви в діяльності банку, визначення критичних процесів, вирішення проблеми перенесення і збереження фізичних та електронних даних, необхідних для продовження банківського бізнесу.
Базельським комітетом з банківського нагляду виділено три основні методи оцінювання операційного ризику:
1)метод ключового індикатора;
2)стандартизований метод;
3)метод внутрішнього виміру.
Розглянемо методику розрахунку операційного ризику за кожним із цих методів окремо.
1.Метод ключового індикатора вважається базовим і ґрунту- ється на розподілі коефіцієнта операційного ризику при використанні єдиного індикатора як орієнтовного показника для всієї «сфери дії» операційного ризику (діяльності банку взагалі). За індикатор пропонується взяти показник валового прибутку. Кожен банк резервуватиме капітал на покриття збитків від операційного ризику, який дорівнює фіксованому коефіцієнту (α), зваженому на індивідуальний показник валового прибутку банку.
Цей метод може використовуватись у невеликих банках з обмеженим і доволі простим асортиментом послуг,
Згідно з розрахунками показник α дорівнює приблизно 30 % від валового прибутку. Проте до цього показника слід ставитись з обережністю, оскільки він розрахований на підставі обмеженої кількості даних. Крім того, показник ґрунтується на такій самій пропорції капіталу (20 %) для покриття операційного ризику, як і стандартизований метод, та може переглядатися з метою точнішого визначення.
2.Стандартизований метод вважається більш досконалим (порівняно з попереднім) методом оцінювання капіталу, необхідного для покриття операційного ризику. Він відрізняється від методу ключового індикатора тим, що тут передбачається поділ діяльності банку на певну кількість стандартизованих підрозділів і бізнес-напрямів. Отже,стандартизований підхід забезпечує оцінювання операційного ризику залежно від спеціалізації.
У межах кожної сфери бізнесу визначається індикатор, який відображає обсяг та інтенсивність діяльності конкретного банку в тому чи іншому напрямі. Такий індикатор слугує приблизним показником суми операційного ризику в межах кожного із напрямів бізнесу. Дані про підрозділи, бізнес-напрями і відповідні індикатори, які використовуються при визначенні операційного ризику за допомогою стандартизованого підходу, наведено в табл. 7.2.1(1)
У межах кожного напряму діяльності необхідний розмір капіталу розраховується за допомогою множення фінансового індикатора банку на коефіцієнт F, який відображає залежність показника обсягу збитків, завданих операційним ризиком у даному секторі за минулий період, від фінансового індикатора (характеризує даний банк у конкретному виді діяльності), скоригованого на стандартний показник, що встановлюється регулюючим органом з питань банківського нагляду.
Таблиця 7.2.1(1)