Міністерство освіти і науки України
Східноукраїнський національний університет
імені Володимира Даля
Коледж
«Методичні рекомендації до семінарських занять
з дисципліни «Історія України»
Викладач: Андрієнко В. О.
Г
олова
циклової комісії
суспільних дисциплін: Ременюк Н.М
Карта заняття
Заняття № 3
Вид заняття: семінар №1
Тема: Первісна доба. Кочовики на території України. Основні етапи розвитку Київської держави.
Мета: Первірка знаннь студентів.
Виробити вміння студентів аналізувати і узагальнювати історичний матеріал.
Виховання почуття національної гідності та національної свідомості молодих громадян України.
Формування уміння аргументовано відстоювати свою позицію.
Студенти повинні самостійно готувати реферати та повідомлення.
Обладнання: Історичні карти, схеми, портрети, підручники, конспекті.
Література: «Новітня істрія України». Частина Перша. 10 кл. Київ. Геназа. 2007.
Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К: 2002. – 656 с.
Світлична В.В. Історія України: Навч. посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. – К: Львів: 2002. – 304 с.
Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1991.
Електронні посібники: Гайдуков Л.Ф., Крушинський В.Ю. Історія України: Мультимедійне видання з історії України від первісних часів до сучасності, розраховане на учнів старших класів та абітурієнтів. Вимоги: Опер. Система Windous 95 osr| 98| Me| 2000
Структура заняття:
Організаційна частина Відведений час
Привітання викладача, перевірка присутності студентів 5 хв.
Повідомлення теми, мети та основних завдань
Повідомлення теми заняття, мети та перерахухання завданнь заняття. 5 хв.
Питання семінару:
1.Первісний лад на території України. Трипільська культура.
2.Кочовики на території України (кумерійці, скіфи, сармати).
3.Грецькі міста держави.
4. Заснування Держави Київська Русь.
5.Походи перших київських князів Олега, Ігоря, Святослава.
6.Прийняття християнства 988 р. Володимир Великий.
7.Етапи хрещення Русі.
8.Єкономічний устрій Русі.
9.Соціальна організація.
10.Що таке феодальна вотчина?
11.Культура Київської Русі.
12.Ярослав Мудрий.
13. Володимир Мономах.
14.Боротьба з кочовиками.
15.Монгольска навала.
16. Роман Мстиславич та Данило Галицький.
Підведення підсумків семінару 5 хв.
Повідомлення оцінок та виділення краших студентів
Викладач: Андрієнко В.О.
Питання для перевірки знань з Історії України.
Тема: Київська Русь та Галицько-Волинське князівство.
1. Коли була утворена Київська Русь?
а) у V ст. н.є.
б) у ІХ ст. н.є.
в) у ХІ ст. н.є.
2. Назвіть хто входив до боярської думи?
а) бояри.
б) Великі Київські князі.
в) Дружинники
г) Рядовичі
3. Хто із перелічених прошарків населення знаходився у напіврабському становищі?
а) ізгої.
б) смерди.
в) холопи.
г) закупи
4. За якими теоріями походження Київської Русі було створено слов’янами.
а) антинорманська.
б) норманська.
в) теорія природньо-історичного походження.
5. Хто із Великих Київських князів вперше провів податкову реформу?
а) Володимир Великий.
б) княжна Ольга.
в) Ярослав Мудрий.
6. За правління якого князя Київська Русь досягла найвищого культурного розвитку?
а) Святослава.
б) Ярослава Мудрого.
в) Володимира Мономаха.
7. Назвіть який період історичного розвитку Галицько-Волинського князівства був найдовшим?
а) І.
б) ІІ.
в) ІІІ.
8. Хто вперше об’єднав землі Галичини і Волині, утворивши Галицько-Волинське князівство?
а) Володимир Володаревич.
б) Данило Галицький.
в) Роман Мстиславич.
9. Чому Болеслав був останнім князем Галицько-Волинського князівства ?
а) був убитий поляком, а князівство захопила Польща.
б) помер, а землі поділені між синами.
в) був убитий, не залишив після себе спадкоємця.
10. Де відбулась перша битва монголо-татар з руською армією?
а) на річці Калка.
б) на річці Рось.
в) на річці Дніпро.
Семінар №1 Історія Україны
«Первісна доба. Кочовики на території України. Основні етапи розвитку Київської держави».
Методичні рекомендації до семинару № 1
Викладач: Андрієнко В.О.
Формування первісного суспільства.
Первинною соціально-економічною формацією в історії людства була первісна община. Суть її полягає в колективному виробництві та споживанні, а також колективній власності на природні багатства і знаряддя праці. Впродовж тривалого часу первіснообщинна формація пройшла кілька стадій свого розвитку. Чітко виділяються дві стадії-епохи: споживчого і відтворюючого господарства.Основна мета первісного виробництва полягала у створенні необхідного продукту для забезпечення фізичного існування людини і розширеного відтворення населення.
У межах первіснообщинної формації відбулося два великі суспільні поділи праці. Перший характеризувався виділенням пастуших племен, що зумовило значне підвищення продуктивності праці, появу додаткового продукту й обміну. Другий пов'язаний з виокремленням виробництва металу як самостійної галузі виробництва.
Історію первіснообщинного ладу поділяють на чотири періоди. В основу визначення хронологічних меж кожного періоду покладено домінуючу роль того чи іншого матеріалу при виготовленні знарядь праці: каменю, міді, бронзи і заліза. Відповідно до цього археологи розрізняють:
1. Кам'яний вік. Він охоплює період від 1 млн до 6—5 тис. років тому. Кам'яний вік поділяють на палеоліт (стародавній кам'яний вік: 1 млн — 12 тис. років тому) — ранній, середній і пізній; мезоліт, або середній кам'яний вік (приблизно 12—5 тис. років до н.е.), і неоліт, або новий кам'яний вік (починається близько 7—б тис. років тому).
2. Енеоліт, або міднокам'яний вік (IV—III тис. до н.е.).
3. Бронзовий вік (кінець III — початок І тис. до н.е.).
4. Ранній залізний вік. На Кавказі він починається з X ст. до н.е., в Україні й Південній Росії — з V—VI ст. до н.е. і триває до утворення класових суспільств-держав.
Приблизно мільйон років тому пралюди (архантропи) заселяли теплі райони Євразії і, можливо, тоді з'явились на території України. Пізніше на зміну пітекантропу і неандертальцю, які жили в ранньому палеоліті, приходить кроманьйонський тип людини (близько 40—35 тис. років тому), яку ми вже називаємо «гомо сапієнс» (людина розумна). Первісне людське стадо у пізньому палеоліті поступається місцем родовій общині із спільною власністю на засоби виробництва. Водночас відбуваються значні зрушення в господарській діяльності людини, вдосконалюються знаряддя праці. На зміну палиці і загостреному каменю приходять металевий спис і списометалка — попередник лука. Це значно підвищило ефективність полювання. Поява штучного житла й шитого одягу дала змогу людині розширити північні межі свого проживання на Землі. Стоянки доби пізнього палеоліту знаходять по всій території України. Причому цивілізація доби пізнього палеоліту — Мізин-ське поселення на Десні, Кирилівське, Межиріч, Гінці, --як зауважує відомий археолог О. Знойко, не мала на той час аналогів у всій Європі. Приблизно 12 тис. років до н.е. пізній палеоліт в Україні перейшов в епоху мезоліту, яка тривала до V тис. до н.е. Найважливішим досягненням того часу було винайдення лука і стріл, змінилась техніка виготовлення кам'яних знарядь. Було зроблено і перший крок на шляху до скотарства. Все це відомо з матеріалів, знайдених на мезолітичних стоянках, яких в Україні особливо багато. Найцікавіші з них: Журавська стоянка на Чернігівщині, Кирилівська в Києві, Гребеники на Одещині, Фатьма-Коба і Мурза-Коба в Криму. В епоху мезоліту вже чіткіше простежуються окремі етнокультурні області. «Неолітична революція».
Розквіт родоплемінного ладу відбувався в добу неоліту, яка почалася в Україні приблизно 7 тис. років тому, оскільки сприятливий клімат і родючі землі створювали ідеальні умови для розвитку господарства. В період неоліту порівняно високий рівень виготовлення знарядь праці і накопичений досвід дали змогу людині перейти від присвоєння дарів природи до продуктивного господарства — землеробства і скотарства. Виникнення продуктивного господарства вчені називають «неолітичною революцією». У період неоліту був досягнутий помітний прогрес в обробці каменю. Різання, шліфування і свердління дали змогу виготовляти досконалі кам'яні сокири, насаджені на рукоять, що перетворило їх на основне знаряддя праці. Такі сокири допомагали людям освоювати ліси, будувати житло, виготовляти човни. У неоліті було освоєно також виготовлення ліпної кераміки, з'явилися тканини. Обпалена глина — це перший штучний матеріал, створений людиною. Глиняний посуд давав змогу готувати рідку їжу і зберігати харчі.
У цей період спостерігається розвиток духовного світу людини, мистецтва. Полювання втрачає основне значення, тому, мабуть, зникають реалістичні зображення звірів. Натомість поширюється культ божеств родючості в образі жінки. Цей культ характерний для землеробських племен не тільки України, а й Малої Азії, Месопотамії тощо.
У VI тис. до н.е. стає помітною певна балто-білорусько-українська єдність на тлі етнічної карти Європи того часу. Вона виявилася в культурі ямково-гребінчастої кераміки (назва від характерного орнаменту), поселення якої на Чернігівщині, Харківщині, Волині зустрічаються досить часто. Ця єдність виявилася нетривкою і швидко розпалася. Але в Україні від неї започаткувалася трипільська культура — найцікавіша в нашій історії.
Трипільська культура
Трипільці залишили помітний слід в етнокультурному розвитку Європи, починаючи з неоліту і закінчуючи мідно-бронзовим віком. На пізньому етапі свого розвитку трипільські племена займали величезні простори Східної Європи — від Слобідської України до Словаччини і Румунії, від Чернігівщини і Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Досі триває дискусія про походження цієї культури (IV—III тис. до н.е.). Одні науковці вважають трипільську культуру автохтонною, тобто такою, що походить від місцевої буго-дністровської культури. Інші називають її носіїв пришельцями з Балкан та східного Середземномор'я. Існує й компромісна точка зору, згідно з якою трипільська культура є своєрідним синтезом місцевих та зайшлих елементів. Незважаючи на те, що перші знахідки трипільської культури були зроблені відомим археологом В. Хвойкою ще на початку XX ст. в с.Трипілля біля Києва, ще й досі не дано належної оцінки її ролі в історії України. Можливо, це спричинено тим, що деякі науковці пов'язують трипільців з майбутніми українцями, проти чого виступила радянська офіційна історична наука. Щодо характеристики економічного життя трипільців, то головним їхнім заняттям було хліборобство та скотарство.
У період свого розквіту між 3500 та 2700 роками до н.е. трипільці жили великими селами по 600—700 осіб. Вони мешкали у довгих та вузьких спільних оселях, де кожна сім'я мала власну частину житла з окремою глинобитною піччю. Родовід вони вели по лінії батька. Орнамент на череп'яному посуді, що являв собою поєднання характерних плавних візерунків жовтого, чорного і білого кольору, свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили. Трипільці користувалися дерев'яним плугом, завдяки чому землеробство стало більш надійним способом добування їжі, ніж мисливство. Відомо, що вони застосовували й перші метали — мідь.
Таким чином, на території України ще за часів неоліту розвинулася могутня культура, яка пов'язана з іншими високо розвинутими культурами Східної Європи і Малої Азії і є ланкою єдиного ланцюга.
Водночас глибоке вивчення спадку трипільців свідчить про те, що їхні традиції збереглися на Дніпрі—Дністрі не лише до часів княжого Києва, а й до недавнього минулого, а це дає підставу стверджувати про єдиний безперервний етнокультурний процес у межиріччі Дніпра—Дністра—Дунаю, починаючи з IV тис. до н.е.
Паралельно з розвитком трипільської культури на схід від Дніпра відбувався процес формування скотарського господарства. В III тис. до н.е. скотарство стає основним заняттям племен степової зони. В обмін на шкури, м'ясо, вовну вони отримували з Кавказу, Балкан і Східного Середземномор'я вироби з міді і бронзи. УII — на початку І тис. до н.е. бронзоливарне виробництво набуває значного поширення в Східній Європі. Було воно й у трипільців, а пізніше такі самі майстерні існували в дніпровському Надпоріжжі, Нижньому Подніпров'ї. Поступово скотарство відокремилося від землеробства. У скотарів головною продуктивною силою були чоловіки. На зміну матріархату прийшов патріархат. Подібний процес відбувався і в землеробських племенах, зокрема — пізньо-трипільських.
У цей період виразно простежується різниця у рівнях розвитку Півдня і Півночі Східної Європи. Як стверджує академік Б. Рибаков, Північ відставала від Півдня приблизно на 2500 років. Він пояснює це не тільки сприятливими природнокліматичними умовами, а й наближеністю до висококультурного Середземномор'я.
2. Становлення та развиток традицій державності на території України: кіммерийці, скіфи, сарматы, античні міста-держави Північного Причорномор'я.
Кіммерійці - наприкінці епохи міді-бронзи райони Північного Причорномор'я від Карпат до гирла Дунаю та Кубані населяли кіммерійці, яких відносять до пізнього стану розвитку племен так званої зрубної культури, яка займала величезні простори від Дністра до Уралу, від Десни і Ками до Криму і Кавказу. Кіммерійці — це перший народ Східної Європи, власна назва якого збереглася в писемних історичних джерелах. Вони займалися скотарством і землеробством, підтримували торговельні зв'язки з Кавказом і Середземномор'ям, виготовляли і широко застосовували металеві знаряддя і зброю, зводили городища. Але з VIII ст. до н.е., очевидно під натиском кочових скіфів, ці городища повсюдно зникали.
Скіфи або скити, (рідше сколоти) — група племен, які жили у VII - III ст. до н. е. на території теперішньої України, Росії та Середньої Азії, згодом, до 3 ст. н. е., в Криму і називали себе «сколотами». За найбільш розповсюдженою версією вони були споріднені з північно-східною іранською групою народів індоєвропейської сім'ї (версія заснована на аналізі слів з мови скіфів, які зустрічаються в писемних пам'ятках тих часів, переважно грецьких. Кількість слів — близько 200, переважно імена людей.) . Існують також версії про їхній зв'язок з слов'янськими або тюркськими народами.
Сарма́ти — це загальна назва споріднених зі скіфами кочових іраномовних племен скотарів, що вживалася еллінськими й римськими істориками. Поділялися на:
роксоланів (мешкали у Північному Причорномор'ї);
сираків (Прикубання);
аорсів (на схід від Дону);
язигів;
зі середини І століття н. е. до них додалися алани.
Історія сарматського світу посідає важливе місце в давній історії нашої держави. Навіть період з III ст. до н. е. по IV ст. н. е. в історії України має назву «сарматська доба». Український археолог Симоненко О. В. окреслив дати ранньосарматського періоду на землях сучасної України в межах II—I ст. до н. е., середньосарматського — I ст. до н. е. — середини II ст. н. е., пізньосарматського — другої половини II—IV ст. н. е. В рамках цього тому ми розглянемо лише перші два періоди. Формування племен сарматів починається від такої ж глибокої давнини, як і походження скіфів. Перший етап історичного розвитку сарматів пов'язаний з савроматами (давньоіран. «saoromant» — «той, хто носить меч»), сусідами скіфів на сході, і за часом співпадає з розквітом скіфської культури в Північному Причорномор'ї. Археологічні пам'ятки савроматів є досить близькими до скіфських. Тому не відразу вдалося виділити їх з великої групи пам'яток, які довгий час об'єднувалися під загальним поняттям скіфської старовини.
Савроматів вперше згадує Геродот (бл. 484—425 рр. до н. е.), який переказав легенду про походження савроматів від шлюбів скіфських парубків з амазонками. Авеста, священна книга Давнього Ірану, згадує савроматів-сарматів під ім'ям «сайріма». У другій половині IV—III ст. до н. е. кочові племена, що мали загальну назву «савромати», почали називати в письмових джерелах сарматами, судячи з повідомлення давньогрецького вченого Теофраста (бл. 372—287 рр. до н. е.), який вперше використав термін «Сарматія». Але ще довго, аж до перших століть нашої ери, грецькі і римські письменники називали їх савроматами, відображаючи цим історичну спадкоємність савроматів і сарматів. Від початку II ст. до н. е. сармати все частіше фігурують в працях грецьких, римських і східних авторів. Ми дізнаємося від Страбона (64-24 рр. н. е.) назви їхніх племен — язиги, роксолани, аорси, сіраки, алани. На території України Страбон розміщує язигів та роксоланів.