Теорія профорієнтації.

Цілі та завдання профорієнтації успішно реалізуються повною мірою тоді, коли сама профорієнтація зможе обпертися на розвинену теорію й методологію. І не випадково: адже в теорії й методології переломлюються й перевіряються поняття, ідеї, погляди, уявлення, форми, методи й принципи, які дозволяють підвищити ефективність практичної роботи.

Отже, профорієнтація – це «науково обґрунтована система підготовки молоді до вільного й самостійного вибору професії, покликана враховувати як індивідуальні особливості кожної особистості, так і необхідність повноцінного розподілу трудових ресурсів в інтересах суспільства» [Чистяков Н.Н., Буянова Г.А., Касаткина Н. Э.“Профессиональная ориентация в УПК”; М.: Педагогика, 1985-112 с]. Профорієнтація повинна являти собою єдність практики й міждисциплінарної теорії. При цьому важливе значення має теорія: адже саме в ній переломлюються ті або інші ідеї, які потім допомагають перетворити практичну роботу в науково-практичну. Теорія не з'являється, як правило, разом із самою діяльністю, щоб сформулювати теорію, що сприяє вдосконалюванню практики профорієнтації. У професійній орієнтації в вершину кута за звичай ставилася практична робота з орієнтації учнів переважно на робочі професії. Значно пізніше була звернена увага на необхідність розробки теорії, і лише відносно недавно стала відчуватися потреба в розробці методологічних питань профорієнтації.

«Практична сторона містить у собі діяльність державних і громадських організацій, підприємств, установ, школи, а також родини по вдосконалюванню процесу професійного й соціального самовизначення в інтересах особистості й суспільства в цілому» [Профессиональная ориентация учащихся: Учебное пособие для студентов пед. ин-тов”; под ред. А.Д. Сазонова.- М.: Просвещение, 1988-223 с].

Теорію профорієнтації можна визначити в такий спосіб: «це сукупність висловлень, які відображають у концентрованій формі комплекс поглядів, уявлень та ідей, спрямованих на здійснення ефективної профорієнтаційної діяльності” [10; 28].

Це визначення порівняно просте й загальне: воно хоча й корисне для «входження» в світ теорії, але з погляду наукової строгості, неминучої при визначенні теорії будь-якої діяльності. Більш глибоке визначення наступного поняття таке: «теорія профорієнтації – це форма наукової організації наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірності й істотні зв'язки двох процесів – професійного самовизначення молоді відповідно до особистісних інтересів, схильностей, здібностей і орієнтування її на ті професії, в яких відчувається суспільна потреба в кадрах» [Проф ориент уч]. Розглянемо основні компоненти теорії професійної орієнтації школярів: факти, закономірності, принципи. Безсумнівних фактів, отриманих за допомогою наукових методів, у профорієнтації мало. Тому одне з важливих завдань – зібрати нові факти й дати їм правильну інтерпретацію. Це виявляється важливим у тих випадках, коли пошук нових фактів ведеться за допомогою однієї або декількох гіпотез. Останні також становлять важливу частину теорії, Наприклад, у кожному районі (регіоні) можуть виявитися свої специфічні фактори, які впливають на вибір певної професії. Гіпотеза про такі можливі фактори допомагає створенню методів дослідження, які дозволяють оцінити явище, що цікавить й на цій основі виробити практичні рекомендації з поліпшення профорієнтаційної роботи з учнями.

Важливий компонент теорії профорієнтації – відповідні закономірності. Пошук їх служить загальною метою наукової діяльності. Пізнання закономірностей – це, в остаточному підсумку, те найголовніше, заради чого звичайно й відбуваються наукові дослідження. Знайдені закономірності звичайно виражаються за допомогою понятійного апарата й специфічної мови науки, яка відрізняється більшою точністю, виразністю, більшими можливостями стикування профорієнтації з поняттями інших наук, і в тому числі й з математикою.

Рівень розвитку кожної теорії нерідко визначається складом і якістю принципів, покладених в основу діяльності. Формулюванню принципів профорієнтації приділяється чимало уваги. Однак не можна сказати, що розробка системи принципів профорієнтації завершена: має бути ще багато зроблено для створення стрункої, несуперечливої системи, яка задовольняє всі вимоги.

Оскільки об'єктом профорієнтаційної діяльності є процес соціально-професійного самовизначення людини, важливо в першу чергу сформулювати групу принципів, якими керуються (або повинні керуватися) дівчата та юнаки, вибираючи собі професію й місце в соціальній структурі суспільства.

Принцип свідомості у виборі професії виражається в прагненні задовольнити своїм вибором не тільки особистісні потреби в трудовій діяльності, але й принести якнайбільше користі суспільству.

Принцип відповідності обираної професії інтересам, схильностям, здібностям особистості й одночасно потребам суспільства в кадрах певної професії виражає зв'язок особистісного й суспільного аспектів вибору професії. За аналогією з відомою думкою не можна жити в суспільстві й бути вільним від суспільства – можна також сказати: не можна вибирати професію, виходячи тільки із власних інтересів і незважаючи на інтереси суспільства. Порушення принципу відповідності потреб особистості й суспільства приводить до незбалансованості в професійній структурі кадрів.

Принцип активності у виборі професії характеризує тип діяльності особистості в процесі професійного самовизначення. Професію треба активно шукати самому. У цьому велику роль покликані зіграти: практична проба сил самих учнів у процесі трудової й професійної підготовки, поради батьків і їх професійний досвід, пошук і читання (на тему, що цікавить) літератури, робота під час практики й багато чого іншого.

Останнім принципом у цій групі є принцип розвитку. Цей принцип відображає ідею вибору такої професії, яка давала б особистості можливість підвищення кваліфікації, збільшення заробітку, в міру росту досвіду й професійної майстерності, можливість брати активну участь у суспільній роботі, задовольняти культурні потреби особистості, потребу в житлі, відпочинку й т.п.” [Проф ориент уч ].

У професійній орієнтації є група принципів, тісно пов'язаних (і багато в чому пов’язаними) із загально педагогічними принципами. Це наступні принципи:

• Зв'язок профорієнтації з життям, працею, практикою, яка передбачає надання допомоги людині у виборі її майбутньої професії в органічній єдності з потребами народного господарства у кваліфікованих кадрах.

• Зв'язок профорієнтації із трудовою підготовкою школярів – це принцип, який передбачає гарну постановку трудового виховання й навчання. У відірваності від трудової підготовки профорієнтація набуває риси абстрактності, відірваності від практики, від спільних завдань трудового й професійного становлення особистості;

• Систематичність і наступність у профорієнтації забезпечує профорієнтаційна робота з 1 по 11 класи за умови обов'язкової наступності цієї роботи із класу в клас;

• Взаємозв'язок школи, родини, базового підприємства, середніх професійних навчальних закладів і громадськості в профорієнтації учнів передбачає тісний контакт з надання допомоги молодим людям у виборі професії. При цьому передбачається посилення цілеспрямованості й координації в спільній діяльності;

• Виховний характер профорієнтації полягає в необхідності здійснення профорієнтаційної роботи у відповідності з завданнями формування гармонійної особистості, у єдності трудового, економічного, морального, естетичного, правового й фізичного виховання;

• Взаємозв'язок діагностичного й виховного підходів до проведення профорієнтаційної роботи – принцип, що припускає неприпустимість протиставлення одного підходу іншому. Кожний з них вирішує свої завдання.

• Диференційований і індивідуальний підхід до учнів залежно від віку й рівня сформованості їх професійних інтересів, від відмінностей у ціннісних орієнтаціях і життєвих планів, від рівня успішності. Диференціація учнів за групами дозволяє точніше визначати їх засоби впливу, які будучи ефективними в одній групі можуть виявитися неефективними в іншій. Диференціація створює умови для реалізації індивідуального підходу;

• Оптимальна комбінація масових, групових і індивідуальних форм профорієнтаційної роботи з учнями і їх батьками, що стверджують необхідність використання різних форм, відходу від традиційно використовуваних одних тільки масових форм, посилення уваги до збалансованої комбінації всіх форм роботи;

• відповідність змісту форм і методів профорієнтаційної роботи потребам професійного розвитку особистості й одночасно потребам району (міста, регіону) у кадрах певних професій і необхідного рівня кваліфікації” [Проф ориент уч ].

Таким чином, у теорії профорієнтації існують і загальнопедагогічні принципи, і специфічні принципи, що характеризують профорієнтаційну діяльність як суспільне явище.