Іспанська література 17 ст. Творчість П. Кальдерона

План:

1. Соціокультурна ситуація в Іспанії 17 ст.

2. Основні літературні напрямки доби.

3. Тематична та жанрова специфіка іспанської барокової літератури.

4. Творчість П. Кальдерона, її основні етапи, жанрова класифікація.

5. Проблематика та поетика драми «Життя це сон».

1. Соціокультурна ситуація в Іспанії 17 ст.

• Занепад іспанської державності, послаблення абсолютизму (слабкий монарх).

• Втрата частини колоній, невдалі війни з Францією, зубожіння

• Опозиційні рухи та повстання

• Католицька реакція, інквізиція, гальмування науково-технічного розвитку

• Розпад моральних норм та традицій

• Загальна атмосфера тривоги, розгубленості.

При цьому продовжується «Золотий вік іспанської літератури» (друга половина 16 – перша половина 17 ст.). У першій половині 17 ст. – ще працює Лопе де Вега, крім того, Тирсо де Молина, Франсиско де Кеведо, Луис Гонгора, Педро Кальдерон, Бальтазар Грасиан). Тяжіння до одвічних ідеалів, піднесеного, краси + виявляється трагічне світосприйняття, потяг до містики, абстракцій, символів, алегорій ---- хаотична картина дійсності, де людина залежіть від Божественого Провидіння, але все ж шукає своє місце у світі.

2. Основні літературні напрямки доби.

• Ренесенсний реалізм (Лопе де Вега) – опора на досвід античної культури + національні художні традиції. Не повчання, а розважання.

• Класицизм – опора на античність, але ігнорування національного, повчання. Не розвинутий, підтримується університетами.

• Бароко (Кальдерон). Домінуючий напрямок. Внутрішній розпад гармонійної, раціонально ясної естетики епохи Відродження. Переважають мотиви трагічного розчарування, сум’яття, похмуро-песимістичне відчуття світу та людини, тяжіння до витончено-метафоричної «зашифровці» дійсності. Християнський гуманізм. Орієнтація на інтелектуальну еліту(культизм, консептизм). Основні риси естетики бароко: песимізм, гносеологічний пафос, діалектичність і динамізм, прагнення до відкритої форми, що відображає вічну мінливість світу; монументальність і цілісність мотиву, любов до емблем і алегорій.

3. Специфіка іспанської барокової літератури.

І. Лірика: Луїс де Гонгора-і-Арготе (гонгоризм=культизм=культеранізм=«темний стиль»), Ф. де Кеведо (консептизм= «важкий стиль»).

ІІ. Проза:

• Сатирична (повісті, памфлети Ф. де Кеведо)

• Шахрайський роман (пікареска) (Ф. де Кеведо «Історія життя пройдисвіта, на ймення Пабло, зразка волоцюг і дзеркала крутіїв»). ШР – прозаїчний жанр сатиричної белетристики, що зображує в реалістичній, часто гумористичній формі  пригоди шахрайського героя – вихідця із соціальних низів, який виживає завдяки власній дотепності в жорстокому суспільстві.

В романі Кеведо – вільна композиція, послаблення ролі сюжета (важливо не те, что відбувається з героєм, а те, з ким він зустрічається), домінує мотив дороги. Художній світ рухливий та мінливий, над усім та усіма тяжіє доля, випадок; людина може тільки пристосуватися. Сатира Кеведо актуальна, публіцистична, всеохоплююча; герої показані як певні людськи типи.

Зображально-виражальні засоби:

1. динамічний гротеск («всі взялися за голки й нитки, щоб зашити продерті місця. Один зігнувся гачком, інший звертав ноги кренделем, щоб полагодити панчохи, третій просовував голову між ніг і перетворювався в якийсь вузол"),

2. фантастичність,

3. анімалізація або уподібнення людини речам («потоки слів так і линули в нього з очей та з вух», «налякані хвороби від страху вдалися до втечі»),

4. оксюморон (Опис Смерті - «Одне око відкрите, інше закрите; і гола, і вдягнена, і вся різнобарвна. З одного боку – молодка, з іншого – стара. Ішла вона те повільно, те швидко. Здається, що вона далеко, а вона вже поблизу"),

5. консептизм – іспанський стильовий напрям ХVII ст. Передбачає гру на багатозначності слова, на смисловому розчленовуванні фразеологізмів, їх пародійне обігравання.

• Філософська проза (афоризми, трактати, алегорико-філософський роман – Бальтазар Грасіан трактат «Про дотепність, або Мистецтво витонченого розуму», роман «Критикон»).

ІІІ. Драматургія (комедії, драми, ауто (П. Кальдерон, Тірсо де Моліна)).

Лопе де Вега:

• соціально-політична драма на матеріалі вітчізняної та іноземної історії – проблеми монархічеської влади, її стосунків з народом.

• Комедії про кохання, що стверджували перемогу високого та природнього почуття над становою та патріархально-родинною мораллю

• Релігійні п’єси – драматичні обробки житій святих (агіографічної літератури)

Не існувало суворого жанрового розмежування. Домінувала комедія інтриги з яскравою дією. Учні Лопе де Вега вносили свої зміни: криза ранесансного світобачення, поява барокових тенденцій, нові жанрові різновиди п’єс.

Хуан де Аларкон – комедія характерів з логічною композицією (вона обумовлена характером героя) інтрига спрощується, вся увага на розкритті характер;,

Тірсо де Моліна – ускладнена інтрига, цікава фабула, поглиблений психологізм (всі персонажі ховають свої справжні почуття та наміри під маскою). «Севільський баламут, або Камінний гість» - перша драматична обробка легенди про Дон Жуана. Він показаний як карикатура на ренесансний ідеал автономної особистості, яка звільнилася від норм релігії й середньовічної моралі, що сковували її, але не отримала замість ніяких інших принципів. Дон Хуан — геній руйнування, хижак. Щоправда, він не позбавлений чарівності завдяки своїй сміливості, енергії, хитромудрості, хоча зухвалість його пояснюється його положенням у суспільстві: батько дона Хуана — суддя й королівський фаворит. Його аморальність покарано, але за допомогою волі Божої.

Формування барокової драми відбувалося за умов гострої боротьби навколо театру. Прихильники Контрреформації вимагали закриття публічних міських (демократичних) театрів, скорочувалася їх чисельність, залишалися тільки придворні театри, до того ж панувала жорстока світська та церковна цензура.Всі ці процеси відобразилися у творчості Педро Кальдерона.