Історія Калінінської школи

Освіта

Єврейські колоністи нашого села, а пізніше і німецькі, намагалися дати своїм дітям початкову, - а після царського «Закону про євреїв», 1835 р., гімназичну, а то й університетську освіту.

Здебільшого учні навчалися в початковій релігійній школі (хедер), яку організовували при синагозі.

Лише у 1896 році, через 90 років після прибуття перших поселенців, на кошти земства і селянської общини була збудована однокомплектна початкова школа, яку жителі називали училищем. У ній здобували освіту 85 дітей, котрих навчало двоє учителів. Викладання велося єврейською мовою.

Усі діти і значна більшість дорослого єврейського населення уміли читати і писати, розумілись в арифметичних діях та геометричних поняттях.

У період першої Світової війни, революційних подій 1917 року та Громадянської війни навчання у школі було призупинено.

У вересні 1919 року відновити навчання у школі намагались денікінці. Але учителів бракувало, матеріальна база була фактично пограбована і школа через два тижні «розпалася». Відновлено заняття Радянською місцевою владою у жовтні 1920 року. Школа була семирічною, єврейською, знаходилась по вулиці Емтеесівській, на місці колишнього спального корпусу школи-інтернату №1.

У другій половині 20-х років, у зв'язку із збільшенням чисельності дітей було відкрито початкову школу для учнів 1-4 класів, котра знаходилась по вулиці Колгоспній, будівлю якої під час війни зруйнували. Хедер було закрито і разом з ним його релігійний і приватний характер. Навчання стає державним і політичним. Для ліквідації безграмотності і підвищення «пролетарської свідомості» у червні 1920 року перші «кімівці» своїми силами обладнали «Народний Дом», при якому діяв пересувний кінематограф «Унаробраза» (Украинское народное образование).

І хоча у волості дуже бракувало культурно-просвітницьких працівників, учителів, лекторів, агітаторів, їх з успіхом заміняли «кімівці» (комуністичний інтернаціонал молоді), пізніше «кресомол» (крестьянский союз молодёжи), ще пізніше – «комсомол» (комуністична спілка молоді).

Із листа Асвіян-Сиганевич Сарри Львівни

завучу середньої школи Логвиненко Л.О.

28.04.1986 р.

«Уважаемая Лина Александровна…

…Лично я помню, что мы, комсомольцы, своими руками в 1920 году построили и оборудовали на месте национализированной мельницы «Нардом» единственное на то время общественное помещение.

В этом «Нардоме» происходили все наши комсомольские собрания, сельские сходки граждан, и первые, и вторые порой очень волнующие и бурные.

Почти ежемесячно наша молодежная организация ставила спектакли, посмотреть которые приходило множество жителей села. Спектакли были бытовые, комедийные и, конечно, революционные политические.

Хорошо помню активных комсомольцев самодеятельного театра. Азриель Фрейдкин, Роза Драйцер, Циля Свердловская, Дора Русскол, Борис Братиков, Шлема Сиганевич, Давид Нинбург, сёстры Песочины, Ида и Песя. Все они играли в спектаклях очень успешно, заставляя зрителей плакать, смеяться, переживать и волноваться…»

Для того, щоб зрозуміти тодішні складні обставини та умови при яких доводилось відновлювати навчання дітей, розглянемо в оригіналі кілька протоколів того часу.

ДАХО ф.р. – 37 оп 1 од зб 18 арк. 94

Протокол

Заседания Сейдеменухского Волостного исполкома

1920 года, августа, 12 дня.

Председательствует т.Кушнир И.

О ремонте Б. Сейдеменухского училища

Выслушав доклад зав. Волостным отделом Наробразования т.Цвика о необходимости немедленно произвести ремонт училища (школы), заключающегося в починке полов, стен, печей, крыши, ворот и многое др., а также произвести очистку двора от хлама и мусора, то согласившись вполне с этим докладом, но принимая во внимание неимоверно высокие цены, предъявленные мастерами, Волисполком постановил:

За неимением средств, немедленно мобилизировать всех сельских строительных рабочих и приступить к ремонту училища, заготовив при этом материалы и уплачивая мастерам по твердым ставкам.

Председатель (подпись)

Члены исполкома (подписи)

Секретарь (подпись)

Печать

ДАХО ф.р. – 37 оп 1 од зб 18 арк. 96

Протокол

Заседания Сейдеменухского Волостного исполкома

Состоявшегося 13 августа 1920 г.

Председательствует Кушнир И.

1) О поданном заявлении учителя из Каховки о желании поступить на работу народным учителем в «Б.Сейдеменухское народное училище».

Заслушав доклад зав. Нар. Образ. Т.Цвика о необходимости и крайней нужде в учителях для 1-ой Народной Трудовой школы

Постановили:

- Принять заявление учителя т.Тайца и пригласить его учителем в 1-ю Народную трудовую школу.

- Сообщить в Херсонский Уезднаробраз о переводе и утверждении т.Тайца в штат учителей Б. Сейдеменухи.

2) Об основании детского сада в Б.Сейдеменухе.

Ввиду необходимости подготовки и обучения детей дошкольного возраста

Постановили:

- Основать детский сад и пригласить пока одну Фребеличку.

- Оборудование и пособия истребовать в отделе народного образования Херсонского уезда.

3) О распространении музыкального искусства в деревне среди учащихся.

Ввиду того, что в деревне совершенно не распространено музыкальное искусство в чём замечается большая нужда

Постановили:

• истребовать в Уезд. отделе народного образования об отпуске музыкального пособия для нужд Б-Сейдеминухской Народной Трудовой Школы;

• Назначить нам учителя, преподавателя музыки.

4) О недостаточности учебных пособий.

Заслушав Цвика по данному вопросу

Постановили:

• Обратится в Уезднаробраз о выдаче необходимого учебного пособия для Народных школ Большой и Малой Сейдеменух.

Председатель (подпись)

Секретарь (подпись)

Кількість неграмотного населення, особливо серед молоді і дітей у порівнянні з дореволюційним періодом, зросла через об’єктивні причини, такі як Перша Світова війна, Революція, Громадянська війна, загальна розруха і т.п.

До всього цього, посуха і, як наслідок, голод 1921-1922 років, масове захворювання людей на тиф і холеру та інші негаразди призвели до значного вимирання дорослого населення, що у свою чергу збільшить кількість дітей-сиріт.

У зв'язку з цим у кінці 1921 року у селі буде відкрито дитячий будинок для безпритульних дітей. З початку 1922 р. їх у волості буде відкрито ще два.

Як уже зазначалося раніше, сільське господарство у той час було у кризовому стані, а тому не могло надати дієвої допомоги школам.

Десь із середини 1922 року дорослому населенню і дітям почала надавати допомогу (АРА) Американська адміністрація допомоги. Їдальню, де отримували безкоштовне харчування, у селі так і називали «Аровською». Окрім того значну допомогу надавав «Євобком» та «Упомголод». Проте цих засобів було недостатньо для нормальної роботи дитячих закладів.

ДАХО ф.р. – 1887 оп 3 од зб 285 арк. 19

Протокол

Заседания членов Сейдеменухского Вол исполкома

Июня 3-го 1922 г.

Присутствовали: Клеткин, Кавнатский Ш., Кавнатский Г., Мусин Х., Лубяненко, Предволкомнез Асвиян и инструктор Уездотдела управления т. Ладанюк Г.Я.

Заслушано доклад зав.отделом Волнаробраза.

- Работа велась сравнительно хорошо, за исключением некоторых пробелов,а именно: из имеющихся по волости семи (7) школ одна функционировала полный рабочий год, одна совершенно не функционировала, а остальные пять функционировали периодически.

Имеются три театра, которые функционировали периодически.

Просвит. нет. Имеются три библиотеки и две хаты-читальни, которые функционировали периодически.

Преподано:

Учитывая, что население волости голодает доклад зав. Отделом Волнаробраза принять к сведению.

Секретарь (подпись)

Печать.

ДАХО ф.р. – 1887 оп 3 од зб 285 арк. 4

Протокол

Заседания членов Сейдеменухского Вол исполкома

июня 20 дня 1922 г.

Присутствовали: Председатель Волисполкома Клеткин, Завсельстола Мусин, секретарь Кавнатский.

Председательствует заместитель предволисполкома Бондин.

Слушали: Доклады зав. отделами о деятельности в 1922 году с 1 января.

… По Наробразу доклад делал член Коллегии Наробраза тов. Либерман Б.В.

С начала учебного 1921-1922 года училища волости функционировали до последних чисел января 1922 г.

С последних чисел января все школы закрылись по случаю голода, так что штаты учителей голодали и не получали никаких средств к существованию, как от государства, так и от местных властей.

Детских домов по волости три, питпункта тоже три – содерживаются на продукты отпускаемые Упомголод и главное на средства Евобкома.

Библиотек по волости три, но по случаю голода мало посещают библиотеки и нет средст на содержание таковых.

Делопроизводство не ведется.

Секретарь (подпись)

Печать

Обидва засідання волосного виконкому від 3.06.1922 року і від 20.06.1922 року – розглядали одне і те ж питання, яке можна сформулювати як «Про роботу закладів освіти волості за минулий навчальний рік».

Але ж чому така розбіжність у доповідях?

Із першого засідання слідує: «Работа велась сравнительно хорошо...»

«…одна школа функционировала целый год…»

«…остальные функционировали периодически…»

«… библиотеки функционировали…»

Із другого засідання дізнаємось:

«…с последних чисел января все школы закрылись…»

«… все учителя голодали не получая средств к существованию ни от государства, ни от местных властей…»

«…средств на содержание библиотек нет…»

«… делопроизводство не ведётся…»

З цього приводу ми можемо лише робити здогад, та попри все він все-таки не без логіки і лежить на поверхні.

У першому випадку на засіданні Волвиконкому був присутній з Херсонського уїздуправління інструктор, а у другому випадку були усі «свої».

Не бажаючи при «високому начальстві» показувати реальний, буквально трагічний стан справ, завідуючий волосною народною освітою обійшов гострі питання і скрасив(згладив) свою доповідь мовляв «…всё хорошо прекрасная маркіза…» серед шкіл які працюють періодично, є такі, що і цілий рік працювали.

Окрім того завідуючий не хотів вочевидь підводити і своє волосне начальство, якому б теж дісталось за недостатню роботу.

Та і за себе можливо турбувався бо з такими показниками на роботі не втримаєшся. Ніхто ж не визнає винними «верхи».

Хоча мабуть йому це не допомогло, бо доповідав на наступному засіданні вже не він, а член колегії.

Таким чином, із самого початку зародження Радянської влади ми зустрічаємо перші паростки окозамилювання, які розростатимуться дедалі сильніше і покриють усю країну своїми щупальцями, мов гігантський спрут.

Первинні виробничі структури подаватимуть прикрашені показники у район, а той у свою чергу «дофарбує» інформацію перед областю і так аж до верхів. А на верху був потужний відділ агітації і пропаганди який компонував усе це в гарну, ілюстровану обгортку і спускав в низ на голови тих же первинних структур. І так це величезне колесо оберталося знизу – вгору, згори – вниз, і ми є свідками, що з цього вийшло.

На превеликий жаль і сьогодні у демократичній нашій державі уже пустили паростки «щупальця окозамилювання», але ж історія повинна чомусь учити.

Та вернемось у 1922 рік. Не дивлячись на усі негаразди того часу, діти змогли прийти у школу. Хоч і з запізненням, та все ж був прийнятий кошторис. Причому обговорення велося не групою людей влади, а зібранням усього села.

ДАХО ф.р. 1887 оп3 од зб285. арк 59.

Протокол

Общего собрания граждан колонии Б-Сейдеминуха 2 сентября 1922 года.

Председательствует т. Абрамович при секретаре Грибун С.

1. Слушали проект сметы по кол. Б.Сейдеминуха на содержание школы, детдома и пр. учреждений.

Сошлись на том, что вся смета выражается в 432 миллиона рублей, 33 арбы топлива (солом.) и 5 арб сена в месяц.

После обсуждения постановили:

Проект сметы утвердить целиком и поручить Ревкому разверстать таковую по его усмотрению.

Председатель (подпись)

Секретарь (подпись)

Печать

Поступово, хоч і поволеньки, освіта спиналася на ноги.

Радянська влада через партійний осередок села, в який на той час входили: Зубков Григорій, Бізер Григорій, Бєлєнькій Ішія, Грибун Срулик, Іоффе Григорій, Хануков Іхіл, Слободян Єфім, Зубков Фроім, Асвіян Мендл, Рубіна Хава та ін., формувала нові соціалістичні методи і прийоми виховання молодого підростаючого покоління, залучаючи до цієї справи юних активістів-комсомольців села.

У січні 1923 року у волості був оголошений місячник допомоги дітям-сиротам і безпритульним. До дітей у дитбудинок завітали члени волвиконкому та сільської ради. Усі співали «Інтернаціонал». Силами комсомольського осередку був даний невеличкий концерт. Після чого дитбудинку було передано 23 пуди муки і 5 фунтів цукру.

Цей період, як відомо, увійшов в історію як політика «воєнного комунізму», висновки з якого уже описано автором .

Окрім позитиву, ліквідацією безграмотності серед населення, у дану політику, в рамках комуністичної ідеології, не вписувалась безкомпромісна боротьба з релігією, посилення боротьби з духівництвом.

Це було відчутно особливо у нашому селі. Запроваджена у той час трудова повинність ніяк не вписувалась із щотижневим святом євреїв, субота – Шабат (спокій). Набожні євреї відмовлялися працювати по суботах і неділях. А тому було вирішено закрити всі культові споруди євреїв-колоністів, які, власне, як уже відзначалося, були своєрідним культурним центром колонії з початку її заснування.

У 1926 році «по ходатайству отдельных сознательных граждан колонії Б.Сейдеминуха синагоги были закрыты», а їхні релігійні цінності вилучені на користь держави.

На противагу «релігійній освіті» у колонії широко розгортається мережа державних навчальноосвітніх закладів, які у своїй більшості носять однокомплектний характер. Але, поряд з цим, 1 вересня 1926 року на базі 1-ї Народної трудової школи буде утворена середня семирічна єврейська школа.

ДАХО ф-р 2 оп.4 № 37 арк 37

Протокол

Заседания Еврейского бюро при Херсонском окружном комитете коммунистической партии большевиков Украины от 21.10.1926 г.

Присутствуют: т.т. Хазацкий, Авронов,Страшун, Сигал, Абрамов, Гозен, Кисельгоф, Зайцев.

(Страшун – голова В.Сейдеменухского райвиконкому; Абрамов – перший секретар В.Сейдеменухского райкому; Кисельгоф – завідуючий народною освітою В.Сейдеменухского району. У 1937 році майже усі присутні на даному бюро будуть виключені з партії, арештовані і розстріляні як «Бундівці» прим. автора)

1…

2Слушали: Итоги начала учебного года в еврейских культпросвет-учреждениях.

Тов Кисельгоф информировал, что имеются определенные достижения:

В Большой Сейдеменухе развернута семилетка.

Получили по одному новому комплекту груп: Малая Сейдеменуха, Львово и Романовка.

На переселенческих поселках, вместо существовавших в прошлом (1925 г.) на средства «Джойнта» шести однокомплектых школ, в этом году открыто на средства местного бюджета семь однокомпектных школ.

Таким образом, мы в этом году имеем на селе 15 еврейских школ с колличеством учителей – 32.

Учителей прибавилось в этом году 12 чел.

Учащихся 1235 человек, из них 8-9 лет – 605 чел.

Учительский состав сравнительно благополучный, из 32 педагогов коммунистов – 4, комсомольцев – 3.

Значительная часть окончивших институты наробразования и педтехникумы.

Постановили: Отметить, что обеспечение еврейского населения школами на родном языке, при бюджетных возможностях текущего года – удовлетворительно…

Председатель: подпись (Хазацкий)

Секретарь: подпись (Зайцев)»

У цей час, впритул до 1937 року, у селі, як і по всій країні, розпочинається колективізація – процес об'єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі соціалістичні колгоспи. Питання про заможних селян, котрі не бажали вступати у колгоспи, було вирішено досить просто і безкомпромісно – їх просто «розкуркулювали», реманент передавався новоутвореним колгоспам для зміцнення матеріальної бази, а сім’ю висилали на Північ або до Сибіру.

Саме у цей час юні голови учнівської молоді, яка була ще неспроможна дати реальну оцінку політичним та економічним діям тодішньої держави, на усіх уроках сипались заполітизовані речення-догми про справедливість класової боротьби, «про роки великого переламу», про рішучий наступ соціалізму на капіталістичні елементи міста і села, і т.п. До цієї «Боротьби» була залучена молодь.

В комсомольських організаціях нашого села та навколишніх, зокрема у Краснолюбецькому, були створені молодіжні загони по вилученню і конфіскації запасів зерна та іншого майна у «куркулів».

Автор спілкувався з багатьма активістами того часу, яким минуло 80-90 і більше років. Вони і до цього часу упевнені у своїй правоті.

- «Були просто вкрай бідні і дуже багаті, - ми відбирали у багатих і роздавали бідним».

Так можна сформулювати відповіді багатьох співрозмовників.

Я не берусь їх судити, та і не маю права, тим більше, що більшість із них покрили себе невмирущою славою воїнів у Великій Вітчизняній війні. Це вони ішли на фронт, боронили нашу землю від фашизму і, в кінці кінців, зламали йому хребет. Як учитель, можу лише позаздрити колегам 20-30 років, котрі зуміли прищепити своїм вихованцям такі стійкі переконання у своїй правоті, які тримаються у них все свідоме життя. Вони до цього часу люблять ту державу, і все, що робила тоді держава, вважають правильним.

Виникає питання, чи ми, сьогоднішні наставники молодого покоління, зуміємо виховати патріотів України? Чи все ми робимо так, щоб і через сотню років вони були впевнені, – все, що ми робили – правильно?

У 1927 році початкова чотирирічна єврейська школа або як вона тоді називалась «1-а народна трудова школа (колишня земська, пізніше – спальний корпус спецшколи №1 по вулиці Емтеесівській), реформується у «Калініндорфську сільську народну трудову школу», директором якої буде Простакова Белла Адамівна.

Дана школа функціонувала аж до початку війни.

У кінці вулиці Радянської, на місці нинішньої спецшколи №2 була невеличка синагога, вірніше молитовний дім з господарчими та житловими будівлями, у яких з 1921 року буде організований дитячий будинок для безпритульних дітей.

У 1932 році на цьому місці розпочнеться будівництво навчального корпусу агрономічного технікуму, який розпочне свою роботу у 1935 році і випускатиме кадри спеціалістів для Калініндорфського єврейського національного району.

Директором був Басов І.П.

До речі, протягом 1932-35 рр. у Калініндорфській єврейській семирічній школі працював учителем єврейської мови та літератури Герш Абрамович Ременік, директором цієї школи була його дружина Фейга… Ременік Г.А. відомий літературознавець і письменник, доцент кафедри російської літератури Ярославського педінституту (1955-64 рр.), доктор філологічних наук (1972 р.). Передав нашій школі написану ним єврейською мовою книгу «Штоплен» (Ступені), у якій змальовує потрети відомих радянських єврейських письменників. Постійний штатний співробіт-ник, член редколегії журналу «Советиш Геймланд».

Деякий час викладав літературу у Калініндорфському педтехнікумі. У кінці 1939 року був арештований, звинувачений у буржуазному націоналізмі і відправлений у виправно-трудові табори, де пробув 16 років.

Як стверджує Альтгауз О.С., у своєму листі до автора цієї книги, Герш Абрамович був його улюбленим учителем – розумний, в міру суворий і всезнаючий.

У 1938 році агротехнікум змінив профіль на педагогічний технікум, який працюватиме до 1941 року. Директором була Богудлова А.С.

Багато учителів Калінінської середньої школи та шкіл-інтернатів закінчили цей навчальний заклад, серед них Комісарова М.П., Альтгауз О.С., Черенкова Г.М., Долгошеєва М.І., Войченко О.В., Сатановська К.С., Тригуб О.А. та ін.

У 1936 році розпочалось будівництво двоповерхової школи, у якій навчання повинно було вестись українською мовою, оскільки на той час у селі вже існували дві школи, одна з єврейською мовою викладання, друга – російською.

Школа вступила в дію у березні 1938 року і дала перший випуск десятикласників у кінці травня 1938 року.

Усі випускники, починаючи з 1941 року, воювали на різних фронтах Великої Вітчизняної війни. Залишилось в живих лише 7 із 29 чоловік: М.Крівіцкий, Н.Арав, І.Камраз, А.Перман, Є.Перлова (була медсестрою), К.Мазліна (зв’язківець), Н.Чудновський (два рази зумів вийти з німецького полону).

М.Туніна, студентка Миколаївського педінституту, приїхала влітку до батьків і 16.09.41 була розстріляна з усіма жителями Калініндорфа.

Взагалі, ці передвоєнні роки для середньої, новозбудованої школи були досить складними. Мінялись директори, їх то «перекидали» на інше місце роботи, то репресували.

Так, останнім директором була Роза Каплан, чоловік якої був директором російськомовної школи. Спочатку репресували чоловіка, а потім дружину. Школою керував завуч Зінгер, який загинув на фронті.

Трагічна доля десятирічного сина подружжя Каплан, якого вони назвали в честь Фрідріха Енгельса – Енгельсом. Доглядала хлопчину, який залишився без засобів існування в і не мав рідних, полячка Франтішка Дорофіївна Пшеготська. У чорний для села день 16.09.41 р. вона заховала хлопчика і він залишився живим. Але через три дні поліцаї, нишпорячи, знайшли його вдома і на очах у няні розстріляли дитину. Від побаченого злодійства і великого горя Франтішка втратила розум.

Війна перекреслила мирне існування трудівників Калініндорфського району. Життя в селі, а з ним і освіта завмерли на увесь час німецько-фашистської окупації.

Багато страшних злодійств вчинили окупанти. У перший же день свого приходу вони розстріляли двох хлопчиків, учнів школи (див. «Окупація».)

Через три тижні встановлення «нового порядку» почнуться масові розстріли мирних жителів єврейської національності, розстріли активістів радянської влади, а згодом розстріл молодіжної комсомольської групи.

Під час відступу гітлерівці проводили тактику «випаленої землі» намагаючись знищити усе, що було збудоване нашими людьми. І лише блискавичний наступ радянських військ врятував жителів села від повної розрухи.

Не дивлячись на те що наслідки окупації були жахливими, люди не опустили в розпачі руки, а навпаки з великим ентузіазмом і завзяттям, а були це в основному жінки, старики і підлітки – взялись за відбудову народного господарства у тому числі і навчальних закладів.

Калініндорфський районний відділ народної освіти (завідуючі РайВНО 1944-1947 рр. Чернявський Іван Павлович, 1947-1949 рр. Петренко Борис Іванович, 31.08.1949 по 1952 рік Кофанов А.С.) зуміли за п'ять післявоєнних років відновити і поставити освіту на належний рівень. За цей час був проведений величезний обсяг робіт.

Ремонт понівечених приміщень, поновлення матеріальної бази, навчального приладдя, наочності, облік дітей і підлітків котрі підлягають навчанню, кадрові питання, та багато іншого.

У зв'язку з великою кількістю дітей-сиріт, батьки яких загинули на фронтах, у тому ж 1944 році у селі відкривається два дитячі будинки. На базі колишньої земської школи дитячий будинок № 6 (директор Більмес), а педагогічний технікум – дитячий будинок № 15 (директор Савченко Павло Григорович). Не вистачало ліжок, столів, стільців, посуди та багато іншого. А діти усе прибували і прибували. Учителі і жителі селища зносили з дому хто що міг.

Тилові частини наступаючої Радянської Армії, котрі проходили через село, надавали дитячим будинкам допомогу продуктами харчування, взуттям, військовим одягом, постільною білизною, одіялами та ін. Проте на перших порах було дуже тяжко. Не вистачало ліжок, спали діти на устеленій соломою долівці. Як паливо використовувався курай. Кожна група дітей 30-40 чол. На чолі з вихователями вирушала в післяобідній час у степ. Там збирали курай, ногами пресували і кожен вихованець приносив його в оберемку додому, де він розподілявся; для кухні, пральні і для обігріву приміщень. У середній школі також не вистачало парт, столів, класних дощок, учням не було чим і на чому писати. Організації, які відновлювали свою роботу, громадськість села батьки допомагали чим могли. Зносили лавки, стільчики робили з фанерних листів класні дошки. Був створений бібліотечний шкільний фонд у який жителі знесли усе що вціліло; художні книги, підручники, журнали, газети та ін.

Писали школярі на листах недописаних, довоєнних зошитів, але здебільшого на полях газет, зворотній стороні агітаційних листівок, плакатів та ін.