Історія Калінінської школи

На серпневій конференції вчителів 25 серпня 26 серпня 27 серпня 1945 року окрім обміну досвідом, на порядку денному було головне питання «Залучення та охоплення навчанням усіх дітей шкільного віку…» (3) Питання досить складне, як на той час. Адже з 1-го вересня повинні були сісти вперше за парти, скажімо у перший клас, діти 7-ми років і діти віком 12-13 років, які уже в якійсь мірі, втратили інтерес до навчання, і були досить відчутною фізичною підмогою у домашньому господарстві, особливо у сім’ях де батьки не повернулися з фронту.

Робота, учительством району з цього питання, була проведена величезна. Але успіх не вдалося закріпити. Так виступаючи вже на січневій конференції учителів Калініндорфського району (яка проходила 6 січня, 7 січня. 8 січня 1946 року), учителька Калініндорфської СШ Є.Д. Гончарова повідомила, що за І півріччя відсіялось тобто покинули навчання, 200 учнів.(4)

У цей складний, відбудовчий період керував школою 1944-1945 рр. Краснюк Михайло Іванович, якого переведуть у Громівську середню школу. 1945 рік середина 1947 року Капелюш Михайло Калістратович, який після буде тривалий час завучем.

О тій порі усі школярі були залучені до боротьби із сільськогосподарськими шкідниками.

20 березня 1946 року на загальношкільній лінійці учні молодших і середніх класів-піонери взяли зобов’язання знищити по 30 ховрашків кожний, а учні старших класів-комсомольці по 70 шт. (5)

У середині квітня районна газета «Колгоспна правда» писала… «Піонери і учні Калінінської СШ активно виконують узяті зобов’язання по знищенню ховрашків. Багато учнів уже досягли значних результатів Льоня Соценко виловив 54 ховрашки, Анатолій Гончаров – 44, Микола Гирченко – 40».(6)

Із серпня 1947 року і до 1955 року школою керуватиме Золотухін Григорій Іванович, людина енергійна і дисциплінована, знавець своєї справи

Завідуючий районним відділом освіти Петренко Борис Іванович на серпневій конференції 1947 року доповідатиме…

…у нинішньому 1947-1948 навчальному році з 1 вересня за пари сядуть 2550 учнів району на 524 більше ніж у 1946 році, їх навчатиме 101 учитель.

…зростають кошти, виділені державою на розвиток освіти. Якщо у 1944 році – 743 600 крб., у 1945 р. – 1 611 500 крб., то у 1947 р. – 3 380 600 крб.

У двох дитячих будинках утримується 573 дітей-сиріт. (7) Усі школи відремонтовані і готові прийняти дітей.

Потрібно відмітити той факт, що після звернення колгоспників «Червоний Жовтень» (с. Бобровий Кут) до всіх трудящих району у травні 1948 року про те, щоб допомогти і своєчасно підготувати школи до нового навчального року, звернення було обговорено усіма організаціями і виробничими колективами нашого села. Результатом стало те, що за кожним класом середньої школи була закріплена конкретна виробнича структура, наприклад: к-п. «Шлях до соціалізму»– 6-7 класи, МТС – 1-2 класи, артіль «Перемога» - 4 клас і т.д. у середині серпня на партійних зборах заслуховувались звіти виробничих колективів по наданню допомоги підготовці школи до нового навчального року, хід підготовки до якого широко висвітлювався на шпальтах районної газети «Колгоспна правда».

Взагалі, післявоєнний період для учителів села і учнів, та і всієї громадськості можна охарактеризувати не просто як відбудовчий, а відбудовчий на фоні величезної кампанії масово-політичної роботи.

Піонерські, комсомольські, партійні організації, різноманітні агітбригади, агітатори по виборах у місцеві Ради 1945-1954 рр. Випуск наочної агітації, місцеві і виробничі стіннівки, лектори з лекціями про високу виробничу дисципліну й авангардну роль Комуністичної партії – усе це разом лягало на плечі учительства, людей з вищою освітою, політично грамотних, вміючи роз’яснювати, організовувати і вести за собою молодь.

У 1955 році школу очолить людина-легенда, учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни. Шептун Володимир Зіновійович, який керуватиме школою аж до 1969 року. По його біографії можна вивчати біографію цілого покоління. Народився і виріс у Горностаївці нашої області. Закінчив педагогічний інститут і повернувся у рідний райцентр учителем. Одружився на вчительці тієї ж школи Ользі Левітан. Мав сина і доньку.

20 серпня 1941 року район окупували німці і хтось доніс, нібито його дружина – родичка відомого на той час диктора з Москви Левітана. Ольгу і дітей заарештували, а Володимира Зіновійовича відправили до Запорізької тюрми. Два роки під конвоєм з вівчарками він відбудовував Дніпрогес.

У 1943 році німці відпустили з тюрми вчителів. Лише тоді він дізнався, що його дружину і дітей фашисти розстріляли ще у 1942 році.

Палаючи бажанням помсти і якнайскорішого вгинання окупантів з рідної землі, знаходить можливість відшукати партизанів і вступає до партизанського загону.

Після визволення Херсонщини членів загону, у тому числі і В.Шептуна зараховують до 60 гвардійської дивізії 5-ї ударної армії (саме ця армія звільняла Калінінськ), у складі якої він пройшов Україну, Молдавію, Білорусію, Польщу і Німеччину. 19 квітня 1945 року батарея В.Шептуна увійшла у Берлін.

Про взяття Берліна написано багато книг і знято не менше фільмів, але живе слово очевидців і учасників – найвагоміше.

– До рейхстагу, – згадує ветеран, – ми підійшли, коли вже стихла канонада, стало так тихо, що аж дзвеніло у вухах. Тут ми зрозуміли нарешті, що війна закінчилася. І відчули себе переможцями.

Позичивши в когось із бійців вуглинку, В.З.Шептун старанно, як у шкільному журналі, вивів на стіні слова, які засвідчили, що він, син українського народу, з честю виконав наказ матері-Батьківщини і дану серцю обітницю – помстивсь за розстріляну дружину і дітей.

Пізніше поет Євгеній Долматовський скаже: «Відразу видно, що ґрунтовна людина. Не тільки розписалась, а й обвела свій напис рамкою, щоб серед інших не загубився».

Тож і далі у мирному житті: через всі роки вчителювання і директорування у нашій школі проніс ґрунтовну любов до дітей і до ґрунтовної науки – географії.

Спливають не просто роки, а десятиліття, та не стираються накреслені вуглинкою слова.

Сьогодні плита із стіни рейхстагу, на якій залишив свій автограф солдат, учитель і директор Калінінської середньої школи В.З.Шептун зберігається у Центральному музеї Збройних сил. (8)

Як відомо, після доповіді М.С.Хрущова ХХ з'їзду КПРС (лютий 1956 р.) «Про культ особи та його наслідки» у країні почався процес дестанілізації, який сприятиме і розвитку освіти.

У 1958 р. буде проведена шкільна реформа: на зміну семирічній обов’язковою стане восьмирічна освіта, де учні отримуватимуть загальноосвітні й технічні знання. Через рік, у селі, на базі середньої школи буде створена школа робітничої молоді (ШРМ), яка працюватиме у вечірній час і налічуватиме, на перших порах, 41 чоловіка. Пізніше кількість учнів зросте до 100 чол.

Учні школи робітничої молоді біля центрального входу у школу. 1959 р.

На траспаранті напис – «Громадяни СРСР мають право на освіту»

У цьому ж році обидва дитячі будинки будуть реорганізовані, згідно вимог реформи, у школи-інтернати, відповідно дитячий будинок № 6 – школа-інтернат № 1, дитячий будинок № 15 – школа-інтернат № 2, із загальною кількістю дітей більше 420 чол. (9).

Як відомо, у цьому ж році Калінінський район буде ліквідовано і завідуючий райвідділом освіти Даніс Анатолій Павлович прийме новоутворений дитячий будинок № 6, який передасть у 1960 році учаснику бойових дій, інваліду Великої Вітчизняної війни, кавалеру Ордена бойового Червоного Прапора Роздорожньому Юхиму Харитоновичу.

З 1963 року дитячі будинки перепрофілюють у школи-інтернати відповідно № 1 і № 2.

Зміна керівних кадрів у 1-й школі не сприятиме розвитку матеріальної бази. З 1967 року школою керуватиме Володимир Берков, потім Качур Володимир Михайлович. З 1980 по 1085 рр. – Омельченко Людмила Григорівна, 1985-1991 рр. – Мокрієнко Раїса Тимофіївна. Саме протягом цих десяти років було здійснено добудову головного корпусу школи на чотири класні кімнати, благоустроєно територію, капітально відремонтовано їдальню, збудовано складські приміщення та ін.

З 1992 року школу очолить Балінова Валентина Зіновіївна, а потім Ворожбит Світлана Степанівна.

З 1996 року і по теперішній час – Боднар Любов Миколаївна, при якій здійснено заміну пічного опалення на водяне з мінікотельнями.

Школу-інтернат № 2 очолить Іщенко Єва Йосипівна, а з 1970 по 1992 рік Романенко Ірина Іванівна – енергійна жінка, яка значну увагу приділить зміцненню матеріальної бази школи.

В основному господарчим способом буде збудовано спортивний зал, ідеологічний комплекс, у який входитиме музей Бойової і Трудової Слави, піонерська кімната, бібліотека та ін.

Оскільки школа орієнтувала своїх випускників на професії сільськогосподарського виробництва, то при активній участі педагогів школи було створено і обладнано трудовий комплекс, який матиме сільськогосподарську лабораторію, нові навчальні, теслярські та швейні майстерні, учбову теплицю. Тваринницькі ферми (свині, кролі, нутрії), сад, продукцію якого заготовляли на зимовий період та овочесховище.

Було збудовано санітано-гігієнічні об'єкти, їдальня, кухня з новим сучасним устаткуванням, пральня, баня, котельня.

Нинішні директори шкіл № 1 і № 2 Боднар Любов Миколаївна, Павлюк Ніна Іванівна спільно зі своїми педагогічними працівниками взяли орієнтацію на сторення шкіл сімейного типу. А тому значну увагу приділяють сучасному естетичному внутрішньому інтер'єру приміщень.

За рахунок державного забезпечення та спонсорської допомоги в обох школах зроблено, так званий, євроремонт спальних приміщень, їдалень, санвузлів, вікон, дверей і т.п.

У кімнатах з килимовим покриттям – нові меблі, шкіряні дивани та крісла, квіти, усе створює затишок, ніби вдома. Зростатиме кількість учнів і у середній школі, яка навчатиме дітей через відсутність приміщень у три зміни.

У кінці 50-х, на початку 60-х років у школі було до 800 учнів, яких навчали 65 учителів.

Гортаючи у архіві старі класні журнали тих років, доводиться констатувати, що звичайною нормою було 40 учнів у класі.

Велика наповненість класів унеможливлювала заняття з фізичної культури, особливо у зимовий час. Які проводились просто у коридорі школи.

У 1962 році, з ініціативи тодішнього директора школи В.З.Шептуна і голови сільради Є.Д.Трусової був замовлений в «Облміжколгосппроекті» Бериславської МСО проектно-кошторисний пакет документів і в 1964 році розпочалося будівництво.

Завершить спорудження залу у 1968 р. Калінінський комбінат комунальних підприємств за підтримки сільради і школи.

У той час (1966-1968 рр.) керуватиме школою Бредихіна Д.В. – вольова і принципова жінка, вимоглива до себе й інших, порядна й доброзичлива, але за станом здоров'я змушена була перейти на посаду учителя.

Уведення в дію спортивного залу сприяло покращенню навчально-виховного процесу, але не зменшило змінність занять.

А тому Дук М.П. який очолить у 1969 році школу розпочне свою роботу з організацією добудови середньої школи на 10 класних кімнат. У 70-х – 80-х роках у країні було поширене так зване господарче будівництво.

Виробничий підрозділ міг, при наявності коштів, без державного плану і розподілу матеріалів, самотужки, з дотриманням законодавчих нормативів, будувати на своїй території невеликі виробничі, та соціально-культурні об’єкти.

У той час Калінінській селищній раді були підпорядковані 27 організацій, із яких 13 були виробничими господарствами.

Саме завдяки фінансово-рольовій участі останніх: радгосп-завод імені Ілліча, колгосп «Червоний Жовтень», ткацька фабрика, Калініндорфський елеватор (старий), комунгосп, харчосмакова фабрика. «Сільгосптехніка», Калінінське сільське споживче товариство, лісгосп, дільниця дорожнього відділу – удалося сформувати початковий фонд коштів до 50 тис. крб..

Цих класів вистачило, щоб до 1973 провести геолого-дослідницькі роботи, виготовити проектно-кошторисну документацію, повністю завершити нульовий цикл і розпочати будівництво стін. Але через відсутність коштів, матеріалів, технічного оснащення будівництво призупиниться на чотири роки.

Новопризначений директор школи, заслужений учитель України Бабич В.П., пропрацювавши три роки, з 1973 по 1976 рр., свою діяльність направить на розстановку і підбір педагогічних кадрів, покращення навчально-виховного процесу, орієнтованого на якість навчання, започаткує вивчення у школі тракторної справи.

На початку січня 1977 року Обласний відділ освіти призначить керівником молодого учителя фізики цієї школи Заводянного В.Д., поставивши головним завданням будівництво школи і зміцнення матеріальної бази.

Опираючись на педагогічний колектив школи, батьківський комітет (голова Берсан М.А.), при підтримці райвідділу освіти (завідуючий Ніколенко В.С.), Калінінської селищної ради (голова Іващенко І.А.) за сприяння райкому партії і райвиконкому (тов. Полонець В.І., Малахов С.І., Семилєтов В.В., Білоконь В.Ф.) дирекції школи вдалося налагодити зв’язки з керівниками області, виробничі підрозділи котрих знаходились на території селищної ради, зокрема: Херсонський радгосп-винтрест, Бавовняний комбінат – Одеське управління залізниць, Облуправління фінансів, Облуправління сільського господарства, Управління торгівлі і громадського харчування та багато ін.

Сьогодні, окремі епізоди зустрічей «зеленого» директора з керівниками такого рангу не можна не згадувати без посмішки, а то й «похмурого» гумору. Але попри все, майже вся необхідна сума для завершення добудови школи, 200 тисяч карбованців, була зібрана у досить короткий термін.

Проте, це була лише третина справи. Друга третина полягала у тому, щоб дістати матеріали. Адже при тодішній системі господарювання підрозділи по виробництву будівельних матеріалів працювали на замовлення планових об’єктів. А наша школа будувалась господарчим способом, тобто позапланово і, відповідно, матеріалами не забезпечувалась. І останнє – потрібно було сформувати бригаду досвідчених будівельників, укомплектувавши її технічним оснащенням.

У педагогічному інституті цього не вивчали, а тому довелося шляхом самоосвіти директору щодня, до пізньої ночі оволодівати знаннями загальнобудівельної справи, вивчати креслення, пізнаючи будівельну термінологію, що таке експлікація, мацерлати, брандмауера, ферми, як оформляти робочі наряди, та акордно-преміальні, що таке форма 2 і форма 3 і т.д., і т.п.

І справа зрушила з місця. Більше року будівництво здійснювалося адміністрацією школи. Але, щоб не загубити навчально-виховний процес, потрібна була людина-спеціаліст будівельної справи – виконроб.

На прохання відгукнувся і згодився вести будівництво Семерня Андрій Тимофійович – знавець не лише будівельної справи, а й умілий керівник і організатор «стройбратії», дисципліну якої можна було тримати за рахунок влучної, дохідливої передачі думки на основі фразеологізмів народного фольклору.

Відгукнувшись на численні прохання-листи колективу школи, громадськості селища, батьків, «Головпродвинпром», при Раді Міністрів УРСР м. Київ, у 1979 році вніс по поправкам у план, Херсонській пересувній механізованій колоні № 14 – нашу школу.

У цьому ж році замість пічного опалення запрацює водяне. А влітку 1980 добудова школи буде завершена, але через брак коштів не будуть виконані завершальні роботи: оброблення, обладнання й оздоблення приміщень, внутрішнє і зовнішнє опорядження, впорядкування території.

І хочеться сказати відомі слова: «Потомству в пример», коли усі працівники, педагогічний і обслуговуючий персонал школи, добровільно, без усілякого тиску «зверху», безоплатно, за рахунок своєї відпустки, на цілий місяць, з 1 по 31 серпня, стали єдиною робочою бригадою.

Без перебільшення – це був єдиний патріотичний порив! Білились по два, а іноді й три рази, стіни і стеля, ґрунтувались і фарбувались підлоги, склились вікна, ставились замки, розетки, вимикачі, світильники. Прикріплювались класні дошки, заносились із складів шафи, столи, стільці, виносилось і вивозилось будівельне та побутове сміття і відходи.

Чоловіки з ентузіазмом брались за більш трудомісткі види робіт, це Грудський В.І., Альтгауз О.С., Абрамович Л.Л., Логвиненко О.І., Циганков Ю.А., Деркач В.М., Обуховський В.Д., Шапошніков Г.І., Комісаров В.Р., Недосик А.А., Задоя В.І. Учителі-жінки не відставали від чоловічої команди. Залишивши домашні турботи по господарству, яких вдосталь у кожної жінки, піклування про своїх дітей і власних чоловіків, забувши про відпустку і відпочинок, ставши малярами, штукатурами, вантажниками, насильницями, прибиральницями, а то й просто підсобними працівниками Лихожон К.К., Лісенкова М.Л., Денисенко М.Д., Бредихіна Д.В., Качан З.О., Чернявська Н.П., Мажора Л.К., Янчук М.І., Трокай З.П., Сатановська К.С., Соловйова О.М., Лукашкова Н.О., Логвиненко Л.О., Заводянна Н.П., Деркач Л.М., Пивоварова Г.О., Обуховська З.К., Астьоненко Л.О., Котенко А.О., Лемен- тарьова Т.М., Дерн В.К., Суружну К.І., Соколенко З.Й., Трінчук Н.І. та ін.

І 1 вересня 1980 року школа гостинно відкрила двері для 620 учнів, які навчатимуться в одну зміну.

Хочеться відмітити ще й такий факт. У ті часи головним завданням було, виховувати молодь у комуністичному дусі, а тому згідно проекту на місці нинішньої їдальні мав бути актовий зал, у якому б мали проводитися усі виховні заходи . Проте завідуючий райвідділом освіти В.С.Ніколенко наполягав на тому, що головнішим є питання харчування дітей і турбота про їхнє здоров'я. Позицію актового залу відстоювала школа, позицію їдальні – відділ освіти. Деякий час між директором і завідуючим РайВНО з цього приводу були напружені стосунки.

Перемогла мудрість. Без авторитаризму, методом переконань, спокійно і виважено завідуючий показав перспективу розвитку освіти на десяток років наперед.

Сьогодні, заходячи у шкільну їдальню, під час гамірного сніданку сотень школярів. Я з вдячністю згадую Володимира Серафимовича Ніколенка. А ще дякую отій самій чоловічій бригаді педагогів, які безоплатно, у вільний від роботи час, самі складали проекти і креслення, встановлювали плити, котли, прокладали силову електромережу, налагоджували автомати захисту, холодильні шафи, умивальники й електрорушники.

У кожний цех протягли холодну воду і каналізацію, штукатурили й клали мітлахську й облицювальну плитку та багато, багато іншого.

Сьогоднішня молодь може лише дивуватись і запитувати: «Як це робити безоплатно?»

Та доводиться констатувати, що не було б тодішнього патріотизму, не було б сьогоднішньої їдальні. Бо, починаючи з 1990 року, у селі нічого нового не збудовано, а зруйновано «старого» дуже багато.

З 1984 року школа включилася у змагання серед шкіл району по виконанню Постанови № 1111 «Про дальше вдосконалення навчання, виховання учнів загальноосвітніх шкіл і підготовки їх до праці».

І вже у 1985 році буде нагороджена перехідним Червоним Прапором РК КП України і Райвиконкому за зайняте перше місце у районі по створенню трудового комплексу у який входитиме: майстерня столярної і слюсарної справи для хлопчиків, майстерня обслуговуючих видів праці, кабінет ручної праці І-ІV класів, кабінет тракторної справи, парк сільськогосподарської техніки, робочі місця учнів на базі центральної ремонтної майстерні радгоспу-заводу імені Ілліча, теплиця, навчально-дослідна ділянка, дендропарк, стаціонарний табір праці і відпочинку для учнів школи збудований радгоспом, сюди ж входитиме кабінет біології.

Таку потужну базу вдалося зробити за рахунок підтримки і розуміння шкільних проблем, колективом базового господарства на чолі з директором радгоспу В.Д.Колесніком, завдяки активній і безпосередній участі учителів трудового і виробничого навчання, зокрема: Циганков Ю.А., Заводянна Н.П., Деркач В.М., Обуховський В.Д.

Протягом наступних термінів, три роки підряд, школа утримувала І місце і Червоний Прапор їх був переданий навічно, як визнання високих трудових досягнень педагогів і учнів школи. Він і сьогодні зберігається у школі. Окрім того у школі учителем фізкультури О.І.Логвиненком і військовим керівником, капітаном запасу Л.Л.Абрамовичем був створений кращий у районі військово-спортивний комплекс.

У 90-х роках минулого століття, кризові явища, що охопили країну і особливо сільське господарство. Вдарили і по матеріальній базі школи, яка уже протягом 18 років через відсутність коштів не поповнювалась меблями, наочністю, лабораторним обладнанням, м’яким та спортивним інвентарем, інструментами, станками для технічних видів трудового навчання і т.д.

Зменшилась і чисельність учнів, контингент яких складає нині лише 230 чоловік. Проте учительський та учнівський колективи з надією і оптимізмом дивляться уперед. Школа буде жити! Отже, житиме і наше село!

Така упевненість в майбутті базується не на порожньому місці.

У 2009 році за рахунок бюджетних коштів, виділених Великоолександрівською райдержадміністрацією в школі проведено заміну усіх старих, дерев'яних вікон на нові металопластикові.

На черзі фасад школи, дах, гідротехнічні роботи та ін.