5.3 Проблеми захисту прав споживачів в Україні та їх вирішення

Пріоритетність інтересів споживачів становить одну з найбільш істотних характерних рис ринкової економіки. Досягається це тим, що споживчі переваги безпосередньо позначаються на економічних результатах діяльності суб'єктів ринку.

Проблема захисту прав споживачів в Україні є актуальною і потребує невідкладного вирішення. В умовах різкого спаду вітчизняного виробництва товарів народного споживання, насичення ринку імпортними товарами, часто сумнівної якості, розбалансованості попиту та пропозиції, появою приватних торгових підприємств в результаті зміни форм власності; не сформувалася остаточно в нових умовах структури органів управління і контролю за виробництвом, якістю товарів народного споживання та їх реалізацією споживач залишається поки мало захищеним.

Вже зроблені перші кроки по створенню правового захисту споживачів в Україні: у травні 1991 року Україна першою серед республік колишнього СРСР прийняла Закон «Про захист прав споживачів». На виконання положень цього Закону у липні 1992 року було утворено Державний комітет України у справах захисту прав споживачів.

Законодавство України про захист прав споживачів складається із Закону України «Про захист прав споживачів» та інших актів законодавства, що видаються відповідно до цього закону: Постанова Кабінету Міністрів України (КМУ) від 14 квітня 1994 року № 236 «Про затвердження положення про порядок накладення на господарюючих суб'єктів сфери торгівлі, громадського харчування та послуг, у тому числі на громадян-підприємців, стягнень за порушення законодавства про захист прав споживачів »(із змінами і доповненнями, внесеними постановами КМУ від 31 жовтня 1995р. № 869; від 7 березня 1998р. № 283; від 25 серпня 1998р. № 1336); Постанова Верховної Ради України від 25 січня 1995р. № 26/95-ВС «Про затвердження Положень по захисту прав споживачів».

Були прийняті: «Положення про порядок тимчасового припинення діяльності підприємств сфери торгівлі, громадського харчування та послуг, систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання та транспортування товарів» і «Положення про порядок вилучення неякісних товарів, документів та інших предметів , що свідчать про порушення прав споживачів »,« Положення про порядок припинення (заборони) господарюючими суб'єктами відвантаження, реалізації (продажу) і виробництва товарів, виконання послуг, відповідних вимогам нормативних документів ».

Пленумом Верховного суду України від 12 квітня 1996р. № 5 було прийнято постанову «Про практику розгляду цивільних справ за позовами та захисту прав споживачів».

Прийнято низку законодавчих актів, що визначають відповідальність за порушення санітарного та епідемічного благополуччя населення; про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів є одним з напрямків діяльності держави. Воно забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів, надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг), отримання знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

Державний Комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (в даний час цьому комітетові також передано функції Державного комітету України у справах захисту прав споживачів)

Територіальні органи

Органи і установи державного стандартного нагляду Україні

Ради народних депутатів, їх виконавчі і розпорядчі органи, місцева державна адміністрація і т.д.

Суди

На них покладено контроль якості і безпеки товарів, призначених для споживача. Крім того, ці функції виконує Антимонопольний комітет України та його територіальні органи, а також суди - в межах спеціальних повноважень цих органів.

Спеціалізовані державні органи, основним захистом яких є захист прав споживачів, та його органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. До їх обов'язків належать:

-здійснення державного контролю за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах державної виконавчої влади та господарюючими суб'єктами;

-забезпечення реалізації державної політики, що стосується захисту прав споживачів.

Крім того, держава гарантує свободу діяльності в Україні громадських організацій споживачів. Так, з метою захисту своїх інтересів і прав згідно ст.25 Закону України «Про захист прав споживачів» громадяни мають право об'єднуватися на добровільній основі у громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). Ці об'єднання є громадськими організаціями та здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року, яким регулюється порядок їх створення, припинення діяльності та інші питання.

Права громадських організацій споживачів передбачені ст.26 Закону та статтями 20-24 Закону України «Про об'єднання громадян», які визначають, що зареєстровані об'єднання громадян для здійснення своїх цілей і завдань, визначених у статутних документах, користується правом

У України товариства захисту прав споживачів заявили про себе в 1898р, і на сьогоднішній день можна говорити, що в країні існує суспільний рух із захисту прав споживачів. Створена Українська асоціація товариств споживачів, яка брала участь у прийнятті Закону України «Про захист прав споживачів»; за її ініціативою було створено Державний Комітет з питань захисту прав споживачів, як це передбачено в розвинених демократичних державах. Відкриваються лабораторії незалежної експертизи, в Одесі розпочала свою роботу Міжнародна школа консюмеризму, створюються бюро юридичної допомоги населенню, видаються газети «Без ілюзій» (м. Дніпропетровськ), газета асоціації «Разом». Зареєстровано Міжнародне агентство споживчої інформації.

Згідно зі ст. 4 Закону судовий захист є складовою частиною державного захисту прав споживачів.

Якщо вимоги споживачів про відновлення їх порушеного права та відшкодування завданих збитків не задоволені господарюючими суб'єктами, які порушили право споживачів, в добровільному порядку, споживачі мають право на судовий захист шляхом пред'явлення позову до суду.

Жоден з судів не вправі відмовити споживачеві в прийнятті позовної заяви або направити його в інший суд за мотивами непідсудність.

Споживачі звільняються від сплати держмита при подачі позовної заяви до суду зі спорів, пов'язаних з порушенням їх прав.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95г. № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою розуміють втрати немайнового характеру, які споживач зазнав внаслідок моральних і фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні дій продавця, виробника, виконавця, або з-за їхньої бездіяльності.

Розмір відшкодування моральної шкоди встановлюється судом і визначення його не ставиться в залежність від наявності матеріальної шкоди, вартості товару (робіт, послуг), суми неустойки, а грунтується на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних споживачеві в кожному конкретному випадку.

З метою забезпечення безпеки товарів (робіт, послуг) на території України, поряд із законом «Про захист прав споживачів» введені в дію закони «Про сертифікації продукції та послуг», «Про стандартизацію», які посилюють вимоги до якості і безпеки вироблюваних (продаваних ) виробниками (виконавцями, продавцями) товарів або послуг, що ними послуг.

Зазначені закони передбачають обов'язкову сертифікацію товарів (робіт, послуг) потенційно небезпечних для здоров'я, життя і майна громадян, у тому числі при їх імпорті в Україну.

Закон «Про захист прав споживачів» (ст.5) встановлює, що споживач має право на те, щоб товари (роботи, послуги) за звичайних умов їх використання, при їх зберіганні і транспортуванні були безпечні для його життя, здоров'я, навколишнього середовища, а також не завдавали шкоди його майну. З метою забезпечення згаданого права у стандартах встановлюються обов'язкові вимоги, які повинні це забезпечити.

Закон вимагає не тільки довести до відома споживача спеціальні правила використання, транспортування, зберігання і утилізації товарів, а й попередити його про тривалість терміну служби (придатності) вироби (тобто про його потенційну небезпеку після закінчення зазначеного терміну), необхідні дії щодо його закінчення та можливі наслідки в разі не виконання цих дій. Попередження має бути зроблено продавцем (виконавцем) у порядку, встановленому Законом для надання споживачу інформації про продукцію.

У разі якщо виробник (виконавець) не забезпечить безпеку товарів (робіт, послуг) протягом встановлених строків, він зобов'язаний відшкодувати споживачеві збитки відповідно до ст.12 Закону.