Офіційно-діловий стиль
Основною сферою, в якій функціонує офіційно - діловий стиль російської літературної мови, є адміністративно - правова діяльність. Цей стиль задовольняє потребу суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових відносин між державою і організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування. Тексти цього стилю представляють величезну різноманітність жанрів: статут, закон, наказ, розпорядження, договір, інструкція, скарга, рецепт, різного роду заяви, а також безліч ділових жанрів. Вираз правової волі в ділових документах визначає властивості, основні риси ділового мовлення та соціально - організуючий вживання мови. Жанри офіційно - ділового стилю виконують інформаційну, яка дозволяє, констатуючу функції у різних сферах діяльності. Тому основною формою реалізації цього стилю є письмова.
Офіційно - ділова мова має спільні стильові риси: точність викладу, не допускає можливості відмінностей у тлумаченні; детальність викладу; стереотипність, стандартизованность викладу; долженствующе - розпорядчий характер викладу. До цього можна додати такі риси, як офіційність, строгість вираження думки, а також об'єктивність і логічність.
Функція соціальної регламентації, яка грає найважливішу роль в офіційно - ділового мовлення, пред'являє до відповідних текстів вимога однозначного прочитання. У зв'язку з цим для кожного тексту повинна бути характерна така точність викладу інформації, яка не допускала б можливості різних тлумачень. Офіційний документ буде виконувати своє призначення, якщо його зміст ретельно продумано, а мовне оформлення бездоганно. Саме цією метою визначаються власне лінгвістичні риси офіційно - ділового мовлення, а також її композиція, рубрикація, виділення абзаців та ін., Тобто стандартизованность оформлення багатьох ділових документів.
Оскільки складання кожного документа вимагає особливої точності, ясності і конкретності викладу, в діловому стилі нормою є вживання слів у їх прямих значеннях, щоб уникнути неправильного розуміння і тлумачення. Для лексики ділового стилю характерне вживання слів і словосполучень літературної мови, які мають яскраво виражену функціонально - стилістичне забарвлення: «закон», «пред'явити позов», «порушити клопотання» і т.д.
Типовими для ділової мови є складні слова, утворені від двох і більше слів: «квартиронаймач», «роботодавець», «вищевказаний» і т.д. Утворення таких слів пояснюється прагненням ділової мови до точності передачі змісту і однозначності тлумачення. Цій же меті служать словосполучення «неідіоматіческого» характеру, наприклад «пункт призначення», «податкова декларація», «житловий кооператив» і т.д. Однотипність подібних словосполучень та їх висока повторюваність призводять до клішіруемості використовуваних мовних засобів, що надає текстам офіційно - ділового стилю стандартизований характер.
Офіційно - ділова мова відображає не індивідуальний, а соціальний досвід, внаслідок чого її лексика гранично узагальнена в семантичному відношенні, тобто усунуто всі остросвоеобразное, конкретне, неповторне, а на передній план висунуто типове.
У галузі морфології діловому стилю властиво вживання абстрактних іменників на-ние (часто з префіксом не-), наприклад: «з метою поліпшення постачання населення належить ...», «невиконання постанови веде ...» і под.
Широко використовуються складені іменні прийменники (наприклад: «за рахунок зекономлених коштів», «на предмет отримання допомоги» і под.); Конструкції з прийменником по + предл.п. сущ. (Наприклад: «після закінчення зазначеного терміну», «по пред'явленні документа, що посвідчує особу»).
В області синтаксису характерно вживання дієслівних сполучень з іменником, наприклад: «прошу дозволу», «ставимо до відома», розповсюджені конструкції безособових пропозицій зі значенням повинності, необхідності, наказу, наприклад: «необхідно терміново усунути ...», «доручити комісії підготувати» .
У діловому стилі досить звичні складні речення підрядного типу та ускладнені конструкції, які включають різні відособлені обертів. Як вже згадувалося, ділового мовлення властиві безособовість викладу і відсутність оцінковості. Тут мають місце неупереджена констатація, виклад фактів у логічній послідовності. Тому перша особа допустимо тільки в обмеженому числі ситуацій, коли встановлюються правові відносини між приватною особою та організацією чи державою, наприклад, при оформленні різних доручень, при укладанні трудової угоди і т.п.