Художній стиль
Стиль художньої літератури займає особливе місце серед стилів російської літературної мови. Розповідаючи, письменник прагне впливати на думки і почуття читачів художньо переконливо, шляхом створення правдивих образів: характерів людей у всій їх складності, суперечливості відносин, картин людського життя. Тому в стилі художньої літератури функція повідомлення з'єднується з функцією естетичного впливу. Для успішного виконання такого завдання, для реалістичного відображення дійсності в художньому творі можуть бути використані самі різні засоби мови.
Художній літературі, як і іншим видам мистецтва, властиве конкретно - образне уявлення життя на відміну від абстрагованого, логіко-понятійного, об'єктивного відображення дійсності в науковому мовленні. Для художнього твору характерні сприйняття за допомогою почуттів і перевоссозданніе дійсності, автор прагне передати, перш за все, свій особистий досвід, своє розуміння і осмислення того чи іншого явища. Для художнього стилю типово увагу до приватного і випадковому, за яким простежується типове і загальне. Світ художньої літератури - це «перевоссозданний» світ, зображувана дійсність є певною мірою авторська вигадка, а значить, в художньому стилі мовлення найголовнішу роль відіграє суб'єктивний момент. Вся навколишня дійсність представлена через бачення автора. Але в художньому тексті простежується не лише світ письменника, але й письменник в цьому світі: його переваги, осуду, захоплення, неприйняття і т.д. З цим пов'язані емоційність і експресивність, метафоричність, змістовна багатоплановість художнього стилю мовлення. Як засіб спілкування художня мова має свою мову - систему образних форм, відображену мовними та екстралінгвістичними засобами. Художню мова поряд з нехудожньої складають два рівня національної мови. Основою художнього стилю мовлення є літературну російську мову. Слово в цьому функціональному стилі виконує номінантно-образотворчу функцію.
Лексичний склад і функціонування слів у художньому стилі мовлення мають свої особливості. У число слів, що складають основу і створюють образність цього стилю, насамперед, входять образні засоби російської літературної мови, а також слова, які реалізують у контексті своє значення. Вузькоспеціальні слова використовуються в незначній мірі, тільки для створення художньої достовірності при описі певних сторін життя. Широко використовується авторами художніх творів мовна багатозначність слова, що відкриває в ньому додаткові смисли і смислові відтінки, а також синонімія на всіх мовних рівнях, завдяки чому з'являється можливість підкреслити найтонші відтінки значень. На перший план у художньому тексті виходять емоційність і експресивність зображення. Багато слів, які в науковій мови виступають як чітко певні абстрактні поняття, у газетно-публіцистичної мови - як соціально - узагальнені поняття, у художньому мовленні несуть конкретно - чуттєві уявлення. Для художньої мови, особливо поетичній, характерна інверсія з метою посилити значеннєву значимість будь - якого слова або додати всій фразі особливу стилістичне забарвлення.
Синтаксичний лад художньої мови відображає потік образно - емоційних авторських вражень, тому тут можна зустріти все розмаїття синтаксичних структур. Кожен автор підпорядковує мовні засоби виконання своїх ідейно - естетичних завдань. Також у стилі художньої літератури широко використовуються зображувально - виражальні засоби мови, як загальномовного, так і індивідуально - авторські, несучі неповторний відбиток особистості, письменника, поета.
У художньому мовленні можливі і відхилення від структурних норм, обумовлені художньої актуалізацією, тобто виділенням автором якої - то думки, ідеї, риси, важливою для смислу твору. Вони можуть виражатися в порушенні фонетичних, лексичних, морфологічних і інших норм. Але всі ці відхилення в тексті служать закону художньою необхідністю.