1. соціально-економічний;

2. технологічний;

3. антропологічний;

4. історико-динамічний;

5. організаційно-керівний;

6. філософський та загальнонауковий;

7. інформаційний.

1. закони, що використовують при нормуванні:

   1. закон внутрішньої динамічної рівноваги;

   2. закон мінімуму Ю.Лібіха;

   3. правило одного та десятьох відсотків ;

   4. принцип Ле-Шательє-Брауна

2. один із основних підходів нормування – географічний; що передбачає:

   1. всебічний аналіз взаємозв’язків всіх компонентів ландшафтних комплексів у цілому;

   2. врахування їх генезису та властивостей;

   3. закономірностей формування та змін під впливом природних і антропогенних факторів;

   4. особливо – басейново-ландшафтний принцип, що враховує: 1) просторову організацію басейново-ландшафтних систем; 2) типологічне різноманіття та індивідуальну унікальність; 3) наявність ланцюгової реакції у відповіді екосистем на антропогенний вплив;

   5. використовуються : 1) інтегральні показники стану природного середовища; 2) кількісні та якісні показники річкового стоку, які характеризують природно-господарчі умови басейново-ландшафтних систем.

3. Головні принципи екологічного нормування:

   1. надійності – екологічні нормативи обґрунтовані, max об'єктивні, легко контролюються;

   2. ієрархічності – екологічні норми для систем різних ієрархічних рівнів природокористування (місцевого, регіонального, національного, глобального);

   3. диференціації та інтеграції – диференційно для різних екосистем, регіонів, ситуацій, зонування території, але інтегральні нормативи, наприклад, екологічні норми для між середовищ;

   4. реалістичності – досягнення використання екологічних нормативів;

   5. оптимальності – досягнення max соціально-екологічного ефекту від екологічних норм при min економічних витрат;

   6. "слабкої ланки" – екологічні норми з урахуванням найбільш уразливих компонентів чи зв'язків системи;

   7. цілі – пріоритет довгострокових наслідків над короткотерміновими економічними інтересами, регіональних інтересів над локальними;

   8. Компромісу між поколіннями;

   9. ненульового (прийнятого) ризику і зменшення питомого ризику.

4. науково-теоретична та метрологічна основа нормування – загальна теорія соціальної екології;

5. методологія екологічного нормування повинна будуватися на ноосферних принципах:

8.1.збереження функціонально-компонентної структури біосфери Землі;

8.2. стабілізація сукупної маси виробничих сил та підвищення ефективності використання ПР;

8.3. відповідність спеціалізації та складу природокористування ландшафтно-зональній організованості природи;

8.4. відповідність екологічних навантажень екологічній ємності екосистем та біосфери в цілому.

9. Критерії оцінки впливу господарської діяльності

національному регіональному місцевому рівнях

т ематичні: просторові інтегральні за значущістю

ботанічні по площі впливу (урахування соціально-екологічної

зоологічні біосферно-екологічної та ресурсно

ґрунтові і т.д. екологічної змін в системах

динамічні

за швидкістю збільшення впливу;

з позицій ОНПС – динамічні характеристики

екосистем: стійкість, толерантність, не ідентичність

ознаки цієї оцінки, про що:

1. термодинамічна впорядкованість системи;

2. її ексергія;

3. стійкість трофічних зв'язків;

4. продуктивність, стабільність видового складу;

5. циклічність у біогеохімічному кругообігу речовин;

6. популяційна мінливість;

7. потенційна ефективність гомеостатичних реакцій.

Эксергия – (от греч. ek, ex –приставка, означающая высокую степень, ergol –работа) max работа, которую может совершить термодинамическая система при переходе из данного состояния в состояние равновесия с окружающей средой. Иногда – работоспособность системы.

Либиха закон- правило минимума – один из принципов, определяющих роль экологических факторов в распространении и количественном развитии организмов. По существу частный случай принципа лимитирующего фактора: "веществом , находящимся в min, управляется урожай и определяется величина и устойчивость последнего во времени".