2. Формування літературної мови нації. Поняття «мова без статусу» і «мова зі статусом».

Говорячи про формування літературної мови нації, слід розмежовувати два питання:

1) поява живої народної української мови і

2) виникнення, формування та розвиток української літературної мови. Українська мова є спадкоємницею мов ще тих слов’янських племен, що населяли територію сучасної України: полян, древлян, сіверян, угличів, тиверців тощо. Безмовного народу не буває, і відколи на наших землях з’явилися предки сучасних українців, то й говорили вони мовою, яку пізніше назвали українською. Історики й археологи свідчать, що українці (в різний час вони мали назви: поляни, анти, арії, руси) є автохтонними, тобто споконвічно жили на своїй землі і, отже, завжди спілкувалися своєю мовою. Цій живій народній мові кілька тисяч літ, поступово складались її фонетичні, лексичні й граматичні риси у напрямі до розвитку СУЛМ. зокрема виокремились такі явища й ознаки:

• специфічний український звук и;

• гортанний г;

• ненаголошені е-и;

• перехід Ь (ятя) в і ( ліс, піч);

• закінчення -ові, -еві в Д.в.(богові, товаришеві);

• кличний відмінок (княже, земле, брате);

• закінчення -ої у прикметниках жін.р. (доброї, великої);

• форми дієслів (жаліє, іде);

• закінчення -мо в дієсловах (дякуємо, віримо);

• слова основного лексичного складу (жито, зоря, збіжжя, глечик, гребля, мрія, яр, порох, криниця тощо).

У всіх народів літературні мови значно молодші від живих народних мов. Минули довгі історичні етапи формування регіональних мовних утворень, періоди інтеграції територіальних діалектів у живу давньоруську мову київського зразка, розквіту усно-писемної культури Київської держави, доки витворилася давньоруська літературна мова, яка залишила нащадкам багато писемних пам’яток релігійного і світського характеру: літописи, повчання, сказання, «Слово…», історичні пісні, драми, інтермедії, трактати тощо. Давній період української мови породив і багатющий фольклор (думи, пісні, легенди, казки, перекази, щедрівки, колядки, гаївки, веснянки тощо.

Сучасна українська літературна мова, якою користуються сьогодні, – унормована літературна форма загальнонародної літературної мови, – бере свій початок від часів І.П.Котляревського (що є зачинателем української мови, «Енеїда», 1798р.) і Т.Г.Шевченка (основоположника укр. мови, оскільки саме в його творах вона постала у всій полігамності та основній унормованості з народнорозмовним підґрунтям у своїй основі).

Якщо певна мова не має літературної норми, або її літературна норма перебуває у стані формування, така мова називається мовою без статусу. Вона не виконує ніяких специфічних функцій у суспільстві, залишаючись просто мовою даного етносу. Носії такої мови спілкуються нею лише в побуті, а для ділових потреб використовують іншу, більш вживану мову, тому що відчувають себе не самостійним етносом, а складовою частиною якоїсь численнішої нації. Так, українські субетноси (гуцули, бойки, лемки тощо) є складовою частиною української нації. На побутовому рівні вони спілкуються виключно на діалектах, тоді як для офіційних потреб використовують українську літературну мову.

Інша річ, коли певна етнічна група здобула свою державність. Тоді її мова набуває статусу державної і починає обслуговувати всі сфери життя. Статус мови може бути не тільки державним. Є ще національний, регіональний, міжнародний і світовий статуси мови. Проте досить часто виявляється, що якась мова функціонально не відповідає новому статусу через брак відповідної лексики. Тоді виникає необхідність у формуванні літературної мови. Цей процес проходить чотири етапи:

• на першому – зростає інтерес до мови, вона стає предметом наукового дослідження;

• другий – створюються мовні стандарти;

• третій – представники відповідної етнічної групи опановують цю стандартизовану літературну мову;

• четвертий – поширення літературної мови в усіх сферах діяльності.

Проте високорозвиненими літературними мовами не можуть стати абсолютно всі сучасні мови світу. Все залежить і від кількості носіїв, і від ступеня поширення відповідної мови, й від її функцій та статусу.