7) Здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету;

8) Скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради;

9) забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання;

10) призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів;

4. Сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.

5. При здійсненні наданих повноважень сільський, селищний, міський голова є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою, відповідальним - перед відповідною радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

6. Сільський, селищний, міський голова не рідше одного разу на рік звітує про свою роботу перед територіальною громадою на відкритій зустрічі з громадянами. На вимогу не менше половини депутатів відповідної ради сільський, селищний, міський голова зобов'язаний прозвітувати перед радою про роботу виконавчих органів ради у будь-який визначений ними термін.

Стаття 79. Дострокове припинення повноважень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради

3. Повноваження сільського, селищного, міського голови за наявності підстав, передбачених частиною другою цієї статті, та в інших випадках можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму або за рішенням відповідної ради, прийнятим шляхом таємного голосування не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради. Порядок проведення місцевого референдуму щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови визначається законом про місцеві референдуми.

(положення частини третьої статті 79 щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови за рішенням відповідної ради "в інших випадках", тобто з підстав, не передбачених частиною другою статті 79, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.2000 р. N 1-рп/2000)

(положення частини третьої статті 79 (крім положення, визнаного неконституційним у пункті 1 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.2000 року N 1-рп/2000) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.2000 року N 1-рп/2000)

(положенням статті 79 дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25.12.2003 р. N 21-рп/2003)

Стаття 50. Секретар сільської, селищної, міської ради

1. Секретар сільської, селищної, міської ради обирається за пропозицією сільського, селищного, міського голови відповідною радою з числа її депутатів та працює в раді на постійній основі. У разі звільнення з посади секретаря ради у випадку відсутності сільського, селищного, міського голови, у зв'язку з достроковим припиненням його повноважень, сільська, селищна, міська рада із свого складу за пропозицією однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради обирає секретаря ради, який працює в раді на постійній основі.

2. Секретар сільської, селищної, міської ради не може суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, у тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої роботи в позаурочний час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом.

3. Секретар сільської, селищної, міської ради:

1) у випадку, передбаченому частиною першою статті 42 цього Закону, здійснює повноваження сільського, селищного, міського голови;

2) скликає сесії ради у випадках, передбачених частиною шостою статті 46 цього Закону; повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради, питання, які передбачається внести на розгляд ради;

3) веде засідання ради та підписує її рішення у випадках, передбачених частиною шостою статті 46 цього Закону;

4) організує підготовку сесій ради, питань, що вносяться на розгляд ради;

5) забезпечує своєчасне доведення рішень ради до виконавців і населення, організує контроль за їх виконанням;

Стаття 46. Сесія ради

1. Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

6. У разі немотивованої відмови сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради або неможливості його скликати сесію ради сесія скликається: сільської, селищної, міської ради - секретарем сільської, селищної, міської ради; районної у місті, районної, обласної ради - відповідно заступником голови районної у місті, районної ради чи першим заступником, заступником голови обласної ради.

9. Рішення про скликання сесії ради відповідно до частин четвертої, шостої та восьмої цієї статті доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках - не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради.

2. Обласна рада прийняла рішення, яким скасувала делегування обласній державній адміністрації повноважень щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст і утворила власні виконавчі органи – Управління комунальною власністю та Управління земельних ресурсів. Прокурор області, не погодившись з цим рішенням, вніс протест, в якому вказувалося, що делегування повноважень місцевим державним адміністраціям має здійснюватися відповідно до вимог Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Цей Закон не передбачає можливості утворення обласною радою виконавчих органів. Розглянувши протест прокурора, обласна рада залишила в силі раніше прийняте рішення, посилаючись на те, що згідно ч. 1 ст. 142 Конституції України об'єкти спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, мають перебувати в управлінні обласних рад.

Чи відповідає вимогам законодавства прийняте обласною радою рішення? Як повинен діяти прокурор області?

Стаття 43. Питання, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях

1. Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання:

20) вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників;

32) надання згоди на передачу об'єктів з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст та прийняття рішень про передачу об'єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад, у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності;

4) затвердження за пропозицією голови ради структури виконавчого апарату ради, його чисельності, встановленої відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на утримання ради та її виконавчого комітету;

Стаття 44. Делегування повноважень районних і обласних рад відповідним місцевим державним адміністраціям

1. Районні, обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям такі повноваження: ...

2. Крім повноважень, зазначених у частині першій цієї статті, обласні ради делегують обласним державним адміністраціям такі повноваження:

1) визначення відповідно до закону розміру відрахувань підприємствами, установами та організаціями, що надходять на розвиток шляхів загального користування в області;

2) погодження у випадках, передбачених законом, з відповідними сільськими, селищними, міськими радами питань щодо розподілу коштів за використання природних ресурсів, які надходять до фондів охорони навколишнього природного середовища;

3) підготовка проектів рішень про віднесення лісів до категорії захисності, а також про поділ лісів за розрядами такс у випадках і порядку, передбачених законом;

4) прийняття у встановленому законом порядку рішень про заборону використання окремих природних ресурсів загального користування;

5) визначення відповідно до законодавства режиму використання територій рекреаційних зон;

6) затвердження для підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин у довкілля та лімітів розміщення відходів у випадках, передбачених законом.

Стаття 60. Право комунальної власності

3. Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.

4. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі згідно з ст. 118 Конституції України та Законом України «Про місцеві державні адміністрації» здійснюють місцеві державні адміністрації, склад яких формують голови місцевих державних адміністрацій, що призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Прокурору слід звернутися до суду, і зазначити, що ОБЛРада не може створювати власних виконавчих органів, а лише виконавчі комітети за поданням голови ОБЛРади.

3. Обласна рада на сесії розглянула питання «Про звіт голови обласної державної адміністрації щодо виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку області, обласного бюджету і здійснення обласною державною адміністрацією делегованих їй обласною радою повноважень» і прийняла рішення про висловлення голові обласної державної адміністрації недовіри.

Голова облдержадміністрації звернувся до суду з проханням визнати протиправним і скасувати данне рішення, оскільки воно ухвалене з порушенням вимог ч. 9 ст. 46 і ст. 47 Закону від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема, без включення цього питання до порядку денного сесії та без його обговорення у постійних комісіях, без проведення колективного й вільного обговорення його депутатами на сесії.

Проведіть юридичний аналіз даної ситуації. Чи правомірні дії Харківської обласної ради? Яке рішення має ухвалити суд?

Стаття 43. Питання, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях

1. Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання:

28) заслуховування звітів голів місцевих державних адміністрацій, їх заступників, керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, бюджету, рішень ради із зазначених питань, а також про здійснення місцевими державними адміністраціями делегованих їм радою повноважень;

29) прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації;

Стаття 46. Сесія ради

14. Порядок проведення першої сесії ради, порядок обрання голови та заступника (заступників) голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради, з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". До прийняття регламенту ради чергового скликання застосовується регламент ради, що діяв у попередньому скликанні.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеві державні адміністрації

Стаття 1. Місцеві державні адміністрації та їх місце в системі органів виконавчої влади

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

ст.46 ч.9. Рішення про скликання сесії ради відповідно до частин четвертої, шостої та восьмої цієї статті доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках - не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради.

Стаття 34. Відносини місцевих державних адміністрацій з обласними та районними радами

Обласна та районна ради можуть висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого, з урахуванням пропозицій органу виконавчої влади вищого рівня, Президент України приймає рішення і дає відповідній раді обгрунтовану відповідь.

Якщо недовіру голові обласної чи районної державної адміністрації висловили дві третини від складу відповідної ради, Президент України приймає відставку голови відповідної місцевої державної адміністрації.

Р Е Г Л А М Е Н Т Харківської обласної ради

Стаття 13. Формування порядку денного сесії ради

1. Пропозиції до проекту порядку денного сесії ради вносяться головою ради, депутатами, постійними комісіями та головою обласної державної адміністрації, як правило, до підписання головою обласної ради розпорядження про скликання сесії.

2. Пропозиція щодо кожного питання, яке пропонується включити до проекту порядку денного сесії ради або до затвердженого порядку денного сесії ради, подається відповідно до Інструкції з діловодства обласної ради та чинного законодавства у формі проекту рішення із супровідним листом, пояснювальною запискою та листом-погодженням (якщо ініціатором проекту рішення є обласна державна адміністрація).

Пропозиції щодо прийняття рішень, які відповідно до закону є регуляторними актами, вносяться з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

У разі надання висновку юридичним відділом виконавчого апарату обласної ради щодо невідповідності запропонованого проекту рішення вимогам чинного законодавства, а також за наявності рекомендацій профільної та суміжних комісій щодо направлення проекту рішення на доопрацювання, проект рішення повертається розробнику на доопрацювання із зазначенням причин повернення.

3. Проекти рішень ради голова ради або його заступник передають до юридичного відділу виконавчого апарату ради для розгляду та встановлення відповідності його чинному законодавству. Якщо проект рішення відповідає чинному законодавству, начальник або заступник начальника юридичного відділу візують його, а у випадку невідповідності проекту рішення чинному законодавству - надають висновок. Після цього проект рішення разом з іншими матеріалами передається відповідній профільній, суміжній та іншим постійним комісіям для подальшої роботи.

У разі наявності вмотивованих зауважень від постійних комісій, за дорученням голови ради юридичний відділ повторно розглядає проект рішення.

На вимогу будь-якої постійної комісії всі пропозиції до порядку денного сесії ради мають бути розглянуті на її засіданні.

Постійні комісії розглядають проекти рішень обласної ради тільки за наявності візи або висновків юридичного відділу виконавчого апарату обласної ради.

Стаття 14. Затвердження порядку денного сесії ради

1. Проект порядку денного сесії ради обговорюється і затверджується в цілому радою більшістю голосів депутатів ради від загального її складу.

Якщо за підсумками голосування ради питання до порядку денного сесії ради не включено, воно вважається відхиленим.

2. Рада може прийняти більшістю голосів депутатів від загального складу ради мотивоване рішення про відкладення розгляду питання із затвердженого порядку денного сесії ради на наступну сесію ради; таке рішення може прийматися не більше одного разу щодо одного і того ж питання порядку денного.

За умови неможливості розглянути відкладене питання вдруге, воно вважається знятим з розгляду як непідготовлене.

4. Громадяни України Григоренко і Михайлов у травні 2002 р. подали до міської ради заяви про оформлення права власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, якими вони користуються з 1980 р. Міський голова залишив без уваги подані заяви. У зв’язку з тим, що заяви не були своєчасно розглянуті Григоренко і Михайлов звернулися до суду, який своїм рішенням зобов’язав міського голову винести їх на розгляд сесії. Міський голова виніс ці питання на розгляд міської ради, однак рішенням сесії міської ради від 14 лютого 2003 р. земельні ділянки надано під забудову, а не для ведення особистого селянського господарства. Григоренко і Михайлов просили суд скасувати рішення міської ради від 14 лютого 2003 р. та передати у власність для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки Григоренку у розмірі 7 тис. 246 кв. метрів, Михайлову — 5 тис. 646 кв. метрів з оформленням та видачею правовстановлюючих документів. Районний суд рішенням від 24 березня 2004 р. позов задовольнив і зобов’язав міського голову оформити та видати позивачам свідоцтва про право власності на ці ділянки.

Зробіть юридичний аналіз даної ситуації. Чи правомірні дії міської ради? Чи відповідає вимогам законодавства рішення районного суду?

ЗКУ

Стаття 119. Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність)

1. Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

2. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Стаття 121. Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам

1. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про особисте селянське господарство

Стаття 4. Земельні ділянки особистого селянського господарства

1. Для ведення особистого селянського господарства використовуються земельні ділянки розміром не більше двох гектарів, передані у власність або надані у користування на умовах оренди громадянам, та приєднані ним безоплатно в установленому законом порядку в результаті отримання в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв), у тому числі шляхом їх успадкування членами особистих селянських господарств.

Стаття 122. Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування

1. Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Стаття 123. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування

2. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

3. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У п. 3 Указу Президента України від 03.12.99 р. №1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" зазначено, що сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом, який засвідчує право володіння, користування та розпоряджання зазначеною часткою, однак, відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України, право власності на землю виникає де-юре лише після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що засвідчує це право.

Такими документами, згідно з п. 1.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему від 04.05.99 р. №43 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 04.06.99 р. за №354/3647), є:

- державний акт на право приватної власності на землю;

- державний акт на право колективної власності на землю;

- державний акт на право власності на землю;

- державний акт на право постійного користування землею.

2. Порядок складання державного акта

2.1. Роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою виконуються в такій послідовності:

- підготовчі роботи;

- встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки;

- складання кадастрового плану земельної ділянки;

- заповнення бланка державного акта.

2.2. Підготовчі роботи включають:

- підготовку виписки з рішення відповідної ради або державної адміністрації про передачу у власність або надання у постійне користування земельної ділянки;

- аналіз договору купівлі-продажу земельної ділянки або іншого правоустановного документа, що посвідчує перехід права власності на землю;

- аналіз матеріалів проекту відведення земельної ділянки;

- підготовка виписки з земельно-облікових документів про площу земельної ділянки;

- аналіз висновку державного органу земельних ресурсів про наявні обмеження на використання земельної ділянки (крім випадків відчуження земельної ділянки із земель приватної власності);

- аналіз висновку органу у справах будівництва і архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки;

- підбір планово-картографічних матеріалів та збирання інформації про опорну геодезичну мережу;

- проведення рекогносцирування по зовнішній межі земельної ділянки.

Стаття 22. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання

1. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

2. До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Стаття 23. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення

1. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.

2. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

3. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

4. Лінії електропередачі і зв'язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.

Одночасно суттєвим недоліком норм статті 119 Земельного кодексу України є те, що нею не визначено механізму встановлення чи доведення ознак (критеріїв) давності користування. Більш того, неспроможність громадянина юридично обґрунтувати чи довести відповідному органу виконавчої влади добросовісність, відкритість і безперервність використання ділянки протягом 15 років може бути підставою для відмови у задоволенні поданого клопотання про передачу у власність чи надання у користування цієї земельної ділянки.

З огляду на це можливість доведення набувальної давності може бути реалізована в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, в тому числі для встановлення юридичних фактів, показаннями свідків тощо.

Після аналізу вищенаведених норм постає закономірне питання: що ж набувається за давністю користування? Невже за давністю користування земельною ділянкою набувається не право на неї, а лише право для звернення із клопотанням до органу державної влади або органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування цієї ділянки?

Як наслідок, через недосконалість правової норми та конструкції механізму набуття прав на землю за давністю користування на сьогодні існує ситуація, коли ця норма практично не діє.

Одночасно, враховуючи положення статті 119 Земельного кодексу України, розмір земельної ділянки, право на яку набувається за давністю користування, встановлюється у межах норм, визначених кодексом, а передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому кодексом.

Окрім того, відповідно до частини 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одер­жання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим кодексом.

З огляду на це набуття права на земельну ділянку на підставі набувальної давності слід відносити до безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам, а саме до категорії одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Га - это метрическая единица площади. 1 Га = 10000 м2, 1 Га = 100 ар, 1 Га = 100 соток, 1 Га = 11/12 десятин

5. У травні 2008 р. гр. Волкова звернулася до суду з позовом до гр. Степанової, а також сільської ради про визнання заповіту на ім’я Степанової недійсним. Волкова зазначила, що тривалий час постійно доглядала за своєю матір’ю, Петровою, а коли була відсутня — наймала для цього людей. Після смерті матері Волковій стало відомо про те, що 22 січня 2008 р. депутатом сільської ради, який діяв на підставі розпорядження сільського голови, посвідчено заповіт від імені Петрової — на ім’я відповідачки Степанової і просила визнати його недійсним, пославшись на те, що його посвідчено з порушенням вимог чинного законодавства, в день його посвідчення її мати перебувала в такому стані, за якого не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, вона не могла ходити, говорити, вільно виражати свою волю й 23 січня того ж року померла.

Зробіть юридичний аналіз даної ситуації. Чи правомірні дії сільського голови та депутата сільської ради? Яке рішення має ухвалити суд?

ЦКУ

Стаття 1233. Поняття заповіту

1. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Стаття 1234. Право на заповіт

1. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

2. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Цивільною дієздатністю фізичної особи називається її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність в разі їх невиконання.

Обсяг цивільної дієздатності залежить від віку та психічного здоров'я фізичної особи. Так, виключно судовий порядок встановлений для випадків обмеження або позбавлення дієздатності громадянина, тобто здатності особисто, своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Судові гарантії від необґрунтованого обмеження правоздатності і дієздатності громадян є одним з найважливіших елементів конституційного права на недоторканність особи.

Стаття 1247. Загальні вимоги до форми заповіту

1. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

2. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

3. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу.

4. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 1251. Посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування

1. Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути засвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Заповіт, посвідчений посадовою, службовою особами, прирівнюється до нотаріально посвідченого, на нього поширюються усі вимоги закону щодо форми, змісту та порядку складення заповіту.

Вчинення таких дій покладено на посадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, які діють відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад. Заповіти посвідчують ті посадові, службові особи, на яких вчинення такої дії покладено рішенням виконавчого комітету відповідної ради.