1. Прокурорський нагляд як самостійна галузь державної діяльності.

.Прокурорський нагляд як самостійна галузь державної діяль­ності полягає в тому, що у відповідності з Конституцією України, Законом "Про прокуратуру" та багатьма іншими нормативно-пра­вовими актами (КПК, ЦПК, ГПК, законами "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про оперативно-розшукову діяльність" та ін.) -органами прокуратури України різносторонньо здійснюється одна із основних функцій держави, а саме правоохоронна функція.

Різносторонньо тому, що: по-перше, прокурорський нагляд, як вид діяльності - це специфічне функціонування у напрямі нагляду від держави за додержанням і правильним застосуванням законів відповідними численними суб'єктами правозастосування, а саме:

1. Кабінетом Міністрів України.2. Міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади.3. Органами державного і господарського управління та контролю.4. Радою міністрів Автономної Республіки Крим.5. Місцевими радами, їх виконавчими органами.6. Військовими частинами.7. Політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами.8. Підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності.9. Посадовими особами.10. Громадянами.

По-друге, прокурорська діяльність не обмежується тільки на­глядовою функцією, а охоплює також:

1) кримінальне переслідування, тобто дізнання та досудове слідство;

2) координацію діяльності інших правоохоронних органів (органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів податкової міліції, ор­ганів митної служби та ін.) у спільній боротьбі зі злочинністю;

3) підтримання державного обвинувачення в суді та представництво в ньому інтересів громадянина або держави.

Деякі моменти потребують пояснення. Якщо все вищесказане розуміти буквально, то виходить, що прокуратура здійснює нагляд і за кожним громадянином, тобто - майже тотальний нагляд. Однак це дещо не так, оскільки наглядова функція, щодо додержання й правильного застосування законів громадянами України, реалізу­ється специфічно. Фактично, прокуратура звертає увагу на грома­дянина тільки тоді, коли той потрапляє, за наявності для цього під­став, в поле її зору, тобто з'являється інформація про вчинення кон­кретним громадянином протиправних діянь. І що ж далі? Почина­ється кримінальне переслідування правопорушника, якщо з'ясову­ється факт вчинення або підготовки до вчинення злочину. Де ж тут нагляд? Як такого тут немає, оскільки жодного контролю, спосте­реження за повсякденним додержанням та виконанням громадя­нами законів не існує. Іншими словами - прокуратура не здійснює нагляд за громадянами, а лише реалізує кримінальне пересліду­вання у вигляді провадження в кримінальній справі, за умови вчинен­ня ними суспільно-небезпечних діянь.

2. Мета і завдання прокурорського нагляду тісно взаємопов'язані.

Під метою прокурорського нагляду слід розуміти ті результати, на досягнення яких спрямована вся діяль­ність прокуратури в цілому, і зокрема її прокурорського нагляду. Мета прокурорського нагляду визначається статусом прокуратури, її місцем і роллю в державі. У кінцевому рахунку вона визначається Конституцією України, Законом України "Про прокуратуру" та іншими законодавчими актами, які регламентують діяльність органів прокуратури.

Найбільш конкретно мета прокурорського нагляду визначена в Законі "Про прокуратуру". Згідно з ч. 1 ст. 4 цього Закону метою прокуратури є:

а) всемірне утвердження верховенства закону;

б) зміцнення правопорядку;

в) забезпечення захисту прав і свобод людини й гро­мадянина;

г) забезпечення захисту охоронюваних законом інте­ресів суспільства і держави.

На досягнення цієї мети спрямована вся діяльність прокуратури. Конкретні види діяльності прокуратури закріплено в Законі" Про прокуратуру":

1) прокурорський нагляд;

2) кримінальне переслідування;

3) координація діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю;

4) участь у розгляді кримінальних, цивільних, гос­подарських та адміністративних справ;

5) участь у правотворчій діяльності.

Основним засобом досягнення вказаної в Законі "Про прокуратуру" мети є прокурорський нагляд. Завдання прокурорського нагляду в порівнянні з метою більш конкретні, їх вирішення забезпечує досягнення мети прокурорського нагляду. Вони відрізняються за рівнем, змістом, способом їх вирішення, компетенцією органів прокуратури.

Завдання прокурорського нагляду можуть бути поділені на три види: загальні, спеціальні й окремі.

Загальні завдання прокурорського нагляду визна­чаються Конституцією України, Законом України "Про прокуратуру", КПК, ЦПК, ГПК та інших законодавчих актів. Так, ст. 4 Закону України "Про прокуратуру" визначає завдання як захист від неправомірних посягань:

• закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень;

• Гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;

• основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

Загальні завдання вирішуються кожним прокурором, який виконує наглядові функції прокуратури. Про­курорський нагляд має декілька галузей (напрямків), які відрізняються змістом законодавства, на виконання якого здійснюється нагляд. Тому загальні завдання, які стоять перед прокурорським наглядом в цілому, є одночасно і завданнями кожної з цих галузей (напрямків).

Спеціальні завдання - це завдання, які стоять перед конкретною галуззю (напрямком) прокурорського нагляду, їх сутність випливає із загальних завдань і визначається компетенцією прокурора в кожній галузі прокурорського нагляду.

До спеціальних завдань можна віднести:

а) своєчасне виявлення всіх незаконних актів, що видаються на об'єктах, де здійснюється нагляд;

б) виявлення осіб, що порушують закони на тих же об'єктах нагляду й ін.

Тому одним із спеціальних завдань прокурорського нагляду в кожному напрямку є своєчасність перевірки законності актів, що видаються, і виявлення фактів порушення виконання законів на піднаглядових об'єктах.

Вирішення загальних і спеціальних завдань проку­рорського нагляду здійснюється шляхом застосування прокурором правових засобів нагляду, під час яких прокурор визначає окремі (конкретні) завдання і вирішує їх.

Окремі завдання прокурорського нагляду значно більш різноманітні та чисельні, ніж загальні та спеціальні. Перерахувати всі окремі завдання прокурорського нагляду складно, оскільки вони не є постійними і виникають при здійсненні конкретних дій прокуратури. Наприклад, витребування прокурором правових актів для перевірки, своєчасне внесення подання на незаконний вирок та ін. Окремі (конкретні) завдання допомагають прокуророві вирішувати загальні та спеціальні завдання прокурорського нагляду.

3. Прокурорський нагляд як наука.Прокурорський нагляд як самостійна частина юридичної нау¬ки розробляє теорію прокурорського нагляду, вивчає його чинну нор¬мативну базу в цілому й окремі його інститути та норми, практику їх застосування органами прокуратури, а також історію прокуратури України та інші питання.

Метою цього вивчення є пізнання соціальної та правової суті й призначення прокурорського нагляду у сучасному українському суспіль¬стві, запозичення досвіду законодавчого регулювання окремих проку¬рорсько-наглядових функціональних інститутів у зарубіжних країнах, надання допомоги прокурорам, слідчим, суддям і адвокатам у пра¬вильному розумінні, тлумаченні й застосуванні норм прокурорсько-наглядового права тощо.

У науці прокурорського нагляду, за аналогією з іншими юри¬дичними науками, застосовуються відповідні методи пізнання об'єк¬тів дослідження. Методику науки прокурорського нагляду не по¬трібно ототожнювати з методикою прокурорського нагляду, як виду діяльності. Про останню ми ще будемо вести мову, коли розглядатимемо окремі галузі цього нагляду. До методів науко¬вого пізнання прокурорського нагляду можна віднести такі групи методів:

1. Загальний діалектико-матеріалістичний метод пізнання.

2. Загальнонаукові методи пізнання (спостереження, порівняння, моделювання, описування, розпитування - група так званих чут¬тєво-раціональних методів. Індукція, дедукція, абстрагування та узагальнення, аналогія та конкретизація - група формально-логічних методів. Група кібернетичних та математичних методів).

3. Спеціальні методи, що поділяються на власні та запозичені з інших наук: соціологічні, психологічні, філософські тощо.

4. Прокурорський нагляд як навчальна дисципліна. Предмет і система курсу „Прокурорський нагляд в Україні”.Прокурорський нагляд як навчальна дисципліна - це частина освітянської програми вищих і середніх юридичних навчальних закладів. За змістом вона поділяється на Загальну й Особливу частини. У Загальній частині розглядаються завдання, функції, принципи прокурорського нагляду, система органів прокуратури, повноваження прокурорів та ін.

Прокурорський нагляд в Україні –галузева юридична наука, яка вивчає сукупність взаємопов’язаних положень загальнотеоретичного, правового та методичного характеру діяльності прокурора щодо забезпечення законності у державному управлінні.

Курс “Прокурорський нагляд в Україні” поділяється на Загальну та Особливу частини. У Загальній частині розкривається місце та роль прокуратури як державно-правового інституту у структурі органів державної влади. Спеціальне місце посідають правові засади, принципи організації та діяльності органів прокуратури, конституційні функції прокуратури. Також визначаються поняття та характеристика системи органів прокуратури, її організаційна структура.

Важливе значення має дослідження особливостей проходження служби в органах прокуратури, специфіки правового положення та умов служби прокурорських працівників.

У Особливій частині курсу послідовно розкриваються поняття, правове та організаційно-методичне забезпечення функцій прокуратури. Зокрема, це стосується нагляду за додержанням і застосуванням законів; нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство; нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян; підтриманню державного обвинувачення в суді; представництву інтересів громадянина або держави у суді у випадках, визначених законом.

Вперше у зміст курсу введено розділ, присвячений міжнародному співробітництву органів прокуратури України з органами та установами зарубіжних країн та міжнародними організаціями.

5. Прокурорський нагляд як галузь права. Як самостійна галузь права прокурорський нагляд обумовлю­ється тим, що у законодавстві України реально існує сукупність пра­вових норм, які регламентують систему і структуру органів прокура­тури, принципи та умови їх організації та напрями діяльності, пов­новаження щодо виявлення й усунення порушень законності, засоби прокурорської діяльності та реагування на ці порушення тощо.

Потрібно зауважити, що позицію щодо визнання за прокурор­сько-наглядовим правом самостійного місця у системі права поділяє небагато науковців. В українській правовій науці це питання майже не розглядається, оскільки в останні роки питання прокурорської діяльності не актуальне через наявне суддівське наукове та полі­тичне лоббі. Окрім того, пріоритетною є традиційна, але, як вида­ється, консервативна позиція у тому, що оскільки багато норм, які регулюють прокурорський нагляд, містяться в різних галузях права і відносяться до їх правових інститутів (зокрема до інститутів криміналь­но-процесуального, цивільно-процесуального права тощо), то немає достатніх підстав для виділення прокурорсько-наглядового або, по-іншому, прокурорського права у самостійну галузь права.

Які контраргументи?

По-перше, вже наголошувалось, що не потрібно діяльність про­куратури звужувати тільки наглядовими функціями. Якщо з цим пого­дитись, тоді стає очевидним факт існування самостійної відокремле­ної системи правових норм, які регламентують цілу сферу суспільних відносин, породжених діяльністю органів прокуратури.

По-друге, серед визнаних галузей права України майже немає таких, норми яких містилися б тільки в одному законодавчому дже­релі, що має лише одне місце застосовної приписки і щоби їх правові інститути не носили міжгалузевого характеру.

Тому є підстави і норми прокурорської діяльності, у тому числі наглядової, розглядати комплексно у рамках своєї самостійної правової галузі. Звичайно потрібно попрацювати над назвою галузі права. Можна називати або "Прокурорсько-наглядове право" або "Проку­рорське право". Хоча можливі й інші варіанти.

На основі викладеного, прокурорський нагляд як галузь права - це сукупність правових норм, що регулюють відносини, які вини­кають між учасниками державного та суспільного життя, одним з яких завжди виступає прокурорський працівник.

6. 6. Історія розвитку прокуратури в Україні. Етап зародження української прокуратури (XIV ст. – 1722 рік) У спеціальній літературі виділяють такі етапи становлення та розвитку прокуратури України:

1) Етап становлення та розвитку прокуратури в Україні як складовій території російської імперії часів Петра І і до лютнево-жовтневих подій 1917 року (1722 - 1917 рр.).

2) Етап розвитку прокуратури України часів існування:

а) Української Центральної Ради (листопад 1917 р. - квітень 1918 р.),

б) Гетьманату (квітень 1918 р. - листопад 1918 р.),

в) Директорії (листопад 1918 р. - лютий 1919 р.).

3) Етап розвитку прокуратури на Україні в часи радянської доби (лютий 1919 р. - листопад 1991 р.).

4) Сучасний етап діяльності прокуратури в радянській Україні.

слово "прокурор" походить від латинського слова, що означає "турбуватися". Уперше прокуратуру було створено в XIII столітті у Франції для захисту інтересів королівської влади в судах, а пізніше - для переслідування злочинців і поновлення правопорядку.

Зародження первинних функцій прокуратури відноситься до часів Стародавнього Риму. За правління імператора Августа важливого значення набула діяльність прокураторів (від лат. procurator управитель, представник), яким доручався збір податків, управління невеликими провінціями; вони виконували різноманітні господарські функції. Прокуратори призначалися із вершників, а також вільновідпущеників. Із імператорських вільновідпущеників та рабів комплектувалися нижчі чини імператорської бюрократії, яка набула згодом виняткового значення в державі. Імператор Клавдій розширив права прокураторів, вони одержали право виносити судові рішення.

За глибокої давнини почалося формування правової системи, а з нею і певних функцій прокуратури, і на території сучасної України.

На етапі розвитку звичаєвого права також на рівні звичаю формувалася наглядова функція деспотійних володарів скіфської держави. Норми права у скіфів захищали життя, майно, привілеї царської сім’ї та родоплемінної знаті. Цар встановлював чіткий порядок використання пасовищ, адже йому належала верховна власність на землю. А коли існувала наглядова функція, то звісно, існували і наглядачі.

У VIIV століттях до н. е. скіфи зустрілися з грецькими поселенцями. У Північному Причорномор’ї елліни заснували свої міста-держави: Ольвію, Пантікапей, Феодосію, Херсонес та ін. Основними джерелами права в них були закони та рішення народних зборів і рад міст, постанови колегій, а також місцеві звичаї. Законодавча ініціатива належала народним зборам, радам міст, їх головам, колегіям, а також своєрідним попередникам сучасних прокурорів ? номофілакам (стражам законів), які повинні були стежити за оформленням законів, поведінкою людей та посадових осіб і вимагали від них виконання законів. Крім номофілаків, існувала колегія продиктів (юридичних радників), які також виконували наглядові функції.

У Х ст. почало формуватися князівське законодавство давньоруської держави Київської Русі. Ще княгиня Ольга, встановивши норми і пункти збору данини, посилила функції нагляду. Вона також прийняла закон, який оберігав життя княжих дружинників. Статути князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого внесли важливі нововведення у фінансове, сімейне та кримінальне право. Боротьба з прибічниками старих традицій, що не бажали підкорятися новим звичаям, суворе покарання їх стали суттю наглядових повноважень великого князя. Велике значення у формуванні правової системи мало прийняття зводу великокняжих законів, що отримав назву «Руська правда». Суттєва роль у «Руській правді» відводилась нормам кримінального процесу та права, хоча такого поділу ще не існувало. А оскільки цей процес належало контролювати то, ймовірно, це було черговим кроком у розвитку наглядової функції. У судовій практиці Київської Русі панував змагальний процес за активної участі сторін, які називалися позивачами. Суд виконував функцію посередника, хоча іноді застосовувалися форми розшукового процесу. Головну роль при цьому відігравав позивач, з ініціативи якого розпочиналося судочинство. Формально саме він був обвинувачем. Доказове значення мали зовнішні ознаки злочину, речові докази, власне зізнання, показання «видоків» та «послухів». Рішення суду оголошувалося усно, а вирок виконувався негайно.

У 1578 році на сеймі Речі Посполитої було утворено Луцький трибунал – вищий суд України, дія якого поширювалася на Київське, Волинське та Брацлавське воєводства, офіційною ж мовою визнавалася українська. Вже наступного, 1579 року, в Батурині утворено Український трибунал, який складався із семи департаментів. Депутати трибуналу щорічно обирали прокурора (інстигатора), котрий наглядав за чинністю подання позовів до трибунальського суду.

Посада прокурора збереглася в Україні і в XVII ст. В Українському трибуналі разом із гетьманом, генеральним писарем, генеральним возним, генеральними суддями та іншими вищими чинами засідав і прокурор

7. Прокуратура на українських землях, що входили до складу Російської імперії (1722-1917 роки) Походження Української прокуратури можна ототожнювати з по­ходженням російської, оскільки Україна, на час виникнення проку­ратури входила до складу російської імперії.

Російський цар Петро І у 1722 році запровадив французьку мо­дель спеціального контролюючого державного органу "государевого ока" - прокуратури, яка повинна була наглядати за центральними та місцевими адміністративними органами.

Прокурор безпосередньо підпорядковувався імператору і зо­бов'язаний був наглядати, окрім іншого, за діяльністю сенату та колегій.

Історію прокуратури України можна поділити на чотири етапи, починаючи з етапу розвитку прокуратури Російської імперії. У Росії прокуратуру було створено Указом Петра І від 12 січня 1722 року. В Указі Урядовому Сенату зазначалося: "Надлежит быть при Сенате Генерал-Прокурору и Обер-Прокурору, а также во всякой коллегии по прокурору, которые должны будут рапортовать Генерал-Прокурору".

Прокуратура створювалась у Росії як представницький орган влади імператора. Цей орган мав здійснювати від її імені та за її дорученням постійний нагляд і контроль за діями й рішеннями Урядового Сенату, інших центральних і місцевих установ. Суть самої посади прокурора її засновник Петро І висловив так: "Сей чин яко око наше!".

Функції прокуратури були занадто широкі, але періодично вони змінювались, особливо після судової реформи 1864 року.

Починаючи з 1802 року Генерал-прокурор став водночас і міністром юстиції. Посаду Генерал-прокурора, установлену Петром І у 1722 році, за весь час її існування -до жовтня 1917 року, тобто два століття - займали 33 чоловіки3. Першим Генерал-прокурором Російської імперії був П.І. Ягужинський, один із видатних діячів імперії, а останнім - П.М. Малянтович, з 25 вересня до 25 жовтня 1917 року. На посаді Генерал-прокурора перебували різні особи. Серед них були талановиті державні діячі, такі як П.І. Ягужинський, уродженець України Д.П. Трощинський, славні юристи Н.В. Замятін, Н.В. Муравйов, російський поет Г.Р. Державін та інші.

Органи прокуратури, які знаходилися на території тодішньої України, входили до прокурорської системи Росії. Свою діяльність прокурори губерній здійснювали відповідно до закону 1775 року "Учреждения для управлений губерний", де передбачалося, що губернська прокуратура здійснювала нагляд за виконанням указів, розглядом справ у конторах колегій. Прокурори та стряпчі здійснювали нагляд за швидким і законним проходженням справ у судових місцях.

Основною функцією органів прокуратури Російської імперії з 1722 року був нагляд за виконанням законів та інших нормативних актів, а з 1864 до жовтня 1917 року прокуратура виконувала функцію державного обвинува­чення в судових процесах, нагляд за дізнанням і попереднім слідством слідчого апарату окружних судів, а також нагляд за місцями позбавлення волі.

8. Прокуратура на українських землях, що входили до складу Австро – угорської імперії (1849-1918 роки), Польщі ( 1920 – 1939 роки)

В Галичині посади державних прокурорів були запроваджені в 1849 р. Зокрема, 13 березня 1849 року австрійський імператор своїм патентом затвердив закон «Проти зловживань преси» та «Положення про процес розслідування зловживань преси. Вказаними правовими актами були запроваджені посади державних прокурорів на більшості територій імперії.

Була організована також і система загальних органів прокуратури. На Галичину дія вказаного рішення не була поширена, а єдина система загальних органів прокуратури була утворена в Галичині лише у 1855 р.

1. Дослідження історії становлення інституту прокуратури у Галичині дає підстави стверджувати, що, попри запровадження посад державних прокурорів при судах у 1849 р., система загальних (державних) прокуратур в Галичині вперше набула цілісного характеру лише після прийняття міністерством юстиції Австрії постанови від 29 червня 1855 року. В подальшому, зокрема, на початку XX ст., система загальних прокуратур в Галичині була суттєво розширена шляхом утворення нових державних прокуратур. Доволі динамічно відбувався також розвиток спеціалізованих (фінансових) прокуратур в Галичині шляхом утворення у 1851 р. Галицької фінансової прокуратури, а також підпорядкованих їй експозитур (відділів). Такою експозитурою, зокрема, була експозитура Галицької фінансової прокуратури у м. Кракові (до 31 грудня 1867 року вона діяла як самостійна Краківська фінансова прокуратура). Також у підпорядкуванні Галицької фінансової прокуратури перебувала Чернівецька фінансова експозитура (з 13 жовтня 1861 року до 31 грудня 1867 року вона діяла як відділ Галицької фінансової прокуратури у м. Чернівці), однак вже наприкінці 1867 р. її було реформовано у самостійну Чернівецьку фінансову прокуратуру.

2. Аналіз правового статусу і функціонування органів прокуратури у Галичині засвідчує, що діяльність органів прокуратури у Галичині в цілому була добре організованою і здійснювалася на доволі кваліфікованому рівні. Значний обсяг повноважень органів прокуратури, високі вимоги щодо особистих та професійних якостей прокурорських службовців загалом сприяли ефективній діяльності органів прокуратури. Водночас окремі фактори, зокрема, низький рівень підготовки окремих службовців, менша кількість прокурорських службовців у порівнянні з службовцями судів у Галичині, тривалі затягування у розслідуванні органами прокуратури окремих справ, неодноразові затримки з поверненням документів їх власниками, зволікання із дачею відповідей на звернення та запити з боку органів прокуратури здійснювали негативний вплив на якість виконуваних прокуратурою функцій.

3. Діяльність органів прокуратури у Галичині характеризувалась також рядом особливостей, зумовлених специфікою Галичини, де така їх діяльність носила ще й антиукраїнський характер. Це проявлялось перш за все у тому, що органи прокуратури проводили цілеспрямовану політику перешкоджання друку українських засобів масової інформації та літератури, в яких містилися небезпечні для імперського режиму матеріали. Прокуратура спільно з органами поліції порушувала кримінальні справи щодо українських громадсько-політичних діячів та організацій, намагаючись не допустити поширення ними своїх поглядів і переконань серед населення Галичини, якщо такі містили в собі критику тогочасного державного і суспільного ладу Австрії та Австро-Угорщини.

Утворення в Австрії системи спеціалізованих (фінансових прокуратур) було спричинене необхідністю функціонування органу, здатного здійснювати ефективний захист інтересів імперії на її території. Наявні у Галичині значні сировинні та людські ресурси були важливими чинниками наповнення державної казни, що, в свою чергу, потребувало постійного та якісного правового супроводу. Цими обставинами зумовлювалося надання Галицькій фінансовій прокуратурі в м. Львові особливого правового статусу та затвердження більш чисельного штату цієї прокуратури у порівнянні з іншими фінансовими прокуратурами Австрії.

Попри те, що загальні прокуратури (державні прокуратури та Вищі державні прокуратури) підпорядковувалися і були підзвітними міністру юстиції, до виконавчої гілки влади вони не належали. Впродовж усього періоду функціонування загальні прокуратури (в тому числі і органи прокуратури у Галичині) були органами судової влади. Зовсім іншою була функціональна модель спеціалізованих (фінансових) прокуратур, зокрема, Галицької фінансової прокуратури та підпорядкованих їй експозитур (відділів). Фінансові прокуратури підпорядковувалися по вертикалі міністру фінансів імперії, звітували перед ним, будучи органом виконавчої влади.

Органи прокуратури в Галичині, попри декларовану законодавством незалежність суду від прокуратури, активно впливали на суди в Галичині при здійсненні ними своїх повноважень.

9. Прокуратура в період української революції (1917-1921 роки) етап розвитку прокуратури України почався з Лютневої революції 1917 року, коли була створена і функціонувала як підсистема державної влади України Українська Центральна Рада (листопад 1917р).

Першим законодавчим актом про прокуратуру України був Закон "Про утворення Генерального Суду", у складі якого діяли цивільний, кримінальний та адміністративний департаменти та прокураторія. У прокураторії за штатним розкладом було передбачено посади: старший прокурор, три прокурори, писар і помічник писаря. 4 січня 1918 року Центральна Рада прийняла Закон "Про урядження прокураторського нагляду на Україні", на підставі якого прокураторії створювалися при апеляційних та окружних судах. Прокуратори призначалися Генеральним секретарем судових справ. Наказом Генерального секретаря судових справ №7 від 18 січня 1918 року на посаду старшого прокуратора Генерального суду було призначено Д.В. Маркевича.

З квітня до листопада 1918 року в Україні діє Гетьманат, який розпустив Центральну Раду й уряд і скасував усі її закони. Гетьман України П.П. Ско­ропадський 8 липня 1918 року затвердив ухвалений Радою Міністрів України Закон "Про утворення Державного Сенату", яким регламентувалися питання організації та діяльності прокуратури.

У листопаді 1918 р. створено Директорію, яку очолив В. Вінниченко, а пізніше - С. Петлюра. Директорія повернула назву держави - Українська Народна Республіка, скасувала закон гетьманського уряду про утворення Державного Сенату і відновила діяльність Генерального Суду, який отримав назву "Надвиший Суд Української Народної Республіки", до штату якого включалася прокураторія. У січні 1919 року Рада Народних Міністрів УНР затвердила штат Надвищого Суду, куди входили 7 прокурорів. Директорія УНР, яку очолював С. Петлюра, незабаром перестала існувати.

На території України сформувалася Радянська республіка, проголошена в грудні 1917 р. у м. Харкові, та було створено уряд - Народний секретаріат і Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК).

……

10 .Становлення і розвиток української радянської прокуратури (1917 - поч. 1930-х рр.). етап розвитку прокуратури в Україні починається з лютого 1919 р., коли Декрет Ради Народних Комісарів України від 19 лютого 1919 р. скасував усі судові установи, у тому числі і прокурорський нагляд, який діяв на території України до встановлення радянської влади. Тимчасовим Положенням про Народні Суди та революційні трибунали Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) перед­бачалося, що вся влада на території УСРР належить:

а) народним судам і радам (з'їздам) народних суддів;

б) революційним трибуналам. При революційних трибу­налах було створено народні слідчі; колегії обвинувачів; колегії правозахисників; трибунальні виконавці.

28 червня 1922 року постановою ВУЦВК утворено Державну прокуратуру Української СРР. У першому законодавчому акті про прокурорський нагляд "Положення про прокурорський нагляд в УСРР", затвердженому ВУЦВК 28 червня 1922 р.2, закріплено, що прокуратура засновується в інтересах правильної постановки боротьби зі злочинністю і здійснення нагляду за дотриманням законів.

Прокуратура УСРР входила до складу Народного Комісаріату юстиції як окремий відділ, що підпорядковувався безпосередньо Народному Комісару юстиції. Першим прокурором Республіки і комісаром юстиції було призначено М.О. Скрипника. З травня 1925 року введено назву "Генеральний прокурор". Нарком юстиції, він же Генеральний прокурор УСРР, призначався постановою ВУЦВК. Прокуратура УСРР здійснювала нагляд за законністю дій усіх народних комісаріатів, а також адміністративний і судовий нагляд. Судовий нагляд передбачав нагляд за діяльністю всіх органів слідства і дізнання, участь у розпорядчих засіданнях судів, підтримання обвинувачення у кримінальному процесі й участь у цивільному процесі. Крім цього, прокуратура здійснювала нагляд за законністю виконання вироків і тримання ув'язнених під вартою, а також за правильністю тримання в місцях ув'язнення.

Прокуратура УСРР створювалася на принципах централізації та незалежності від місцевих органів влади. Прокурор УСРР призначав і звільняв прокурорів губерній. При військових і транспортних революційних трибуналах були введені посади військових і транспортних прокурорів, які підпорядковувалися помічникові прокурора Верхов­ного Трибуналу, а після реформи 1922 р. - Верховному Суду республіки. Призначались і звільнялись вони Прокурором УСРР.

Після утворення Союзу РСР у грудні 1922 року і прийняття Конституції Союзу РСР, затвердженої II з'їздом Рад СРСР у січні 1924 р., було створено Верховний Суд СРСР і Прокуратуру Верховного Суду СРСР. У листопаді 1923 р. на посаду прокурора Верховного Суду СРСР Президія ЦВК СРСР призначила П.А. Красікова.

У травні 1925 р. до Конституції УСРР від 1919 року внесено зміни, згідно з якими Прокурор УСРР став іменуватися Генеральним прокурором республіки.

11. Прокуратура України в централізованій системі радянської прокуратури (поч. 1930-х — 1991 рр.) 17 грудня 1933 р. було створено Прокуратуру Союзу РСР, на яку покладено керівництво діяльністю органів прокуратур усіх союзних республік. Прокуратура Верховного Суду СРСР ліквідувалася.

Постановою ВУЦВК від 21 березня 1934 р. в усіх районах УСРР передбачалося створення районних прокуратур з метою поліпшення нагляду за здійсненням революційної законності.

Прийнятою 5 грудня 1936 р. Конституцією СРСР установлювалося, що прокурори союзних республік та областей призначаються Прокурором Союзу РСР, а міські та районні прокурори - прокурорами республік.

Уся організація та діяльність Прокуратури Союзу РСР регламентувалася правовим актом - "Положенням про

Прокуратуру Союзу РСР", прийнятим постановою ЦВК і РНК СССР 17 грудня 1933 р.

Таким чином, можна зробити висновок, що на початок 1937 року в СРСР утворилась єдина централізована система органів прокуратури СРСР і прокуратура УРСР увійшла в цю систему.

Від 1935 до 1939 рр. - у період грубого порушення прав і свобод людини - Прокуратуру СРСР очолював А.Я. Вишинський, який своєю теорією про докази створював умови для масових репресій. У 1954 р. Вишинський закінчив своє життя самогубством.

Після звільнення у 1939 р. А.Я. Вишинського з посади Прокурора СРСР на цю посаду було призначено М.І. Панкратьєва, який працював до 1940 року. З серпня 1940 р. до 19 листопада 1943 р. Прокурором СРСР був В.М. Бочков, за якого у вересні 1943 р. для працівників прокуратури було введено формений одяг. З 4 грудня 1943 року до 4 лютого 1948 р. Генеральну прокуратуру СРСР очолював К.П. Горшенін. У цей період, 19 березня 1946 р., Прокурор СРСР став іменуватися Генеральним прокурором СРСР. З 29 січня 1948 р. до ЗО червня 1953 р. Генеральним прокурором Союзу РСР працював Г.М. Софронов. З 1953 р. до лютого 1981 р. Генеральним прокурором Союзу РСР був Р.А. Руденко, який до призначення на посаду працював прокурором Української РСР. У 1945-1946 рр. Р.А. Руденко - Головний обвинувач від СРСР на Нюрнберзькому процесі у справах головних фашистських військових злочинців. Роман Андрійович Руденко, видатний працівник, державний діяч, депутат Верховної Ради СРСР і УРСР кількох скликань, Герой Соціалістичної Праці, очолював Генеральну прокуратуру 27 років і багато зробив для розвитку органів прокуратури Союзу РСР. За його активної участі було розроблено і прийнято ЗО листопада 1979 р. сесією Верховної Ради Союзу РСР Закон СРСР "Про прокуратуру СРСР", який став зразком при розробленні Закону України "Про прокуратуру" в 1991 році.

Після Р.А. Руденка посаду Генерального прокурора Союзу РСР протягом семи років займав О.М. Рекунков, який з 1938 р. до 1945 р. служив у лавах Радянської Армії, а з 1945 р. протягом 43 років працював в органах прокуратури. З 23 травня 1988 р. до 15 жовтня 1990 р. на посаді Генерального прокурора СРСР працював О.Я. Сухарєв, а з 27 грудня 1990 року до 29 січня 1992 р. - М.С. Трубін. Це був останній прокурор Союзу РСР.

Прокуратуру Української РСР після прийняття Конституції УРСР ЗО січня 1937 року очолювали прокурори, які призначалися Генеральним прокурором СРСР. Органи прокуратури УРСР виконували свої функції незалежно від будь-яких місцевих органів і підпо­рядковувалися лише Прокурору СРСР. За цей період обов'язки прокурора УРСР виконували декілька відомих правників і державних діячів, серед них Р.А. Руденко, який працював прокурором Української РСР з 1944 до 1953 рр., Д.Х. Панасюк - з 23 вересня 1953 р. до 12 лютого 1963 р. Понад 20 років прокуратуру УРСР очолював Ф.К. Глух, відомий український правник, державний діяч.

З 24 січня 1984 року прокурором УРСР працював П.Г. Осипенко, учасник Великої Вітчизняної війни, який пройшов великий більше ніж 40-літній шлях - від помічника прокурора, прокурора області до прокурора республіки. Останнім прокурором Української РСР був М.О. Потебенько, призначений на посаду Генерального прокурора СРСР 27 лютого 1990 р. і звільнений з неї у зв'язку з поданою заявою 3 вересня 1991 року.

Четвертий етап історії прокуратури України починається з 1991 р. В історії прокуратури України, як і всієї України, проходять істотні зміни. 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України прийнято Декларацію про державний суверенітет. 5 листопада 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про прокуратуру", яким покладено початок нового етапу розвитку та діяльності органів прокуратури України. У ст. 5 Закону "Про проку­ратуру" чітко визначено основні функції, які виконує прокуратура:

1) нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами;

2) нагляд за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопо­рушеннями і розслідують діяння, що містять ознаки злочину;

3) розслідування діянь, що містять ознаки злочину;

4) підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах кримінальних, цивільних справ і справ про адміністративні правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах;

5) нагляд за виконанням законів у місцях попереднього ув'язнення, при виконанні покарань і застосуванні інших заходів примусового характеру, які призначаються судом;

6) нагляд за додержанням законів у Збройних силах і органах Служби національної безпеки України.

Крім указаних функцій, у Законі визначається, що на прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені законами України.

6 листопада 1991 року постановами Верховної Ради України затверджено "Положення про класні чини працівників органів прокуратури України" і "Дисциплінарний статут прокуратури України".

У Конституції України, прийнятій Верховною Радою України 28 червня 1996 року, передбачено ряд положень про прокуратуру. Так, ст.ст. 121-123 Конституції України визначають прокуратуру як єдину систему, її функції, порядок призначення і звільнення Генерального прокурора, строк його повноважень. З урахуванням вимог Конституції Верховною Радою України були внесені відповідні зміни до Закону "Про прокуратуру".