2.2. Залізниця у часи жовтневої революції

2.2.1.Два десятиріччя минуло з того часу, як зазнала краху комуністична система господарювання і розпався Радянський Союз. «Суверен-комуністи», що прийшли до влади, наважилися тоді навіть заборонити на певний час Комуністичну партію України. Є багато свідчень, які доводять, що ми розпорядилися своєю свободою вкрай нераціонально. Минуле все ще тримає нас у своїх костистих пазурах. Матеріалізованих ознак тоталітарної доби більше нема, але перетворена на звичку ідеологія ще не подолана в головах надто великої кількості людей. Політики завжди чутливі до настроїв електорату, і тому маємо те, що маємо: відсутність кардинальних реформ. Серед європейських посткомуністичних країн залишилося тільки дві, в яких комуністи впливають на хід подій: Молдова й Україна. Представники Комуністичної партії допущені до влади навіть у державних відомствах, які мають ідеологічний характер. Відсутність реформ тяжко позначається на економічному розвитку. Це показали, наприклад, нещодавно оприлюднені розрахунки експертів авторитетного банку «Швейцарський кредит». За ними Україна перебуває на передостанньому – перед Молдовою – місці серед 40-ка європейських країн за рівнем особистого добробуту громадян. За сотню років, починаючи з 1905-го, ми пережили немало революцій різного змісту, масштабу й глибини. Дві останні – оксамитова 2000 року і помаранчева 2004 року не принесли вагомих наслідків. Головним результатом оксамитової революції стало вигнання представників відродженої Компартії України з керівних посад у парламенті й припинення офіційного святкування більшовицького перевороту в листопаді 1917 року. Однак після помаранчевої революції комуністи здобули «золоту акцію» в парламенті внаслідок протиборства політичних сил і увійшли в урядову коаліцію. В результаті є зареєстрований проект про повторне визнання «Великої Жовтневої соціалістичної революції» державним святом. Привид комунізму не хоче покидати країну, яка постраждала від ленінсько-сталінської диктатури незрівнянно тяжче, ніж усі решта з нині існуючих посткомуністичних країн. Тому завжди актуальною є розмова про революції взагалі й комуністичну революцію зокрема.

Жовтневий переворот 1917 року був більшовицьким у тому розумінні, що дав політичну владу більшовикам. Однак за своєю суттю це був радянський переворот. Перемогли ради, а разом з ними і на їхніх плечах до влади прийшла партія більшовиків. Після встановлення однопартійної диктатури більшовики «приватизували» Російську революцію: всі політичні сили, які не влаштовували їх, були оголошені контрреволюційними. Робітничі та солдатські колективи позбулися права щоденно міняти своїх депутатів у радах. Тепер вони повинні були дисципліновано голосувати за тих кандидатів, які їм рекомендували більшовицькі парткоми. Революція зійшла нанівець з розгоном Установчих зборів. Поширення більшовицької диктатури із столиці на периферію зайняло кілька місяців. Навесні 1918 року партія більшовиків опанувала основну частину колишньої імперії і почала реалізацію своєї власної програми соціально-економічних перетворень, яка не мала нічого спільного з інтересами будь-яких соціальних верств. Подібних перетворень світ не бачив, але вони не були продовженням Російської революції. За методами реалізації ці перетворення були типовими «реформами зверху», яких було доволі в російській історії, починаючи з петровських часів. Підручники з історії, які видавалися в Радянському Союзі, стверджували, що більшовики повною мірою реалізували гасла революційного народу. Справді, уряд В. Леніна припинив трирічну війну і уклав сепаратний мир з Німеччиною та її союзниками. Земля була поділена між селянами на зрівняльних засадах. Створені більшовиками збройні сили тричі за 1917–1919 рр. йшли походом на Україну, щоб утвердити в ній національну державність в радянській оболонці. Та все це – тільки подоба правди. Позбувшись імперіалістичної війни, народи Росії потрапили у вир громадянської. Віддавши землю селянам, більшовики після багаторічної підготовки перетворили їх на пролетаризовану робочу силу, прикріплену до колгоспних ланів своїм безпаспортним статусом і зобов’язану працювати на державу за порожні трудодні. Створивши нібито суверенні національні республіки, керівники більшовицької партії насправді побудували централізовану унітарну державу. Комуністична революція більшовиків однаковою мірою була чужою для демократичного і радянського таборів у Російській революції. Здавалося, що перемогу на етапі Лютневої революції здобув блок партій ліберальної і соціалістичної демократії, який сформував уряд. Здавалося, що на етапі Жовтневої революції переможцем став радянський табір, який уособлювали багатомільйонні народні маси. Насправді народні маси виконували на обох етапах революції тільки чорну роботу. Перемогла невелика купка більшовицьких вождів, яка ретельно маскувала від народу і навіть від власної партії свої фантасмагоричні задуми. Породжений суто внутрішніми чинниками, російський радикалізм послужив сприятливим ґрунтом для поширення ленінізму, тобто того революційного марксизму, яким у легкій формі перехворіла Західна Європа до революцій 1848–1849 рр.

2.2.2. 4 (17) березня 1917 російський ІмператорМикола II зрікся престолу. Влада в Російській імперії перейшла до Тимчасового уряду. Тимчасовий уряд переживав часті кризи, склад кабінету міністрів кілька разів змінювався. Очолював урядО. Ф. Керенський — член партії есерів. Крім того, в Петрограді був сильний вплив Ради робочих і солдатських депутатів, що знаходилися в опозиції уряду. У березні-квітні 1917 із заслань і еміграції до Петрограду повернулася велика кількість політиків ультралівого напряму, у тому числі: В. І. Ленін,Л. Д. Троцький та інші. До осені 1917 року в Петрограді значно посилився вплив Ради, тон в якому задавали більшовики. На чолі Ради став випущений в серпні з в'язниці Л. Д. Троцький.

2.2.3. До 1917 року, залізниця для більшовиків не була пріоритетною. Так як їхня діяльність поширювалась лише на Петроград. В таких умовах залізниця слугувала лише для однієї цілі: дислокація у інші міста. Але після початку «Жовтневої Революції» усе кардинально змінилось. Фактично нічого не заважало Раді узяти владу в Петрограді в будь-який момент, але більшість лідерів більшовиків на це не наважувались. На відміну від Петрограду та Москви, в Києві за владу конкурували не дві, а три політичні сили: Тимчасовий уряд в особі Виконавчого комітету міської Думи, більшовики і Центральна Рада. Тимчасовий уряд, серед всіх військ київського гарнізону міг розраховувати лише на юнкеріввійськових училищ і деякі окремі частини, більшовиків підтримували військові частини, що розміщувалися в заводі «Арсенал». Ці сили були приблизно рівні, тому результат подій визначили частини, що знаходилися під контролем Центральної Ради, та в яких переважали українці.

4(13) грудня 1917 року Володимир Ленін як голова Совнаркому Совєтської Росії оголосивМаніфест, у якому між іншим ішлося, що Совнарком РФ “визнає Народну Українську Республіку, її право зовсім відокремитись від Росії або вступити в договір з Російською Республікою” . Жовтневий переворот зробив величезний вплив на хід історії як на територіях Російської Імперії, так і у всьому світі. Отже, восени 1917 року військовий гарнізон Петрограду налічував близько 60 тис. осіб. Як відомо з перебігом подій, територія яка була захоплена революцією швидкими темпами поширюється. Вона також захоплює українські території. І тут перед керівництвом більшовиків постає велика проблема, проблема транспорту. Так як автомобільних сполучень дуже мало, вони не є рентабельними на той час, приймається рішення о широкомасштабному використанні залізничного транспорту. Але в 20-21рр. ХХст. практично усі залізниці належать або державі, або приватним особам.