3.Моральні аспекти глобальних проблем сучасної цивілізації

Етичні проблеми початку XXI ст.

Початок XXI ст. — це час науково-технічного прогресу, інтенсивного розвитку всіх сфер суспільного життя, а також утвердження ринкових, підприємницько-менеджерських відносин.

Результатом науково-технічного прогресу стали глобальні відкриття у фундаментальних науках, налагодження глобального комунікативного зв'язку. Звісно, все це вражаючий показник розвитку людства. Проте цей розвиток не пройшов повз людину та суспільні відносини. Він суттєво вплинув на них. Це сприяло поширенню раціоналізму в суспільстві, що проявилося в зміні ставлення до власного життя, до проблем особистості людини, котра робить саму себе. Основними моральними цінностями такої людини стало розвинене почуття власної гідності, особистої незалежності та відповідальності за власні дії. У суспільних відносинах це орієнтувало на захист демократичних цінностей.

Водночас неможливо обійти проблеми, що супроводжують науково-технічний прогрес. Одна з найбільш важливих — Це екологічна криза, що визначила інший бік сучасної моралі. Загроза людському існуванню вплинула на формування песимістичних поглядів людей на життя, котрі філософською Рефлексією позначилися в нігілістичних і апокаліптичних настроях (передчуття кінця світу), поширилися есхатологічні думки (про кінцеву долю людини та Всесвіту).

За таких умов людина стала ставити перед собою нові завдання та вимоги. Насамперед, ці вимоги були спрямовані на певні обмеження власних дій. Особливо це стосується взаємин людини та природи. Так сформувалася екологічна етика. Англійський історик, соціолог Арнольд Тойнбі з цього приводу сказав: "Нині вперше ми знаємо, що наше майбутнє залежить від того, що ми самі робимо.... Результати подальшого розвитку науки залежатимуть від того, наскільки використання її здійснюватиметься з добрими або злими цілями, в етичному сенсі слів "добрий" і "злий". Зло, породжене наукою, не може зцілитися самою наукою".

Основними засадами екологічної етики стало взяттям до уваги можливостей природи при використанні її ресурсів і збереженні природної рівноваги. Отож на початку XXI ст. до кола моральних проблем стали залучати не лише питання ставлення людини до людини, а й людини до природи.

Мораль сучасного суспільства визначена також особливостями підприємницьких, менеджерських зв'язків і відносин, які склалися під впливом розквіту ринкової економіки. У розвинених країнах мораль ринкового суспільства можна охарактеризувати низкою особливостей:

1) основна мета сучасної людини полягає у відкритті своїх індивідуальних особливостей;

2) оскільки ринкові відносини орієнтують підприємців на служіння клієнтам, зростає моральна цінність такої риси, як "служіння суспільству";

3) найвищою цінністю людини сучасного суспільства стають знання, а не гроші;

4) у людини-підприємця (новий типаж людини) ніколи немає відчуття задоволеності досягнутим, їй, як і письменникові, здається, що "краща книга в неї ще попереду";

5) для досягнення поставленої мети люди, переважно, обирають високі моральні цінності — відкритість, щирість, добросовісність. Усі вони сприяють організації чесної конкуренції, а це, відповідно, підтримується і захищається безпосередньо державою;

6) прагнення набути високого професіоналізму є абсолютною метою людей нового типу суспільства. У такому суспільстві значимими стають соціальні компоненти. Відносини будуються не за принципом "поважай старшого", а за принципом "поважай вартого себе" (в соціальному сенсі);

7) у разі досягнення певної мети, досягнення суспільного визнання людина не цурається почуття гордості за успіх своєї справи. Це, відповідно, посилює впевненість у власних силах;

8) людина, що пройшла шлях власного становлення та має чим гордитися, не стоїть осторонь суспільних проблем;

9) формуються "кодекси честі" різних професійних груп, набуває популярності ділова, професійна етика та ін.;

10) стратегія розвитку сучасного суспільства спрямована на утвердження основ тендерної демократії, згідно з якою відстоюються принципи рівності чоловіка та жінки.

Ринкова економіка слабко розвинених країн виконує зворотну функцію у формуванні суспільної моралі - деморалізує як окремих людей, так і суспільства загалом. Це проявляється в такому:

1) мораль орієнтована на такі цінності, як користь, успіх, перевага, тобто на приватний, егоїстичний розрахунок. Високі ж цінності добра, краси, істини, досконалості стають другорядними;

2) розцвітає економічний прагматизм: "усе заради грошей!";

3) моральність протиставляється доцільності;

4) особливо відчутним стає протиставлення моралі та моральності. Моральність характеризується не просто низьким рівнем моралі, вона стає далекою від моралі. Цінності моральної свідомості (добро, обов'язок, відповідальність, справедливість, честь, гідність), моральної діяльності (вчинок, подвиг), моральних відносин (повага, милосердя, дружба, любов) стають лише "гарними словами";

5) нестабільність економіки слабкорозвинених країн виховує комплекс "неповноцінності", покірність, боягузтво;

6) стимулом до діяльності в суспільстві для людей такого типу залишається віра в "лотерею", миттєвий казковий талан, а не віра у власні сили та наполегливість;

7) звісно, про "кодекси честі" в такому суспільстві не йдеться ділова, професійна етика залишаються також "гарними словами".

Отже, мораль не тільки формує та визначає суспільні відносини, а й породжується ними. Якщо в часи політичної та економічної криз перемагають меркантильні інтереси, навіть при виборі правильного політичного й економічного шляху розвитку, відбувається деморалізація суспільства. Мораль як сила, що не здатна подолати "зло", сама стає об'єктом зазіхання й усувається з поля бою.

Такий стан перехідного періоду довелося відчути на собі й українцям. Соціально-політична криза, труднощі виходу з неї сприяли саме тому, що відбулася зміна багатьох особистісних і суспільних цінностей, духовних та моральних орієнтирів, які характеризують деморалізацію суспільства. І лише власна самокритичність і висока значущість думки світового співтовариства здатні сприяти подоланню моральної кризи.

Однією з глобальних і надзвичайно важливих проблем, для сучасного суспільства є екологічна проблема. А вона витікає, в першу чергу, з втрачених зв'язків людини та природи, як зауважував відомий дослідник Карл Ясперс, з намагання людей отримати найбільше від природи, і робиться це шляхом посиленої експлуатації, того самого насильства над оточуючим світом. Ця проблема породила по суті своїй окрему галузь етики — екологічну етику. Екологічна етика знаходиться на даний момент в стані формування, становлення. Призначення її як науки полягає в усвідомленні свого тісного взаємозв'язку з оточуючим світом і відповідно в формуванні різними методами дещо іншого, якщо не «благоговійного», як вимагав Альберт Швейцер, то, принаймні розумного відношення до природи, частиною якої постає людина. Підґрунтя для цієї галузі закладене практично у всіх позитивістських філософсько-релігійних поглядах і існує тисячі років. Ось тільки позиція стосовно поглядів на природу і реальна апробація їх змінювалися протягом всієї історії людства.

Природу не слід розуміти однозначно як світ тварин та рослин. Природа — весь комплекс організмів, які населяють планету і задіяні в одному глобальному життєвому циклі, де кожна складова є важливим ланцюгом. Видатний вчений академік В.І Вернадський створив всеосяжне вчення про біосферу. Згідно з ним величезна маса популяцій всіх видів живих істот у сукупності утворює єдину гігантську оболонку — сферу життя нашої планети. Біосфера перебуває у постійній обмінній єдності є іншими сферами життя.

Вернадський передбачив, що нестримний науковий та технічний прогрес людства повинен привести до органічного єднання розуму і природи, а відтак — до переходу біосфери у новий вищий стан — ноосферу, тобто сферу розуму або сферу, керовану розумом. Проте таке єднання вимагає надзвичайно виваженого наукового обгрунтування ставлення до природи (біосфери) з боку біологічного виду — людини.

З розвитком технічних та технологічних можливостей людей в зміні природного середовища і вияву як позитивних, так негативних наслідків впливу на природу суттєво змінюється відношення суспільства до природи. У відношенні до природи, на жаль, домінує свідомість вседозволеності. З тією ж легкістю, з якою люди руйнують суспільні відносини, вони руйнують відносини і з природою, тобто підточують ті підвалини, на яких зведений будинок, в якому людство живе. Відношення до природи вимірюється основними моральними критеріями добра і зла.

Одним з найтрагічніших наслідків глобалізації є деградація навколишнього середовища. Як свідчить історія, приріст національного доходу супроводжується збільшенням споживання природних ресурсів. Тому будь-яке розширення ринку, навіть при зростанні ефективності на одиницю продукції, у підсумку прискорює деградацію навколишнього середовища.

Відкриття ринків змушує країни збільшити експлуатацію природних ресурсів. У спробі стабілізувати курси валют і зробити виплати по зовнішніх боргах збільшення видобутку корисних копалин на експорт є легким рішенням на короткий термін. Викидаючи величезні кількості нафти, газу, лісоматеріалів, металів та інших ресурсів на світовий ринок, країни сподіваються запобігти зниженню експортних прибутків. В результаті своєї діяльності людство пошкодило від 1/3 до 1/2 усіх земель нашої планети. Втрачено 1/4 усіх птахів, що населяли Землю; використані і виснажені 2/3 основних запасів морських риб. Щороку зникає 27 000 видів флори і фауни. Подібний рівень вимирання перевищує ті зміни, що відбулися за 65 млн. років.

Ринкові економіки часто не враховують екологічних витрат. Жоден ринок не вважає загальними (приналежними усім жителям планети) такі ресурси, як ґрунтові води, якість атмосфери чи океану. Ще менше ринкова економіка схильна вважати проблемою рівних людських прав і соціальної справедливості такі "земні послуги", як регулювання клімату, дезактивацію відходів, забезпечення продовольством. Коли, наприклад, погіршується якість питної води, багаті люди можуть купити чисту воду, а малозабезпечені дозволити собі цього не можуть.

Деградація навколишнього середовища, екологічна криза не тільки ставлять природні бар'єри економічному зростанню, а й загрожують самому існуванню людства.

Ще одним наслідком глобалізації є те, що власне кажучи, економічна і фінансова влада транснаціональних корпорацій перетворилася на політичну владу, адже корпорації можуть висувати вимоги скорочення робочих місць і урізати фінансування на соціальні й екологічні програми. Національні уряди при цьому виявляють усе більшу нездатність керувати національною економікою, забезпечувати основні соціальні гарантії громадян і виконувати свої зобов'язання по збереженню ресурсів навколишнього середовища для потреб майбутніх поколінь. З іншого боку, транснаціональні компанії не несуть ніякої відповідальності за соціальні й екологічні наслідки своєї діяльності. Тільки в останні роки міжнародна громадськість підняла питання про звітність і відповідальність транснаціональних корпорацій.

Таким чином, негативними соціальними і моральними наслідками неоліберальної глобалізації є:

• зростання у світі соціальної несправедливості. Для світу сьогодні характерне посилення поляризації між імущими і незаможними;

• обмеження свободи людей, що живуть у бідності, їхній доступ до базових ресурсів — не тільки природних, а й економічних, правових, соціальних і культурних — обмежений;

• порушення основного права людини — на гідне життя в безпечному навколишньому середовищі. Концепція прав людини, що виявилася регулятивним принципом західної демократії, не поширюється на людей, які живуть у країнах, що розвиваються;

• відсутність відповідальності з боку як національних урядів, так і транснаціональних компаній за соціальні наслідки глобалізації;

• зростаюча суперечність між етичними принципами, що вимагають виявляти співчуття до інших, і байдужістю громадськості в розвинутих країнах до умов життя незаможних у бідних країнах. Зауважимо, що поляризація між імущими і незаможними відбувається не тільки по лінії Південь — Північ, Схід — Захід. Вона відбувається всередині кожної країни. Головний розлам відбувається між "глобалізованими" багатими і "локалізованими" бідними групами населення. Кожне суспільство розділене на глобальних споживачів, з одного боку, і соціальну більшість поза глобальними зв'язками, — з іншого.

Також глобальними проблемами, окрім екологічної, слід вважати:

• проблему війн (боротьба за переділ світу, за ресурси);

• проблему демографії;

• загроза здоровۥю людини …

Разом з тим, було б помилково вважати, що глобалізація має тільки негативні наслідки. Процес глобалізації створює унікальні умови для нового світового порядку, нового глобального мислення і глобальної етики. Уже сьогодні створені матеріальні передумови для єдиної планетарної цивілізації — єдиний ринок і фінансова система, глобальна мережа транспортних і інформаційних комунікацій.

Світ став єдиним. Завдяки засобам масової інформації і мережі людство знає про зникнення біологічних видів, оскудіння природних ресурсів, глобальне потепління й т. ін. Тобто сьогодні вже не можна, посилаючись на незнання, уникнути відповідальності. Це означає, що ми досягли того історичного моменту, коли необхідні нові підходи і принципи відносин не тільки між країнами, народами й етносами, а й між людиною і всім сутнім на землі.

Людство постало перед необхідністю усвідомити себе єдиним планетарним людством і взяти на себе відповідальність за збереження життя на землі. Глобалізація, таким чином, створила умови для нової самосвідомості людства — самосвідомості, що має планетарний характер. Але, одночасно, і кинула виклик, поставивши людство перед необхідністю створення нових основ глобальних взаємовідносин, які б давали можливість вирішувати глобальні проблеми й уникати нових конфліктів.

Цю трансформацію свідомості, що почалася на порозі XXI ст., можна назвати другим осьовим часом. Згадаймо, що, за Карлом Ясперсом, "осьовий час" збігається з періодом від 800 до 200 р. до н.е., оскільки тоді відбулася трансформація свідомості, що пов'язана з появою сучасної людини. Кардинальною відмінністю свідомості осьового типу від попередньої свідомості є те, що вона набула індивідуального характеру. Якщо первинна свідомість була космічною, колективною, племінною і міфологічною, то свідомість осьового типу стала індивідуальною. Це відчуття індивідуальної ідентичності, що виділило людину з племені і природи, є основною характеристикою осьової свідомості, з якої випливають і інші його властивості: здатність до рефлексії, аналізу, критики, моральної відповідальності.

На порозі XXI ст. спостерігається ще одна трансформація свідомості, яку можна назвати другим осьовим часом, настільки вона глибока і має такі далекі наслідки . Так само, як і в першому осьовому періоді, ця трансформація відбувається одночасно в усьому світі. Мабуть, не у свідомості всіх людей одночасно, але практично в усіх країнах і культурах є ідеологи цієї трансформації. І так само, як і в першому осьовому періоді, сьогодні формуються рамки свідомості на майбутні сторіччя. Відмінність свідомості другого осьового часу від першого полягає в тому, що перша мала індивідуальний характер, тепер процес йде в зворотному напрямку - свідомість набуває глобального масштабу, це — глобальна свідомість.

Свідомість XXI ст. буде глобальною у двох вимірах: 1) горизонтальному — тобто народи, культури і суспільства мають прийти до усвідомлення єдності своїх цінностей і інтересів, до усвідомлення себе єдиною спільністю — родом людським в усій його різноманітності; 2) вертикальному — людство має усвідомити свої космічні корені, мислити себе не "поза" і "над" природою і всім сущим на землі, а частиною світобудови. Ця нова глобальна свідомість повинна бути екологічною і підтримуватися соціальними структурами, що забезпечать справедливість і мир.

Нова парадигма людського розвитку неможлива без утвердження глобальних моральних цінностей. Першою і головною вимогою є відповідальність нинішнього покоління за безпеку життя майбутніх поколінь. Людству варто відмовитися від антропоцентристського принципу, що ставить його над природою як "царя природи". Людині варто змиритися з тим, що вона — лише одна (і, можливо, не найкраща, з огляду на наслідки її діяльності) життєва форма. Повага до усього живого на землі, що лежить в основі східних філософських і релігійних вчень, повинна органічно ввійти в глобальну моральну свідомість.

Принцип благоговіння перед життям має стати одним з базових принципів глобальної етики. Згадаймо, що цей принцип був сформульований А. Швейцером, згідно з яким основним є факт людського існування, що маніфестує себе у волі до життя, а не факт мислення людини. Тільки людина здатна усвідомити ідентичність волі до життя у всіх її різноманітних проявах і формах. Тільки людина, піднявшись над своєю видовою приналежністю, здатна побачити велич життя як таку і відчути благоговіння перед життям як космічним явищем. Але це водночас спричиняє безмірну відповідальність людини за все живе, її готовність включити до своїх моральних цінностей усі форми життя. Звідси варто переглянути роль науки в сучасному світі. Дотепер людська цивілізація розвивалася в протиборстві з природою, а наука використовувалась як засіб панування над природою з метою задоволення людських потреб. Сьогодні йдеться про екологічну науку, яка повинна не панувати над природою, а наслідувати її.

Інший аспект даної проблеми — поповнення ресурсів. Людство повинне не тільки усвідомити свою відповідальність за деградацію водних і земельних ресурсів, за зникнення біологічної розмаїтості, зміни клімату й т. ін., а й почати роботу над поповненням ресурсів планети. До речі, відповідно до біблійного міфу, влада, що була дана людині над усім живим, покликана була зробити його плідним, збільшувати, а не винищувати творіння божі.

Принцип благоговіння перед життям і глобальної відповідальності людини перед усім живим автоматично передбачає відмову від насильства і військових способів розв'язання конфліктів. Сьогодні будь-який конфлікт може поставити під загрозу існування людства і всього живого на землі.

Наступний принцип, що має становити ядро глобальної етики, — це принцип соціальної справедливості для всіх. Він повинен стати моральним імперативом нашого століття. Соціальна справедливість полягає в тому, що кожна родина повинна мати такий рівень доходу, який би давав можливість забезпечити себе найнеобхіднішим: продуктами харчування, одягом, житлом, доступом до медичних послуг і освіти. Тобто соціальна справедливість означає можливість кожної людини жити і підтримувати своє здоров'я на належному рівні і задовольняти основні людські потреби, а також виховувати своїх дітей так, щоб вони в майбутньому стали гідними громадянами, тобто відчували обов'язок перед державою, що забезпечила соціальну справедливість. Соціальна справедливість передбачає повну реалізацію іманентне властивої гідності всіх людських істот, а також невідчужувану свободу і рівність усіх людей. Права людини повинні бути ядром законів громадянського суспільства.

Концепція рівних людських прав і соціальної справедливості містить у собі визнання права кожного жителя Землі на загальні ресурси: атмосферу, океан, ґрунтові води, клімат і т. ін. У міжнародних документах уже закріплене поняття "глобальні суспільні блага", хоча воно і вимагає уточнення, а також створення соціальних інститутів для реалізації людських прав.

В ході глобального діалогу людство має дійти згоди стосовно фундаментальних принципів співіснування й виживання, таких як справедливість, взаємність, солідарність між індивідами й народами, повага до людської особистості тощо. Ці узгоджені моральні принципи мають передувати економіці, політиці і праву.