Питання для самоконтролю
Еволюція видів та форм кредиту.
Нові форми та види кредиту.
Поняття «кредитний портфель».
Управління кредитним портфелем.
Групування кредитів за ступенем ризику.
Індивідуальні та портфельні ризики.
Балансова та ринкова вартість активів.
Ринкова вартість кредитів з кінцевими процентними виплатами.
Оптимальність кредитного портфеля.
10.Моделі визначення оптимального зведеного чистого доходу кредитного портфеля.
Бібліографічний список до теми
16,55,78,85
Тема 9. Управління інвестиційним портфелем банку
Мета: |
|
|
|
План вивчення теми
Стратегія банків у галузі інвестицій, цілі.
Види цінних паперів, які є об’єктами банківських інвестицій.
Відповідність певному типу інвестиційного портфеля типу обраної інвестиційної стратегії і способу управління.
Категорії ризику, що складають у сумі загальний ризик інвестицій.
Теоретичні підходи до управління портфелем облігацій.
Методи управління інвестиційними ризиками для банків.
Необхідність формування банками резервів для відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами.
10.Показники інвестування: порядок обчислення.
11.Класифікація портфелів цінних паперів банку для створення резерву.
Методичні рекомендації до самостійної роботи
При формуванні інвестиційного портфеля банк керується такими принципами:
досягнення ліквідності;
одержання доходу;
зростання вкладень;
збереження коштів;
мінімізація банківських ризиків.
Одночасно досягти усіх цілей неможливо, жоден з цінних паперів не має всіх перелічених властивостей, тому необхідно знайти оптимальне рішення, з'ясувавши, що для банку на даний час є пріоритетним. Кваліфіковано врахувати потреби банку і сформувати портфель цінних паперів, який об’єднає у собі розумний ризик і прийнятну дохідність, – основне завдання фінансового менеджера банку.
Структура трансакційних витрат, які несуть інвестори на ринку капіталів, має такий вигляд:
Постійні витрати в короткостроковому періоді відносно незмінні і невеликі. Комісія відображає плату за послуги брокера у випадку, якщо операцію доручено здійснити йому. Як правило, величина комісії визначається на договірних умовах між брокером та інвестором. Винагорода реєстратору операції складає плату за послуги професійного реєстратора і депозитарію.
Спред дилера є не тільки платою за його послуги, але й винагородою за ризик від можливих змін курсів за період перереєстрації акцій і надходження грошей на його рахунок.
Альтернативні витрати рівні різниці між дійсною і бажаною дохідністю від інвестицій.
Пасивна стратегія управління портфелем ділиться на дві частини. Перша – формування портфеля на основі певних критеріїв і збереження його протягом певного періоду часу без змін.
Зменшення ризиків, пов’язаних з інвестиціями, управління інвестиційними ризиками можна здійснювати такими методами:
диверсифікацією ризиків;
хеджуванням;
лімітуванням;
перенесення ризиків на іншу особу за допомогою гарантій або страхування;
розподілом ризиків між великою кількістю осіб («диверсифікація навпаки»);
спеціальними механізмами торгівлі і укладання угод, що знижують імовірність втрат за рахунок ускладнення і подорожчання технічних процедур;
отриманням додаткової інформації;
портфельним інвестуванням (як застосування принципу диверсифікації).
вартість (ціна) облігації Р у спрощеній формі можна виразити так:
Р = С + В, (9)
де
С – дисконтована величина платежу, що гаситься;
В – дисконтована сума фінансової ренти, що створена періодичними виплатами купонного доходу.
Однак розрахунок ціни облігації набагато складніший, ніж вищенаведений.
При визначенні курсової вартості купонної облігації використовується така формула :
(10)
або
,
(11)
де
Р – ціна облігації;
С – купон;
N – номінал;
n – число років до погашення облігації;
r – дохідність до погашення облігації.
Розглянемо управління портфелем з облігацій з точки зору двох основних стратегічних ліній інвестора – активної і пасивної.
Поточний дохід від портфеля з облігацій складається з купонного доходу, збільшення вартості портфеля при зміні цін на вторинному ринку, відсотків від реінвестування купонного доходу. Прийнятий підхід у визначенні ставок за облігаціями – представлення дохідності в ефективному вирахуванні. Дохідність до погашення для облігацій з купонними виплатами – це дохідність з розрахунку на рік, яку забезпечить собі інвестор, якщо, купивши облігацію, притримає її до погашення. Ця дохідність є об'єктивним показником, тому що при її визначенні враховується не тільки купон і ціна паперу, але й період часу, який залишається до погашення, а також знижка або премія відносно номіналу.
В окремих випадках інвестору для прийняття рішення достатньо визначити лише орієнтований рівень дохідності цінного паперу. Для визначення такого рівня дохідності облігації використовують таку формулу:
, (12)
де
r– дохідність до погашення;
n – номінал облігації;
P – ціна облігації;
n – число років до погашення;
C – купон.
Для портфеля з облігацій можливі два підходи у визначенні аналога ставки дохідності до погашення. Перший полягає в тому, щоб розглядати портфель з облігацій як один синтетичний папір і визначити дохідність вже для облігацій. Такий показник ще називають дохідністю за потоком платежів. Інший підхід ґрунтується на використанні відомих ставок за окремими облігаціями, що входять у портфель. Ці ставки певним чином зважуються, і виходить середня дохідність до погашення для портфеля.
Теоретичною характеристикою чутливості ціни облігації до змін ринкових відсоткових ставок служить так звана дюрація Макоулі (Macaulay duration) . Дюрація є не що інше як еластичність ціни облігації за відсотковою ставкою і тому служить мірою ризику зміни ціни облігації при зміні відсоткової ставки:
, (13)
Чим менша величина дюрації, тим менша ціна облігації буде реагувати на зміну відсоткової ставки і навпаки.