2. Типи фінансових систем

У теоретико-практичному плані важливою є проблема типологізації існуючих фінансових систем. Аналіз цієї проблеми веде до висновку про доцільність і можливість виділення таких двох типів фінансових систем: чисті і реальні системи.

Чиста фінансова економічна система - це сукупність механізмів, інститутів чи установ формування, руху і використання так званих чистих фінансових фондів (або чистих фінансів), які трактують в економічній літературі по-різному і відповідно до цього виділяють різні типи чи види чистих фінансових економічних систем.

Чиста економічна система, об'єднуючи три сектори - підприємницький (комерційний), державний і фондовий - є елементом національної грошово-кредитної системи (і банківської системи), без якої вона взагалі не може існувати і нормально функціонувати. З огляду на це, поняття фінансів і грошей (фінансової і грошово-кредитної системи) дуже часто ототожнюються.

Реальна фінансова система - це така фінансова система, в якій формування чистих фінансів (грошових фондів, що формуються внаслідок певної підприємницької діяльності) доповнюється формуванням квазічістих фінансів (грошових фондів, що формуються в результаті випуску акцій і облігацій) і так званих фіскальних (податкових) фінансів (грошових фондів, які формуються на податковій основі).

Будь-яка з нинішніх національних фінансових систем за своїм характером є змішаною, реальної чи, фінансовою системою, оскільки вона передбачає як формування чистих, так і квазічістих і фіскальних фінансів. Відповідно до такого змісту реальної фінансової системи в її складі виділяють три сектори. Сектор 1. Це чистий фінансовий сектор реальної фінансової системи, в якому процес формування грошових фондів здійснюється на еквівалентній основі у відповідності з дією закону вартості. Чистий фінансовий сектор впливає на переважну частину бізнесу, на населення та частково на державу. Сектор 2. Це квазічістий фінансовий сектор, в якому грошові фонди спочатку формуються не внаслідок здійснення певної підприємницької (комерційної чи виробничої) діяльності, а на позичкової основі в результаті випуску та реалізації цінних паперів (акцій, облігацій і т.п.). Випускати акції та облігації мають право корпорації і держава. Сектор 3. Цей так званий фіскальний (чи податковий) сектор реальної фінансової системи, в якому грошові фонди формуються переважно за рахунок податків. Фіскальний сектор охоплює сферою свого впливу держава та її територіальні органи й реалізує себе у формуванні, по-перше, державної, по-друге, регіонального (обласного), по-третє, місцевого (муніципального) бюджетів як певних грошових фондів доходів і витрат відповідних рівнів державної влади.

Співвідношення між цими секторами реальної фінансової системи неоднаково у всіх економіках у різні історичні епохи їх розвитку. У менеджменті за характером і частоті взаємодії із зовнішнім середовищем виділяють два основних типи фінансових систем: закриті і відкриті.

Закрита система має жорсткі фіксовані межі, її дії незалежні від середовища, що оточує систему.

В умовах директивної економіки була закрита фінансова система внаслідок того, що:

• Курс валюти був суворо фіксованим;

• Власником засобів виробництва, земельної власності, великої нерухомості була держава;

• Підприємства могли обмінювати вітчизняну валюту на іноземну в межах встановленого жорсткого плану

(планова конвертованість);

• Мала місце замкнутість валюти в тому сенсі, що в контрактних договорах :

• Ціни не виражалися у вітчизняній валюті;

• Валютні цінності у великих розмірах могли вивозитися тільки державою, але не громадянами або підприємствами і ін.

Відкрита фінансова система характеризується досить частим і інтенсивним взаємодією з зовнішнім середовищем. Фінансові ресурси, інформація - це об'єкти обміну з весняній середовищем через проникні межі відкритої системи. Фінанси організаційно-виробничої системи в умовах ринку - це більш відкрита система, ніж в умовах директивної економіки. Відкритість фінансової системи в умовах ринку обумовлена ​​різноманіттям форм власності, зокрема, акціонерною власністю.

Таке різноманіття форм власності відкриває можливість створення ряду фінансових інструментів: лізинг, франчайзинг, заставу, іпотека та ін Ця відкритість визначається можливістю вільно продавати і купувати валюту, цінні папери, здійснювати зовнішньоекономічні страхові операції, брати участь у діяльності міжнародних фінансових

організацій і т. д. Ступінь відкритості фінансової системи повинна регулюватися в інтересах розвитку економіки країни.