Види часу відпочинку:
Перерви протягом робочого дня для відпочинку і харчування не більше 2 годин. Надається як правило після 4 годин роботи;
Законодавством встановлені інші види перерв протягом робочого дня: а) для годування дитини віком до 1,5 року; б) для обігрівання тих, хто працює в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалювальних приміщеннях; в) перерви для відпочинку для працюючих на вантажно-розвантажувальних роботах; г) перерви на роботах зі шкідливими умовами праці. Усі ці перерви надаються цільовим призначенням не для відпочинку, а як компенсація за умови праці або з іншою метою і включаються до робочого часу і підлягають оплаті.
Щоденний відпочинок – тобто все що лежить за межами робочого часу протягом доби, включаючи також перерви між змінами, які мають бути не менше за подвійну тривалість часу роботи в попередній зміні.
Щотижневий відпочинок (вихідні дні). Їх мінімальна тривалість не може бути менше 42 годин. Робота у вихідні дні заборонена. І лише з дозволу профспілкового комітету окремі працівники можуть бути залучені до роботи у вихідні дні для: відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; відвернення нещасних випадків; відвернення загибелі або псування державного чи громадського майна; виконання невідкладних наперед не передбачуваних робіт тощо. Робота у вихідні дні компенсується за згодою сторін або наданням іншого дня відпочинку, або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Святкові та неробочі дні, які встановлені законом. У ці дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі ПОУ), роботи викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи з компенсацією або оплатою в подвійному розмірі, або наданням іншого дня відпочинку.
Відпустки за своїм характером та призначенням бувають досить різноманітними.
Відпустки – це такі календарні періоди працюючих громадян, протягом яких вони вільні від виконання основних трудових обов’язків із збереженням на її період місця роботи, заробітної плати, у випадках передбачених законодавством і мають право використовувати їх на власний розсуд або за призначенням.
Види відпусток:
а) щорічні відпустки (основна і додаткова);
б) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (залежать від виду навчального закладу, курсу, форми навчання);
в) творчі відпустки надаються для закінчення кандидатської чи докторської робіт, написання підручників;
г) соціальні відпустки: у зв’язку з вагітністю та пологами (70 календарних днів до пологів і 56 к/д після пологів (70 к/д – у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів). Для чорнобильців – 90 днів до пологів і 90 після; для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 к/д без урахування вихідних.
д) відпустки без збереження заробітної плати установлені двох видів: що надаються в обов’язковому порядку за бажанням працівника; що надаються за згодою сторін.
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватися інші види відпусток.
Право на відпустки мають громадяни України, іноземці, аполіди, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем незалежно від форм власності, організаційно-правової форми, виду (строку) трудового договору, розміру та форми оплати праці, місця виконання трудових обов’язків (вдома чи в організації), режиму робочого часу.
Тривалість щорічних відпусток законом встановлена не менше 24 к/д і не більше 69 к/д при сумуванні всіх додаткових відпусток, на які працівник має право.
4. Заробітна плата – це винагорода за працю, розмір якої не може бути нижчим за мінімальну, визначену законом, яку згідно з трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розрізняють основну зарплату, додаткову та інші заохочувальні і компенсаційні виплати. Передбачено два види регулювання зарплати: державне і договірне.
Розмір зарплати залежить від: складності та умов виконуваної роботи; професійно-ділових якостей працівника; результатів його праці та господарської діяльності організацій і максимальним розміром не обмежується.
Основою організації оплати праці на підприємстві є тарифна система яка включає в себе: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні довідники.
Тарифна система передбачає дві основні системи зарплати: відрядну і погодинну. Вибір між ними проводиться роботодавцем за погодженням з профспілковим органом.
Заробітна плата в Україні виплачується у гривнях, банковими чеками, частково дозволяється натурою, регулярно в робочі дні не рідше двох разів на місяць через 16 календарних днів. За особистою письмовою згодою працівника виплата зарплати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами з оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.
5. Трудова дисципліна – система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок встановлюють трудові обов’язки працівників та роботодавців, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов’язків.
Трудова дисципліна має подвійний характер і передбачає взаємні зобов’язання двох сторін трудового договору:
обов’язок роботодавця створювати працівнику умови праці необхідні для найбільш ефективного виконання трудової функції;
обов’язок працівника – неухильно дотримуватись правил поведінки, встановлених законодавчими актами, локальними нормами та угодами сторін.
Трудова дисципліна забезпечується методами: переконання, заохочення, примусу.
КЗпП, передбачає, що до працівників ПОУ можуть застосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами ПВТР. На практиці можуть застосовуватися матеріальні чи моральні, індивідуальні чи колективні (за суб’єктом) заохочення: оголошення подяки, видача премії, нагородження цінним подарунком, Почесною грамотою, занесення до книги Пошани (на дошку Пошани). За особливі трудові заслуги працівники представляються у вищі органи для заохочення, до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними знаками і до присвоєння почесних звань і звань Кращого працівника за даною професією.
Дисциплінарна відповідальність є самостійним видом юридичної відповідальності за трудовим правом. Умовно її можна поділити на два види: загальну (санкції якої застосовуються до всіх без винятку працівників; спеціальну (застосовується на підставі статутів, положень, законів і поширюється лише на визначене коло працівників.
Загальна дисциплінарна відповідальність передбачає догану та звільнення.
Спеціальна дисциплінарна відповідальність відрізняється від загальної більш широким змістом трудового правопорушення та більш суворими заходами дисциплінарного стягнення чи впливу.
Загальна відповідальність застосовується: а) або безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу хвороби працівника або перебування його у відпустці; б) стягнення не може бути накладене пізніше 6 місяців з дня вчинення проступку.
Роботодавець до стягнення повинен зажадати від порушника письмових пояснень, чи скласти акт, що він відмовився надати такі пояснення. Стягнення оголошується у наказі і повідомляється працівникові під розписку чи складається акт, що він від підпису відмовився.
Якщо впродовж одного року працівник не матиме нових стягнень, то він вважається таким, що не мав стягнення.