7. Організація та обслуговування робочих місць

На робочому місці відбувається поєднання знарядь, предметів праці та самої праці, що сприяє досягненню головної мети – виробництва товарів і надання послуг тощо. Від того, як організовані робочі місця, в значній мірі залежить ефективність як самої праці, так і використання засобів виробництва, а також зростання продуктивності праці та задоволення працею. Робоче місце – це частина виробничого простору, оснащена технічними засобами, в якій здійснюється трудова діяльність працівників, що спільно виконують роботу чи виробниче завдання.

Слід відрізняти поняття робоче місце і робоча зона. Робоча зона – частина простору робочого місця, обмежена крайніми точками досяжності рук і ніг працівника у горизонтальному та вертикальному напрямках, з відхиленням на один-два кроки від умовного центру робочого місця.

Робоче місце відіграє важливу роль, яка проявляється в наступному:

• на робочих місцях виробляється продукція, формуються основні економічні показники;

• кількісні та якісні характеристики робочих місць визначають попит і пропозицію на ринках робочих місць і робочої сили;

• робоче місце є, первинною ланкою в ланцюжку поділу та кооперації праці, координації і взаємоузгодження елементів виробничого, технологічного і трудового процесів;

• всі виробничі приміщення підприємства складаються з окремих робочих місць, а все обладнання і устаткування для виробництва товарів і надання послуг розміщенні на робочих місцях у відповідності з технологічним і трудовим процесом;

• персонал розподіляється за робочими місцями, і саме тому робоче місце формує вимоги до персоналу, визначає його кількісні та якісні параметри;

• управління економікою, виробництвом і персоналом здійснюється через управління робочими місцями.

Кожне робоче місце має свої особливості, пов’язані із специфікою організації виробничого процесу та різноманітністю форм конкретної праці. Робоче місце призначається для виконання певних робіт (операцій). Отже, робоче місце – це частина виробничої площі, яка закріплена за одним або групою працівників і оснащена устаткуванням, інструментом, що відповідають характеру виконуваних робіт. Тип робочого місця визначається багатьма факторами: типом виробництва, рівнем поділу і кооперації праці, місцем виконання роботи, змістом праці, рівнем механізації та автоматизації, кількістю одиниць обладнання на робочому місці.

Організація робочого місця – сукупність заходів щодо оснащення робочого місця засобами і предметами праці та їх розміщення в певному порядку. Вимоги до організації робочих місць можна згрупувати таким чином: інформаційні, економічні, ергономічні, санітарно-гігієнічні, естетичні, технічні та організаційні (табл. 2).

Таблиця 2

Найменування	Характеристика
Інформаційні вимоги	комплекс заходів з інформаційного забезпечення робочого місця, до яких відносять: визначення обсягів і структури інформації, яка надходить на робоче місце, обробляється на ньому, перетворюється і передається на інші робочі місця; проектування інформаційних потоків, у систему яких входить робоче місце тощо.
Економічні вимоги	передбачають таку організацію робочого місця, при якій витрати на його утримання є мінімальними, проте достатніми для його функціонування.
Ергономічні вимоги	сформовані наукою, яка з’явилась порівняно недавно у зв’язку з новими вимогами виробництва та управління, – ергономікою. Вона виникла на межі технічних наук, психології, фізіології і гігієни та широко використовує дані анатомії, антропометрії, біофізики, токсикології. Ергономіка – галузь науки, яка вивчає функціональні можливості людини в, трудових процесах з метою створення для неї оптимальних умов праці. Все, що оточує працюючу людину, – створює її робоче середовище –меблі, приміщення, устаткування, машини, механізми тощо. Знаряддя праці повинні відповідати вимогам ергономіки та бути максимально пристосованими до людини, до її фізичної, фізіологічної, естетичної природи. Ергономічні вимоги до обладнання проявляються в тому, щоб знайти найбільш оптимальні варіанти функціонування системи «людина-машина», забезпечити максимальне пристосування робочого місця, знарядь праці і виробничого середовища до особливостей виконавця.
Гігієнічні вимоги	це вимоги до освітлення робочих місць, повітрообміну, температурного режиму, вологості, шуму та інших факторів середовища, що впливають на здоров’я та працездатність працівників.
Естетичні вимоги	це елементи зовнішнього оформлення середовища, в якому працює людина, а саме: зовнішній вигляд приміщення та знарядь праці, їх кольорова гамма, наявність квітів в інтер’єрі тощо.
Технічні вимоги	це науково-обґрунтовані параметри знарядь праці, устаткування та переходи до інших робочих місць тощо.
Технологічні вимоги	передбачають оснащення робочого місця новітнім обладнанням, технологією, інструментом, контрольно-вимірювальними приладами, підйомно-транспортними засобами.
Організаційні вимоги	передбачають: раціональність розміщення обладнання в межах робочої зони; оптимальність забезпечення ресурсами і сировиною, деталями, ремонт обладнання і утилізація відходів; забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці.

Основна мета організації робочого місця – забезпечення високоефективного та якісного виконання певного виду роботи у встановлений термін, з повним використанням обладнання і робочого часу, із застосуванням раціональних прийомів і методів праці, а також створення комфортних умов праці, які забезпечують працездатність і збереження здоров’я людини.

Отже, організація робочого місця – це сукупність заходів з планування, атестації та раціоналізації робочого місця. З кожним роком збільшуються обсяги інформації, що обробляється, частіше застосовуються засоби механізації та автоматизації робіт, техніка удосконалюється та ускладнюється (ЕОМ), виникають нові професії тощо. Все це потребує постійного удосконалення процесів організації праці, їх планування, оснащення, створення оптимальних умов. Тому, питання організації та оснащення робочих місць працівників, створення відповідних умов для їх праці набувають дедалі більшого значення.

На робочому місці розміщуються знаряддя, предмети і продукти праці, тому межі робочого місця повинні забезпечити можливість виконання всіх дій технологічного процесу. Залежно від технологічного процесу всі робочі місця можна розділити на постійні і тимчасові. Постійні робочі місця – ті, що не змінюють свого розміщення в просторі. В свою чергу, вони поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі; стаціонарні та умовно стаціонарні. Тимчасові робочі місця характеризуються переміщенням виконавців, засобів, а інколи і предметів праці, вони характерні для працівників транспорту і ремонту. Цим робочим місцям притаманна мобільність.

Залежно від рівня механізації праці виділяють три види робочих місць: робочі місця ручної праці, де робота виконується за допомогою різних ручних знарядь; механізовані робочі місця, де працівник управляє робочими машинами і механізмами, за їх допомогою змінює предмет праці; автоматизовані робочі місця, на яких механізми і автомати виконують певні технологічні операції за заданими параметрами, а виконавець керує ними за допомогою дистанційних пультів.

У табл. 3 наведена класифікація робочих місць за іншими ознаками.

Таблиця 3

Ознака кваліфікації	Характеристика
Категорія працівників	робітники, спеціалісти, керівники.
Кількість працівників	індивідуальні, колективні
Робоче положення	стоячі, сидячі, змінні
Місце	у приміщенні, на вулиці, на висоті, під землею.
Рівень рухливості	стаціонарні, рухливі, змінні.
Ступінь спеціалізації	спеціалізовані, універсальні.
Вид виробництва	основні, допоміжні, обслуговуючі.
Кількість зміни	однозмінні, багатозмінні.
Умови праці	нормальні, монотонні, тяжкі, шкідливі.

Таким чином, у всіх випадках характер робочих місць залежить від специфічних умов, в яких це робоче місце використовується. Проте, можна виділити окремі загальні риси, що визначають певні вимоги до їх організації:

• точне виконання встановленої технології;

• забезпечення споріднення ручних операцій;

• створення на робочому місці умов, які б дозволяли працівнику працювати в найбільш сприятливій позі;

• дотримання вимог ергономіки до робочого місця, предметів праці;

• створення нормальних санітарно-гігієнічних умов праці та забезпечення комфортності робочого місця.

Таким чином, організація праці на робочих місцях – процес багатосторонній, складний, спрямований на оптимальне використання персоналу та засобів виробництва. Процес праці незалежно від того, які функції він виконує, характеризується: розміщенням працівника в робочій зоні; положенням робочої пози, кількістю і просторовою протяжністю трудових рухів, які складають трудовий процес; появою, зростанням і зниженням втоми.

При організації робочих місць важливе значення має їх спеціалізація – встановлення чіткого виробничого профілю того чи іншого робочого місця. Тобто, спеціалізація робочого місця передбачає закріплення за ним визначеного кола робіт або операцій, об’єднаних за ознаками технологічної однорідності, складності, точності обробки, конфігурації тощо.

Спеціалізація робочих місць в значній мірі залежить від типу виробництва, рівня і характеру спеціалізації підприємства в цілому та структурних підрозділів, до яких належить те чи інше робоче місце. Робочі місця найбільш спеціалізовані в масовому, багатосерійному і серійному виробництві. Разом з тим є можливість застосування спеціалізованих робочих місць і в малосерійному та одиничному виробництві за рахунок правильного розподілу робіт між робочими місцями. Спеціалізація робочих місць дозволяє забезпечувати їх найбільш ефективним виробничим обладнанням, скоротити час на підготовчо-заключні і допоміжні роботи.

Ступінь спеціалізації робочих місць та їх технічне оснащення залежить від прийнятого способу організації виробничого процесу. Так, у масовому виробництві за кожним робочим місцем постійно закріплена одна операція. Робоче місце в цьому випадку має чітко виражений профіль спеціалізації. В одиничному виробництві на кожному робочому місці можуть виконуватись різні операції, тому вони мають універсальний характер.

Робочі місця розміщують відповідно до форми спеціалізації. Так, для технологічної спеціалізації характерним є групове розташування однотипних робочих місць з виконання технологічно однотипних операцій з різними виробами. Правильне визначення профілю і спеціалізації робочого місця, кількості технологічних операцій, що виконуються, дозволяє перейти до вибору його оснащення, яке є однією із умов високопродуктивної праці і безпеки роботи.

Оснащення робочого місця – це сукупність розміщених в межах робочого місця основного технологічного і допоміжного обладнання, технологічного і організаційного оснащення, інструменту, технологічної документації, засобів зв’язку, сигналізації та охорони праці. їх набір залежить від технологічного призначення робочого місця, рівня його спеціалізації, системи обслуговування робочих місць.

Обладнання ділиться на основне і допоміжне. До основного обладнання відносять: верстати, машини, агрегати, установки, апарати, автоматичні лінії, обчислювальну техніку, персональні комп'ютери, які призначені для виконання основної роботи, тобто безпосередньо впливають на предмети праці та постійно знаходяться на робочому місці. До допоміжного обладнання відносять: складальні, зварювальні, випробувальні стенди, транспортери, крани, які призначені для забезпечення виконання операцій з подачі на робоче місці, безпосередньо в робочу зону, предметів праці, їх установки, підйому, зняттю і відправки з робочого місця.

Оснащення є технологічне і організаційне. До технологічного оснащення відносять засоби для затискання, різні пристосування, вимірювальні інструменти, контрольні та вимірювальні прилади, канцелярські товари для службовців, картриджі тощо. До організаційного оснащення відносять: предмети, що забезпечують сприятливу позу працівника, а також призначені для складання, збереження заготовок, деталей, допоміжних матеріалів, документів (робочі меблі, стелажі, виробнича тара); засоби сигналізації та зв’язку; засоби, що забезпечують охорону праці та безпеку працівників; допоміжні пристрої для догляду за обладнанням, забезпечення порядку на робочому місці тощо.

До кожного елемента оснащення робочого місця висуваються певні вимоги, основними з яких є: максимальне зменшення фізичної праці; нормальна поза працівника; зручне і легке управління обладнанням; безпека роботи, комфортні умови праці. Дотримання цих вимог можливе при врахуванні ергономічних характеристик, виробничої естетики і безпеки праці. Аналогічні вимоги висуваються і до допоміжного обладнання.

При розміщенні сигнальних пристроїв і органів управління потрібно враховувати наступні принципи:

• принцип функціональної організації – групування пристроїв сигналізації і органів управління має проводитись за функціями;

• принцип значимості – основні пристрої повинні розміщуватися в зоні найкращого сприйняття;

• принцип оптимального розміщення пристроїв передбачає їх особливості, точність і швидкість показу показників, які мають бути прочитані працівниками;

• принцип послідовності використання – розміщення пристроїв має проводиться у відповідності з послідовністю операцій, які виконуються;

• принцип частоти використання елементів, які найчастіше застосовуються.

Що стосується технологічного оснащення, то при його створенні, підборі та розміщенні на робочих місцях потрібно дотримуватись наступних вимог: конструктивні дані повинні повністю відповідати характеру операцій, що виконуються на робочому місці; конструкція інструментів і приладів має забезпечити максимальну ефективність праці, точність і високу якість роботи за мінімальних зусиль працівника та його повної безпеки; інструменти та прилади повинні бути зручними для роботи, легко і швидко встановлюватись, закріплятись і відкріплятись, виключаючи шум і вібрацію; технологічне оснащення в процесі використання не повинне викликати кардинальні зміни в положенні корпусу.

Велике значення при організації робочого місця має правильний вибір організаційного оснащення, вимоги до якого визначаються: характером і видом робіт, що виконуються на робочому місці; особливостями організації праці (методи роботи, змінність, спеціалізація робочого місця); складом і кількістю обладнання, приладів, інструментів, предметів праці, потрібних для цього робочого місця; особливостями робочої зони та робочої пози. При виборі оснащення для будь-якого робочого місця потрібно забезпечити: найбільш повну відповідність оснащення його функціональному призначенню; економічність використання виробничої площі; відповідність конструктивних даних і габаритів оснащення ергономічним вимогам з врахуванням антропометричних показників і психофізіологічних особливостей людини, яка буде ним користуватися; міцність і стійкість конструкції; дотримання вимог виробничої естетики та відповідність загальному інтер’єру робочого місця.

Важливим елементом є робочі меблі, їх раціональна конструкція сприяє економії рухів, зменшенню напруженості організму, а отже, зниженню втоми і підвищенню працездатності людини. Раціональна організація робочого місця передбачає його планування та забезпечення основним технологічним устаткуванням, технологічним і організаційним оснащенням. Планування робочого місця – це раціональне розміщення на відведеній виробничій площі основного і допоміжного обладнання, устаткування, інструментів, що забезпечує найбільш ефективне виконання трудових процесів, економію зусиль працівника і безпеку його праці. Основна мета – ефективне використання виробничих площ і робочого часу виконавців, визначення схем руху машинних агрегатів.

Отже, планування робочих місць – це просторове розміщення елементів робочих місць, їх оснащення та самого працівника точне визначення параметрів робочої зони і схем руху машинних агрегатів. Воно здійснюється на основі наявних площ, кількості працівників, нормативу площі на одного працівника і проектного обладнання та меблів. Загальна і корисна площа визначається на основі плану, креслень, а кількість працівників визначається штатним розкладом. Особливе значення має планування організації робочих місць управлінського персоналу, оскільки вимагає окремих службових кабінетів і раціонального їх розміщення.

Виділяють загальне (зовнішнє) планування робочих місць (просторове розміщення самих робочих місць) і конкретне планування (раціональне розміщення в межах робочого місця всіх його елементів – працівника і предметів праці). В межах конкретного плану виділяють внутрішнє планування, яка передбачає раціональне розміщення інструментів, приладів, матеріалів, готової продукції в середині елементів оснащення, таких як виробничі меблі, тара. Планування – це схематичне розташування працівників, технічних засобів, меблів у приміщенні.

При розміщенні приміщень варто дотримуватись таких правил:

• в першу чергу, розміщувати великі структурні підрозділи (адміністрація, канцелярія, бухгалтерія, відділ кадрів, маркетингу). Суміжні відділи та служби доцільно розміщувати поруч один від одного;

• відділи, які пов’язані з прийняттям відвідувачів, повинні розміщуватись поруч із входом, ліфтом, сходами (відділ збуту, відділ кадрів, бухгалтерія);

• складські та транспортні підрозділи повинні бути ізольовані від прийому відвідувачів і офісних приміщень;

• туалетні кімнати повинні бути на кожному поверсі.

Основними завданнями планування робочих місць (всіх видів) є: створення комфортних і безпечних умов праці; ефективне використання виробничих площ; покращення використання робочого часу за рахунок оптимізації рухів і переміщення працівника.

Вихідним моментом для забезпечення раціональної організації планування робочих місць, є:

• особливості технологічного і трудового процесів;

• спеціалізація робочого місця у відповідності із технологією і формами поділу й кооперації праці;

• склад і особливості обладнання, яке використовується, технологічного і організаційного оснащення;

• діюча система обслуговування робочих місць;

• прийоми і методи праці, що застосовуються;

• вимоги техніки безпеки й охорони праці.

Загальне планування робочих місць має забезпечити:

• економне використання виробничих площ;

• раціональний взаємозв’язок робочих місць;

• розміщення робочих місць за ходом технологічного процесу та забезпечення прямоточності вантажних потоків;

• мінімізацію протяжності грузопотоків і віддалі переходів працівників;

• дотримання санітарних норм в розміщенні робочих місць.

Примітка:

1) за існуючими нормами на кожного працівника має припадати не менше 4,5 м² виробничої площі і не менше 15 м³ об’єму виробничого приміщення.

2) підходи до робочого місця повинні бути не тільки короткими, але й по можливості не перетинатися з транспортними шляхами.

3) ходи і виходи в приміщенні повинні бути вільними, безпечними та добре проглядатись.

4) робочі місця з важкими умовами праці повинні бути відокремлені від місць з нормальними умовами. Конкретне планування робочих місць також має відповідати встановленим вимогам, забезпечити зручність роботи, безпеку, мінімізацію фізичних зусиль і нервового напруження, раціональну робочу позу, що забезпечує раціональне використання робочої зони.

Робоча зона – частина трьохмірного простору обмежена розмахом рук в горизонтальній і вертикальній площинах з врахуванням повороту працівника на 180°, переміщення його вправо і вліво на один-два кроки. В цій зоні розміщені знаряддя праці, що постійно використовуються в роботі. Решта площі складає допоміжну зону, де розміщені предмети праці, що використовуються не часто.

Найбільш зручною і економічною є робота в межах оптимальної зони досяжності – простір, обмежений уявною лінією в горизонтальній або вертикальній площинах при обертанні руки, зігнутої в ліктьовому суглобі при вільно опущеному плечі. В цій зоні розміщують предмети, які найбільш часто використовуються. Ще виділяють зону максимальної досяжності – простір, обмежений розмахом повністю витягнутої руки при її обертанні в плечовому суглобі, ця зона використовується для визначення різних поз.

Зручна поза є частиною раціоналізації робочого місця. При різних положеннях тіла (сидячи, стоячи) витрачається не однакова кількість енергії. Головна вимога до робочої пози – це відповідність її темпу і траєкторії робочих рухів, величині м’язових зусиль, тобто такому: для повільних рухів – вибираємо позу «сидячи»; для швидких рухів – краще «стоячи»; найбільш доцільною є змішана поза «сидячи-стоячи»; якщо зусилля до 5 кг – кращою є поза «сидячи»; якщо 5-10 кг – поза «сидячи-стоячи»; більше 10 кг – «стоячи».

Планування робочого місця повинно забезпечити для працівників добрий огляд. Для цього враховують коло зору людини в горизонтальній і вертикальній площинах, забезпечуючи оптимальну віддаль від предмету обробки до очей працюючого. Кут миттєвого зору в робочій зоні складає 18°, ефективної видимості – 30°, кут зони огляду, в межах якої добре сприймаються форми предмету, його місце знаходження, при фіксованому положенні голови по горизонталі дорівнює 120°, по вертикалі – 86° (39° вверх і 47° вниз).

Отже, при організації раціонального конкретного планування потрібно забезпечити вільний доступ до робочої зони, зручне переміщення людей. Кожен предмет на робочому місці повинен мати своє постійне місце і фіксовану зону переміщення. При розміщенні предметів праці слід дотримуватися певного порядку, воно має відповідати трудовому процесу, створювати можливість ефективного використання зворотнього руху рук, систематичності та природного руху.

Обслуговування робочих місць – це надання різних послуг, які дозволяють працівникові виконувати свої безпосередні функції, не відволікаючись на виконання другорядних, допоміжних і підсобних робіт, тобто робіт низької кваліфікації. Робота з удосконалення організації праці в будь-якому напрямку буде малоефективною, якщо виконавець буде постійно відволікатись від основної роботи для виконання допоміжних функцій або ж буде простоювати в очікуванні їх виконання. Від ефективної організації системи обслуговування робочих місць залежить продуктивність праці, ритмічність виробництва, якість роботи та продукції. Система обслуговування – це найбільш активна складова виробничого процесу з регламентованого забезпечення робочих місць всім необхідним для безперебійного й ефективного функціонування.

Об’єктами обслуговування робочих місць є: знаряддя праці, предмети праці та працівники, а обслуговування здійснюється за функціями (табл. 4):

Таблиця 4

Об’єкт	Характеристика функції
обслуговування засобів праці:	інструментальна (забезпечення інструментами, заготовками, ремонт інструментів); налагодження і підналагодження обладнання; енергетична (забезпечення робочих місць всіма видами енергії); ремонтна (підтримка в робочому стані обладнання); ремонтно-будівельна (ремонт приміщень, оргоснащення).
обслуговування предметів праці:	складська (прийом, облік, збереження, комплектування і видача матеріалів, товарів, виробів); транспортна (доставка до робочих місць предметів праці та вивезення готової продукції); контрольна (контроль якості сировини, матеріалів, продукції).
обслуговування працівників:	інформаційне забезпечення, виробничий інструктаж, розподіл робіт, видача виробничих завдань; санітарно-гігієнічне обстеження, медичне та господарсько-побутове обслуговування, охорона праці.

Системи обслуговування залежать від конкретних умов виробництва, типу виробництва і характеру праці. Проте, до всіх систем існують загальні вимоги, дотримання яких сприяє оптимальному вирішенню завдань з обслуговування робочих місць. Система обслуговування робочих місць повинна бути:

• комплексною (включати всі функції обслуговування і забезпечити їх узгодженість та зв’язок);

• раціональною (оптимально поєднувати централізовані та децентралізовані види обслуговування);

• гнучкою, оперативною (забезпечувати можливість оперативного, швидкого втручання та реагування при виникненні відхилень від нормального ходу обслуговування);

• прогресивною (враховувати можливості техніки та технології, можливості стандартизації і уніфікації);

• плановою (бути частиною внутрівиробничого планування, організовуватись на основі розрахунків обслуговування для кожного робочого місця, узгоджуватись з системою оперативного планування та змінних завдань);

• попереджуючою (не допускати зупинки виробництва через несвоєчасне виконання робіт з обслуговування). Попереджуваність – це завчасне обслуговування, засноване на розрахунку ресурсів обладнання і окремих його частин та на розрахунку запасів матеріальних ресурсів, інструментів на робочому місці, потрібних для безперебійної роботи;

• своєчасною (забезпечити чітке дотримання встановленого регламенту обслуговування; все потрібно робити своєчасно у встановлений термін, що забезпечить чіткість обслуговування робочого місця;

• надійною (гарантувати обслуговування робочого місця вчасно, в потрібному обсязі, відповідної якості). Надійність обслуговування – це ознака високої його організації, що досягається системою дублювання, підстрахування на випадок непередбачуваних обставин;

• економічною (заснованою на розрахунках різних варіантів здійснення обслуговування і вибір найкращого з урахуванням всіх принципів).

Система обслуговування робочих місць базується на науково обґрунтованому функціональному поділі праці на підприємстві. Кожна функція обслуговування здійснюється певною професійно-кваліфікаційною групою допоміжних працівників, що об’єднуються за ознакою технологічної або функціональної однорідності виконуваних робіт (табл. 5).

Таблиця 5

Вид обслуговування	Розрахункова підстава системи	Відмінна риса
Система почергового обслуговування.	Змінно-добові завдання.	Обслуговування виконується допоміжними працівниками по мірі виникнення потреби в обслуговуванні робочих місць.
Система планово-попереджувального обслуговування.	Календарні плани запуску деталей, графіки переналагодження устаткування. Годинні графіки роботи основних робітників.	Система забезпечує ритмічність роботи, підвищення продуктивності праці основних працівників, але вимагає великого обсягу підготовлених робіт.
Система стандартного обслуговування (регламентована або попереджувальна).	Тверди стандартні розклади, регламенти і графіки обслуговування відповідно до ритму виробництва.	Система забезпечує високу надійність обслуговування, активно впливає на трудові процеси основного виробництва.

Залежно від рівня централізації виробництва використовують три види обслуговування робочих місць, а саме:

• централізоване обслуговування робочих місць – передбачає зосередження функції обслуговування в одному центрі, в межах цеху виробництва, відділу або підприємства в цілому (це дає можливість централізованого планування всіх функцій обслуговування та органічного поєднання з плануванням);

• децентралізоване обслуговування робочих місць – функції обслуговування виконуються самими працівниками або допоміжним персоналом, який працює в цих підрозділах (при цьому способі забезпечується більш висока оперативність вирішення завдання робочих місць, недолік – низький рівень механізації праці, нераціонально використовується персонал;

• змішане обслуговування робочих місць – частина функцій виконується централізовано, а частина – децентралізовано.

За формою виконання функцій обслуговування робочих місць (застосування тієї чи іншої форми обумовлено типом виробництва) є такими:

• чергове обслуговування переважає в одиничному і малосерійному виробництві. Проводиться за потребою, за вимогою працівників і за змінно-добовими завданнями. Для нього характерна відсутність наперед складених графіків і регламенту. Це проста система, але існують можливості виникнення непередбачених простоїв;

• планово-попереджувальні системи обслуговування поширеними є в умовах багатосерійного і серійного виробництв. Всі роботи з обслуговування робочих місць проводяться на основі планів-графіків, які є взаємопов’язаними з виробничими планами і завданнями. Ця робота виконується допоміжним персоналом за повного звільнення основних працівників від функцій обслуговування своїх робочих місць. При цій системі здійснюється планове і активно-попереджувальне обслуговування, яке забезпечує робочі місця:

  1. предметами праці в потрібний час і в потрібній кількості;

  2. переналагодження обладнання, підготовку і виготовлення спеціального технологічного оснащення з врахуванням запуску в обробку нових партій деталей;

  3. огляд і ремонт обладнання проводять у визначений термін.

Впровадження цієї системи вимагає складної підготовчої роботи та значних трудових і матеріальних витрат;

• стандартне обслуговування є характерним для потоково-масового виробництва при стійкому виробничому процесі та постійному закріпленні операції за робочими місцями. Це найбільш удосконалена форма планово-попереджувального обслуговування, Його суть полягає в тому, що обслуговування проводиться за попередньо розробленими стандартами, розкладом і стандарт-планами. Такими видами обслуговування є: стандартний ремонт обслуговування, примусова заміна ріжучих та вимірювальних інструментів і приладів, налагодження та підналагодження обладнання, регулярне поповнення робочих місць предметами праці. При цій формі основні працівники повністю звільняються від виконання допоміжних функцій, що дозволяє ефективно використовувати їх робочий час.

Щоб організувати обслуговування робочих місць за стандартною системою потрібно вирішити чотири взаємопов’язані групи завдань:

1. визначити, які функції обслуговування потрібні для певного робочого місця, працівника і всієї системи робочих місць;

2. по кожній функції обслуговування визначити фізичну норму обслуговування, обґрунтувати її обсяг за зміну (місяць, рік);

3. визначити регламент обслуговування, його графік із зазначенням часу, послідовності та періодичності;

4. персоніфікувати обслуговування, тобто закріпити функції обслуговування за певними виконавцями або підрозділами.

Фізична норма обслуговування може виражатись різними показниками, а саме:

• для матеріальних ресурсів – це може бути обсяг їх разового постачання або величина технологічного запасу на робочому місці;

• для ремонтних цехів – види ремонту: дрібний, середній, капітальний, його тривалість тощо.

Регламент обслуговування для кожного виду також може мати свій показник (раз в зміну, кожної години, два рази на місяць тощо, або може бути вказано на певну годину. Може бути за викликом, постійно, безперервно).

Проектування організації обслуговування робочих місць проводиться в такій послідовності:

• встановлюється склад і обсяг робіт з обслуговування в цілому для підрозділу;

• виділяються види робіт, які доцільно передати основним працівникам;

• розраховуються норми затрат праці допоміжних працівників для обслуговування робочих місць (норми кількості, часу і одиниць обслуговування);

• склад, обсяг робіт розподіляється між допоміжними працівниками з урахуванням функціонального поділу праці між ними і норм затрат праці;

• встановлюються види та форми обслуговування, розробляються умови їх застосування;

• розраховуються фізичні норми обслуговування;

• розробляються регламенти (графіки, розклади, маршрути руху);

• проектується організація стаціонарних і пересувних робочих місць допоміжних працівників.

В результаті формується ефективна система обслуговування робочих місць основних працівників.

Отже, розробка системи обслуговування робочих місць включає: вибір форм її організації; визначення професійного складу допоміжного персоналу; забезпечення обслуговуючого персоналу відповідною технічною та інструкційною документацією; розрахунок норм обслуговування; організація праці й оснащеність робочих місць обслуговуючого персоналу; організація регулярного зв'язку між робочими місцями основного виробництва й обслуговуючим персоналом.

Атестація робочих місць – це комплексна оцінка кожного робочого місця на його відповідність науково-технічним, організаційним і соціальним вимогам, тобто це комплексна перевірка відповідності робочих місць встановленим вимогам. Атестація робочих місць досить широко проводилась з середини 80-х років XX століття, тому і в даний час цей процес заслуговує на увагу. Комплексна атестація робочих місць з наступною їх раціоналізацією є основою підвищення ефективності праці. Атестація робочих місць проводиться спеціально створеною атестаційною комісією на рівні цеху, підрозділу підприємства. До складу комісії включають, як правило, майстрів, технологів, економістів, нормувальників, бригадирів, а також спеціалістів санітарних закладів.

Завданнями атестації робочих місць є:

• приведення робочих місць до технічних і соціальних вимог, зменшення обсягу ручної праці, покращення її змісту;

• покращення використання основних виробничих фондів за рахунок ліквідації застарілого обладнання, концентрації робіт на новому обладнанні, підвищення змінності;

• покращення умов праці на кожному робочому місці;

• підвищення кваліфікації працівників.

Атестація робочих місць дозволяє обґрунтувати встановлення доплат і пільг за роботу в несприятливих умовах; перевірити обґрунтованість норм витрат матеріальних ресурсів; ефективніше використовувати фінансові вкладення. Процес атестації робочих місць здійснюється в три етапи, а саме:

• на першому етапі проводиться облік робочих місць: визначається кількість робочих місць, здійснюється класифікація і групування за видами та характером використання, за категоріями працюючих на робочих місцях.

Кількість робочих місць визначається:

1. прямим розрахунком верстатів, агрегатів, машин, механізмів, компонентів технологічного і організаційного оснащення за нормою обслуговування кожної одиниці одним працівником;

2. за встановленими зонами обслуговування;

3. за робочими постами.

Обліку підлягають всі робочі місця всіх категорій працівників.

Для забезпечення повноти і достовірності даних на кожне робоче місце заводиться Паспорт робочого місця, який включає наступні розділи:

1. призначення і загальні характеристики;

2. план робочого місця;

3. меблі, обладнання і технічні засоби;

4. функціональні обов’язки (основні елементи роботи);

5. умови праці;

6. оплата праці;

7. організація обслуговування;

8. регламентуюча документація;

9. завантаження робочого місця (нормування);

10. охорона праці і техніка безпеки.

Порядок роботи з обліку робочих місць, їх паспортизації й атестації визначається наказом по підприємству, в якому встановлюються терміни проведення цієї роботи в підрозділах і по підприємству в цілому, склад комісії в розрізі цехів, підрозділів і конкретних посадових осіб. Для проведення обліку проводиться попередня робота технологом і економістом з праці, а саме:

1. уточнюються назви, межі, підпорядкованість цехів, дільниць і оперативних робочих місць;

2. уточнюються і приводяться у відповідність з фактичним станом плани цехів і дільниць;

3. здійснюється навчання людей, які будуть проводити атестацію;

4. уточнюються і розробляються нормативи, які потрібні для атестації, та виготовляються паспорти робочих місць.

Кожному робочому місцю як індивідуальному, так і колективному присвоюється порядковий номер, після чого, незалежно від того чи є аналогічні місця, працюють вони на момент обліку чи ні, заповнюється Паспорт робочого місця. В Паспорті записується кількісна та якісна характеристика робочого місця і зайнятих на ньому працівників.

Вихідними даними для розробки паспортів робочих місць є:

1. типові паспорти робочих місць;

2. моделі робочих місць співробітників;

3. штатний розпис підприємства;

4. положення про оплату праці;

5. схема монтажу технічних засобів;

6. інструкції з експлуатації;

7. нормативи праці управлінців;

8. інструкції з техніки безпеки;

9. робочий проект будівлі;

10. специфікація на меблі та обладнання;

11. положення про підрозділи;

12. посадові інструкції;

13. контракти працівників;

14. нормативи площі на одного співробітника.

В окремих виробництвах кількість робочих місць визначається на основі нормальної трудомісткості за видами робіт, виробничим процесом.

Кожне робоче місце враховується як одне, незалежно від того, працює там один чи більше працівників.

Облік робочих місць ведеться в спеціальній відомості;

• на другому етапі здійснюється сама атестація робочих місць, тобто комплексна оцінка за трьома рівнями:

  1. технічним;

  2. організаційним;

  3. умовами праці і техніки безпеки.

Для оцінки технічного рівня використовують наступні показники:

1. відповідність технологічного процесу, обладнання, устаткування, інструментів і засобів контролю вимогам забезпечення високої якості продукції;

2. рівень продуктивності обладнання;

3. співвідношення фактичної і проектної продуктивності обладнання;

4. технологічна оснащеність робочого місця;

5. обґрунтованість рівня механізації праці.

При оцінці організаційного рівня аналізують наступні показники:

1. раціональність планування;

2. кількість і комплектність оргоснащення, прогресивність конструкції і технічного стану;

3. застосування багатоверстатного (багатоагрегатного) обслуговування;

4. раціональність обслуговування робочих місць;

5. відповідність форм організації праці технологічному процесу, характеру й обсягу робіт, що виконуються;

6. застосування раціональних прийомів і методів праці;

7. кваліфікація працівників, її відповідність складності та якості робіт, що виконуються;

8. якість діючих норм праці;

9. ефективність використання робочого місця: рівень використання обладнання в часі, коефіцієнт змінності, зайнятість працівника протягом зміни.

За оцінкою умов праці і техніки безпеки аналізують:

1. відповідність санітарно-гігієнічних умов нормативним вимогам;

2. відповідність виробничого процесу, обладнання, організації робочого місця стандартам безпеки і норм охорони праці;

3. обсяг ручної і важкої фізичної праці;

4. забезпечення працюючих спецодягом, взуттям, засобами захисту і їх відповідність стандартам безпеки праці.

За результатами атестації здійснюється оцінка робочого місця (табл. 6):

Таблиця 6

Оцінка	Характеристика
Атестовані	робочі місця, показники яких повністю відповідають вимогам.
Неатестовані і підлягають раціоналізації	робочі місця, окремі показники яких не відповідають встановленим вимогам, але можуть бути доведені до цих вимог в процесі раціоналізації.
Неатестовані і підлягають скороченню	робочі місця, показники яких не відповідають встановленим вимогам і не можуть бути доведені до цих вимог в процесі раціоналізації.

• на третьому етапі здійснюється раціоналізація робочих місць. Раціоналізація – це сукупність організаційно-технічних заходів, які розроблені на основі даних атестації та спрямовані на удосконалення діючих робочих місць і покращення їх використання. Метою раціоналізації робочих місць є: зменшення затрат робочого часу на його обслуговування; забезпечення нормальних умов праці, зменшення втоми та напруження працівників; найбільш економне використання площі та підвищення продуктивності праці персоналу.

Продуктивність праці прямопропорційно залежить від організації робочих місць. Розроблені заходи мають бути зорієнтовані на:

1. виявлення резервів і зростання продуктивності праці на кожному робочому місці та в кожному виробничому підрозділі;

2. вибір ефективних інвестицій на раціоналізацію, переобладнання, переозброєння робочих місць, їх реконструкцію.

Раціоналізація робочих місць здійснюється за такими напрямками:

1. модернізація обладнання, введення автоматизованого контролю, високопродуктивного інвентарю, засобів малої механізації;

2. покращення якості і надійності ремонту;

3. впровадження прогресивних, малоопераційних, маловідходних технологічних процесів;

4. застосування новітніх матеріалів, деталей і конструкцій;

5. створення оптимального температурного та світлового режимів;

6. ліквідація вібрації, шуму і джерел випромінювання.

Проектування і раціоналізація робочого місця повинні бути спрямовані на усунення зайвих та нераціональних рухів, максимальне скорочення переміщень працівника та матеріальних елементів трудового процесу, економне використання виробничих площ. Проектування робочих місць включає два види планування, а саме: зовнішнє планування робочого місця – розміщення робочого місця відносно інших робочих місць, вантажопотоків, стін, колон, вікон тощо; внутрішнє планування робочого місця – оперативний робочий простір, де розміщене устаткування і здійснюється велика частина трудових витрат на виконання технологічних операцій, та допоміжний робочий простір, у якому розміщуються предмети праці, меблі тощо, які рідше використовуються.

При проектуванні робочого місця необхідно врахувати низку факторів – рівень спеціалізації виробництва, встановлену технологію, форму поділу праці, прийняте планування на дільниці та в цеху, систему обслуговування робочих місць, вимоги техніки безпеки й охорони праці та інші.

Раціональне планування робочого місця повинно забезпечити економію рухів, виключення з трудового процесу непродуктивних рухів, трудових дій та прийомів. Основні положення організації праці робочого місця фіксуються в Карті організації праці на робочому місці, яка включає розділи, що містять основні вимоги трудового процесу на робочих місцях.

Карта організації праці – це концентрований виклад проекту планування робочого місця і організації праці, розроблений на основі попередніх інженерно-економічних, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних дослідженнях. В карті наводять послідовність дій працівника, прийоми і методи праці, її норми, організацію і обслуговування робочого місця, вимоги до виконання, форми оплати праці. Форма і зміст карт відрізняється в залежності від специфіки праці основних і допоміжних працівників, особливостей комплексного аналізу і проектування трудових процесів.

Отже, оптимальну організацію робочого місця можна забезпечити на основі комплексного підходу – поєднати проектування, планування робочого місця з його оснащенням, методами і прийомами праці, системами його обслуговування, вибором форм організації і нормування праці, створенням сприятливих умов праці та розробкою доцільної системи її оплати. Ця робота проводиться на основі даних комплексного аналізу всіх елементів трудового процесу.