5. Форми організації праці

На підприємствах організація праці здійснюється за двома формами – індивідуальною та колективною, які характеризуються складом обладнання, видом робіт та виконавцями.

Індивідуальна форма організації праці передбачає, що працівник одноосібно виконує всі операції, які входять у виробниче завдання і його діяльність обмежена робочим місцем. Індивідуальна організація праці здійснюється на основі поглибленого технологічного (поопераційного) поділу праці. При цьому враховується такий поділ праці, а саме:

• на основні та допоміжні роботи;

• за кваліфікаційною ознакою;

• кооперація праці окремих працівників;

• конкретні організаційно-технічні умови.

Робочі місця в цьому випадку пристосовуються до виконання певної частини виробничого процесу, який складається з однієї операції або групи споріднених операцій. За окремим робочим місцем закріплюються тільки однотипні операції, однакові або близькі за своїм кваліфікаційним рівнем. Індивідуальна організація праці передбачає:

• повну відповідальність кожного виконавця за виконання певної роботи, точний облік результатів праці;

• забезпечення повної та рівномірної зайнятості працівника протягом всього робочого дня, що досягається раціональним визначенням обсягу робіт, що виконуються;

• вивчення і аналіз структури фактичного балансу робочого часу;

• спеціалізацію виконавців на виконанні однорідних операцій і функцій;

• чітку регламентацію робочого дня виконавця;

• удосконалення методів і прийомів праці;

• раціоналізацію маршрутів переміщення виконавців і предметів праці, підбір габаритів і форм меблів з урахуванням антропометричних даних людини та раціонального їх розміщення;

• організацію системи обслуговування;

• виробничий інструктаж.

Отже, форми і характер виробничих зв’язків при індивідуальній формі праці залежить від засобів виробництва, технології, ступеня завантаження обладнання, кваліфікації працівників і можливостей суміщення робіт, що виконуються.

Колективна форма організації праці характеризується об’єднанням працівників для планомірної і спільної участі в одному чи різних, але взаємозалежних процесах праці.

Форми кооперації праці визначаються принципами утворення структурних підрозділів. При організації виробництва за технологічними ознаками застосовується технологічна кооперація, за якої працівники об’єднуються в послідовності технологічного процесу. Організація спільної праці всередині виробничого підрозділу здійснюється або шляхом кооперації індивідуальних працівників, або шляхом організації спільної роботи виконавців, об’єднаних в трудовий колектив – це об’єднання певної кількості працівників, які здійснюють спільну трудову діяльність.

Під організацією праці трудових колективів слід розуміти організацію праці колективів цехів, дільниць, бригад, спеціальних груп працівників, в основі якої лежить поділ і кооперація праці. Ефективність діяльності трудових колективів забезпечується на основі наукових принципів їх формування. Основними з них є:

• принцип стабільності й оптимальної чисельності трудового колективу (стабільність й оптимальна кількість членів колективу забезпечується сукупністю організаційно-економічних факторів, важливими з яких є – стійка спеціалізація виробництва, відносна стабільність обсягів виробництва та затрат праці, створення умов для суміщення професій, рівномірного завантаження і дотримання раціональних режимів праці та відпочинку. Обов’язковою умовою стабільності трудового колективу є добровільність входження в трудовий колектив);

• принцип постійного складу засобів виробництва, що передбачає закріплення їх за колективом;

• принцип особистої і колективної зацікавленості і відповідальності за результати виробництва;

• принцип дотримання трудової дисципліни;

• принцип узгоджених спільних дій передбачає тісний і постійний взаємозв’язок між працівниками, синхронізацію в часі й просторі їх трудових функцій (він дозволяє створити для членів колективу більш сприятливі умови праці та підвищити їх ефективність. Узгодженість процесу праці в просторі обумовлює характер розміщення індивідуальних робочих місць, їх певний зв’язок один з одним та в межах колективного робочого місця);

• принцип взаємозамінності забезпечується кооперацією працівників однієї кваліфікації або спеціальності;

• принцип спеціалізації, поточності, безперервної роботи протягом декількох змін;

• принцип одночасного паралельного виконання певної роботи на декількох робочих місцях.

Отже, принципи організації трудових колективів є взаємопов’язаними і взаємозалежними, і в своїй основі вони підпорядковані інтересам творчої діяльності трудового колективу на основі стійких виробничих зв’язків.

В господарській діяльності розвиваються нові форми організації праці, які не відповідають вимогам техніки і технології виробництва сьогодення, а постійне вивчення існуючих організаційних форм дозволяє удосконалювати їх та забезпечувати ефективне використання новітніх технологій на основі колективних форм організації праці. Необхідність колективних форм організації праці здавна визначалася техніко-технологічними й організаційними особливостями виробництва в наступних випадках:

• для обслуговування складних агрегатів або систем машин, які виконують різнорідні технологічні операції, що вимагають узгодженості дій працівників;

• для обслуговування обладнання, механізмів і апаратури, які вимагають спільної роботи групи працівників, що виконують різні функції;

• наявність великих фізичних або психологічних навантажень, які вимагають спільних зусиль виконавців (обробка й установка великих деталей);

• необхідність виконання великих виробничих завдань, поділ яких на окремі елементи між окремими виконавцями неможливий або складний (ремонтні роботи);

• виконання робіт, при яких індивідуальна форма організації праці супро-воджується простоями обладнання та виконавців (висока питома вага машинно-автоматизованої роботи; різні за трудомісткістю роботи виробничого завдання);

• робота, яка за умовами технології, виконується працівником або групою працівників при широкому суміщенні професій;

• необхідність скорочення терміну виконання робіт з одночасною участю в них декількох виконавців;

• відсутність у працівників постійного місця роботи і можливості точно встановити їхні обов’язки (вантажно-розвантажувальні, транспортні роботи);

• виконання однорідних технологічних робіт, коли завдання не може бути виконане окремим виконавцем і вимагає спільних дій групи працівників.

Застосування колективних форм організації праці продиктована економічними і соціальними факторами. Економічними перевагами колективної форми організації праці є сприяння такому: підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, покращенню якості продукції, ефективному використанню робочого часу працівника й обладнання. Соціальними перевагами колективної форми організації праці є: можливість створення сприятливих умов трудової діяльності, зниження монотонності праці, підвищення кваліфікації працівників, розвиток самоуправління і самоорганізації.

Таким чином, важливою умовою ефективного використання колективної форми організації праці є: усестороннє врахування техніко-технологічних та організаційних передумов її застосування, комплексне економічне та соціальне обґрунтування її впровадження.

Творчі колективи організацій на основі передового промислового досвіду, знання національних особливостей, результатів досліджень розробляють для підприємств методичні рекомендації щодо побудови раціональних структур управління колективами у відповідності з характером і типом виробництва, визначають функції, права, обов’язки і відповідальність цехів, служб, відділів, кожного працівника шляхом розробки посадових положень і інструкцій. В даний час велика увага приділяється створенню колективних форм праці, удосконаленню діловодства, одержання, обробки і передачі інформації, повсюдному використанню обчислювальної техніки і сучасних засобів зв’язку як всередині виробничих структур, так і поза ними у відносинах з діловими партнерами.

Отже, колективна організація праці в сучасних умовах досить актуальна і здатна якнайкраще поєднати науку, техніку і людей у єдиному виробничому процесі, забезпечити безперервне зростання продуктивності праці. Така організація праці створює широкі можливості для трудової активності працівників, утверджує в трудових колективах почуття товариства, взаємодопомоги, відповідальності, сумлінного відношення до праці й один до одного.