4. Сутність, завдання, напрями, об’єкти організації праці.

Організація праці – це система науково обґрунтованих заходів раціонального поєднання працівників із засобами виробництва, з метою створення сприятливих умов праці для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Це процес приведення трудової діяльності у певну систему, що характеризується внутрішньою упорядкованістю, узгодженістю і спрямованістю взаємодії людей для досягнення спільної мети. Вона спрямована на вирішення наступних взаємопов’язаних груп завдань:

• економічних – ефективне використання робочого часу, зниження трудомісткості продукції, удосконалення процесу використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції;

• організаційних – встановлення порядку та послідовності виконання робіт; створення умов для безперервної роботи працівників, забезпечення повної та рівномірної їхньої завантаженості, відповідальності за результатами діяльності; створення діючої системи стимулювання праці та її нормування;

• психофізіологічних – оздоровлення та удосконалення умов праці, усунення зайвих витрат енергії працівників, забезпечення психологічної сумісності;

• соціальних – підвищення змістовності та привабливості праці; створення умов для розвитку працівників, підвищення їхньої кваліфікації і розширення професійного профілю; реалізація трудової кар’єри і підвищення добробуту.

Сучасна теорія та практика організації праці тісно пов’язана з концепцією якості трудового життя, яка базується на: справедливій і достойній винагороді; безпеці та комфортності умов праці; задоволенні потреб працівників; сприятливому психологічному кліматі, нормальних відносинах в колективі; визначенні самостійності в роботі; участі працівників в управлінні. Реалізація концепції якості трудового життя в значній мірі залежить від організації праці на підприємстві. Досягнення ефективного виробництва на підприємстві можливе при вирішенні таких завдань організації праці:

• техніко-технологічних (полягають в удосконаленні організації праці, обладнання, матеріалів і технологій. Технологія виробництва передбачає порядок і послідовність виготовлення продукції. Впровадження нових форм організації праці потребує нових технічних і технологічних рішень, внесення змін в конструкцію обладнання, устаткування та інструментів. Обладнання має бути надійним, відповідати вимогам, забезпечувати безпеку праці та можливість обслуговування обладнання, покращувати умови праці виконавців);

• економічних (забезпечують досягнення максимально можливої економії праці при виробництві продукції високої якості);

• психофізіологічних (забезпечують створення сприятливих умов праці на робочих місцях, які дозволяють досягти високої і стійкої працездатності людини завдяки використанню фізіологічно обґрунтованих режимів праці та відпочинку, оптимізації темпу робіт);

• соціальних (полягають у забезпеченні задоволеності працею на основі збільшення матеріального достатку та професійного росту працівника у відповідності до вимог науково-технічного прогресу).

Елементом праці є склад робіт, що виконуються однією людиною, групою чи колективом працівників. Склад робіт характеризується такими показниками як обсяг робіт і рівень їх складності, що впливає на використання робочого часу і завантаження обладнання. Впровадження наукової організації праці (НОП) дозволяє вирішити наступні завдання: забезпечити залежність розміру заробітної плати від кількості та якості праці, а головне – від кінцевих результатів виробництва; виключити можливість поділу робіт на «вигідні» і «невигідні»; стимулювати сумісництва професій; економити матеріальні та людські ресурси; удосконалювати демократичні починання в управлінні.

Основними напрямами організації праці є:

• поділ праці передбачає спеціалізацію і кооперацію окремих виконавців при виконанні конкретної частини спільної роботи;

• організація робочих місць – раціональне планування і забезпечення технологічним обладнанням, інструментами, засобами сигналізації тощо;

• обслуговування робочих місць – пошук оптимальних варіантів взаємодії основних і допоміжних служб, що дозволяє забезпечити безперервне постачання робочих місць матеріалами, заготовками, транспортом тощо;

• атестація і паспортизація робочих місць – це облік, оцінка й атестація робочих місць на предмет їх відповідності сучасним вимогам, а у випадку виявлення невідповідності – розробка заходів щодо їх раціоналізації;

• раціоналізація прийомів і методів праці передбачає таку побудову трудового процесу, яка забезпечує максимальну економію робочого часу при найменших затратах фізичної енергії;

• нормування праці дозволяє спроектувати оптимальну організацію робочих місць, здійснювати оцінку результатів праці. Норми праці є базою для розробки оперативних планів бригад і цехів;

• мотивація і матеріальне стимулювання праці забезпечує підвищення ефективності праці на основі використання стимулів, що задовольняють потреби, інтереси, економічну самостійність, свободу вибору виду діяльності;

• умови праці формуються під дією матеріально-технічної бази виробництва шляхом розвитку виробничих сил і виробничих відносин. Створення нормальних і безпечних умов праці є основою ефективної діяльності підприємства та формування стабільного колективу;

• кадрове забезпечення трудових процесів є обов’язковою умовою успішного функціонування трудового колективу. Від кількісного та якісного складу працюючих залежить конкурентоздатність підприємства, що передбачає здійснення професійного навчання, підготовку та перепідготовку працівників.

На конкретному робочому місці вирішуються такі завдання організації праці:

• впровадження прогресивних робочих прийомів і раціонального змісту всього комплексу трудових операцій;

• планування й атестація робочого місця;

• рівномірне та безперебійне забезпечення інструментами, матеріалами;

• створення належних санітарно-гігієнічних і естетичних умов для роботи та життєдіяльності людини.

Об’єктами організації праці є трудовий процес і його елементи, взаємодія виконавців та їхніх груп із засобами праці і між собою, порядок і умови виконання часткових трудових процесів.