3. Відтворення трудових ресурсів та їх оцінка.

Використання трудових ресурсів у процесі праці передбачає їх відтворення, яке перебуває у взаємозв’язку із відтворенням сус­пільного продукту. Сучасний стан та розвиток економіки країни залежить від чисельності та структури населення, що пов’язані з процесами відтворення населення.

Відтворення населення – це процес постійного поповнення населення через зміну поколінь у результаті народжуваності і смерті.

Процес відтворення трудових ресурсів поді­ляється на окремі фази, а саме:

• фаза формування (характеризується: природним відтворенням, тобто народженням людей, та досягненням ними працездатного віку; відновленням здатності до праці в існуючих працівників. Для цього їм необхідні продукти харчування, одяг, житло, а та­кож вся інфраструктура сучасного існування людини (транспорт, зв’язок тощо); одержання людьми освіти, спеціальності й певної трудової кваліфікації);

• фаза розподілу й перерозподілу (характери­зується розподілом їх за видами робіт, родом діяльності, а також по організаціях, підприємствах, районах, регіонах країни. Розпо­діл трудових ресурсів здійснюється також відповідно до статі, ві­ку, рівня освіти і здоров’я. Великого значення в умовах ринку набуває структура трудових ресурсів за віком, оскільки успіх економічних перетворень вирішальною мірою залежить від мо­лодого покоління. Перерозподіл робочої сили здійснюється у вигляді її руху від­повідно до попиту і пропозиції на ринку праці. У системі ринко­вої економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці);

• фаза використання (полягає у використанні економічно акти­вного населення на підприємствах і в економіці загалом. Основна проблема полягає в забезпеченні за­йнятості населення і в ефективному використанні працівників).

Велике значення має формування і використання трудових ресур­сів по території країни з урахуванням регіональних особливостей, що пов’язані з впливом демографічних і соціально-економічних факторів.

Демографічними факторами формування трудових ресурсів регіону є інтенсивність відтворення населення, що залежить від рівня народжуваності (чим вищий цей рівень, тим шви­дше зростають трудові ресурси), а також від міграційних проце­сів (співвідношення кількості приїжджаючих і від’їжджаючих збільшуються або зменшуються трудові ресурси). Вплив демографічних факторів на використання трудових ресур­сів виявляється насамперед через вікову структуру населення, яка в різних регіонах неоднакова і в зв’язку з цим різний розподіл осіб працездатного віку на працюючу і непрацюючу частини.

На формування і використання трудових ресурсів у регіонах впливають такі важливі соціально-економічні фактори, як особ­ливості структури виробництва, а також економічної кон’юнктури (зростання, стабілізація або спад виробництва). Від цих факторів залежить чисельність працюючих, підлітків і пенсіонерів, чисельність безробітних, розподіл працівників за галузями, про­фесіями, професійною підготовкою робочої сили.

Виділяють певні типи відтворення населення:

• екстенсивний тип відтворення – означає зміну чисельності людських ресурсів без будь-яких якісних змін;

• інтенсивний тип відтворення – пов’язаний із зміною якості людських ресурсів (зростання освітнього рівня, кваліфікації, покращення здоров’я, розумових здібностей), що означає нарощування трудового потенціалу;

• традиційний тип відтворення – при якому спостерігається високий рівень народжуваності і високий рівень смертності (цей тип був властивий раннім етапам розвитку людського суспільства);

• сучасний тип відтворення – характеризується зменшенням рівня народжуваності, зменшенням рівня смертності і зростанням середньої тривалості життя.

Основним джерелом поповнення трудових ресурсів є мо­лодь, яка вступає в працездатний вік. Чисельність цієї категорії залежить від режиму її відтворення, що пов’язано зі зниженням рівня шлюбності і народжуваності в країні, а також від величини ди­тячої смертності.

Розрізняється три режими відтворення:

• розширене відтворення – характеризується переважанням народжуваності над смертністю, тобто природним приростом населення;

• просте відтворення – характеризується постійною кількістю населення в результаті приблизно однакової народжуваності і смертності;

• звужене відтворення – характерне для країн, в яких показники смертності перевищують показники народжуваності, внаслідок чого населення країни зменшується, як це спостерігається в Україні.

Сучасній демографічній ситуації притаманна тенденція змен­шення чисельності населення України, його економічно активної частини.

Становлення ринкових відносин характеризується природним переміщенням зайнятості з виробничої сфери у сферу обслугову­вання, але при цьому необхідно, щоб рівень виробництва забезпе­чував потреби економіки й населення за рахунок зростання ефекти­вності виробництва на основі досягнень науково-технічного прогре­су, удосконалення організації виробництва та праці.

Баланс трудових ресурсів являє собою систему взаємозв’язаних показників, які характеризують формування та розподіл тру­дових ресурсів. Він складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і розподільної (розподіл трудових ресурсів).

Важливе значення для раціонального формування і розподілу трудових ресурсів має розроблення системи їх балансів. До системи балансів трудових ресурсів належать:

• зведений баланс робочих місць і трудових ресурсів (звітний і плановий);

• баланс розрахунку додаткової потреби в робітниках, профе­сіоналах, фахівцях і технічних службовцях та джерел їх забезпе­чення;

• балансовий розрахунок потреби в підготовці кваліфікованих робітників;

• балансовий розрахунок залучення молоді до навчання і роз­поділ її після завершення навчання;

• балансові розрахунки потреби у професіоналах, фахівцях; міжгалузевий баланс затрат праці;

• баланс робочого часу.

Система балансів і балансових розрахунків розробляється на різних рівнях (державному, регіональному, рівні підприємства). При цьому необхідно вра­ховувати таке:

• кон’юнктуру ринку праці;

• динаміку й структуру робочих місць у плановому періоді;

• зміну демографічної структури насе­лення;

• напрямки та масштаби міграційних процесів;

• динаміку чисельності й структуру зайнятості населення працездатного віку;

• ефективність використання трудових ресурсів;

• джерела і масшта­би формування професійно-кваліфікаційної структури кадрів;

• темпи підвищення продуктивності праці тощо.

На процес відтворення впливає рух населення, який характеризується особливостями зміни чисельності та складу населення країни.

Виділяють такі види руху населення:

• природний – результат народження і смерті людей;

• механічний – просторове переміщення населення;

• соціальний – зміна освітньої, професійної та інших структур;

• економічний – зміна трудової активності населення.

Особливе місце у характеристиці населення займає природний та механічний рух населення. Показники природного руху населення поділяють на абсолютні та відносні. До абсолютних показників природного руху населення належать:

• кількість народжених (виділяють три групи регіонів за рівнем і тенденціям народжуваності: перша група – низька народжуваність (коефіцієнт народжуваності дорівнює 14,5–17,5 народжених на 1000 осіб населення); друга група – середня народжуваність (коефіцієнт народжуваності дорівнює 20,9–26,5 народжених на 1000 осіб населення); третя група – високий рівень народжуваності (коефіцієнт народжуваності дорівнює більше 26,5 народжених на 1000 осіб населення));

• кількість померлих;

• середня тривалість життя;

• кількість зареєстрованих шлюбів;

• кількість розлучень в даній країні за певний проміжок часу.

До відносних показників природного руху населення належать:

• коефіцієнт народжуваності, який визначається як відношення кількості народжених на даній території за певний проміжок часу до загальної чисельності населення в розрахунку на 1000 осіб населення;

• коефіцієнт смертності, який визначається як відношення кількості померлих на даній території за певний проміжок часу до загальної чисельності населення в розрахунку на 1000 осіб населення;

• коефіцієнт шлюбності, який визначається як відношення кількості зареєстрованих шлюбів на даній території за певний проміжок часу до загальної чисельності населення в розрахунку на 1000 осіб населення;

• коефіцієнт розлучень, який визначається як відношення кількості розлучень на даній території за певний проміжок часу до загальної чисельності населення в розрахунку на 1000 осіб населення.

Механічний рух населення характеризується просторовим переміщенням населення, тобто міграцією. Виділяють такі види міграції:

• постійна – населення переміщується на постійне проживання в іншу країну, регіон, місто;

• тимчасова – переїзд в іншу місцевість на роботу терміном до двох місяців;

• сезонна – переїзд в іншу місцевість на роботу терміном до шести місяців;

• маятникова – працівник мешкає в одній місцевості, а працює в іншій;

• зовнішня – переміщення населення через державний кордон;

• внутрішня – переміщення населення у межах однієї країни між адміністративними районами чи населеними пунктами;

• суспільно організована – здійснюється за участю державних або громадських організацій та за їх економічної допомоги;

• неорганізована – здійснюється силами і засобами самих мешканців, без матеріальної допомоги з боку будь-яких установ.

Міграційні потоки впливають на демографічну ситуацію і трудові ресурси даної території. Вони сприяють обміну трудовими навичками, досвідом, знаннями, активізують розвиток особистості, впливають на сімейний склад та статево-вікову структуру населення. У процесі міграції населення складається більш раціональне розміщення трудових ресурсів на конкретних територіях, формується відповідне співвідношення між попитом та пропозицією робочої сили.

Головними причинами міграції є:

• економічні (пошук бажаної роботи, більш високих доходів);

• соціальні (бажання змінити спосіб життя);

• політичні (переслідування – політичні, релігійні, расові);

• військові (депортація, евакуація, військова служба);

• екологічні (несприятлива екологічна ситуація);

• з метою навчання.

Показники механічного руху населення поділяються на абсолютні і відносні.

До абсолютних показників механічного руху населення відносять такі:

• число прибулих на дану територію за рік;

• число вибулих з даної території за рік;

• сальдо міграції (механічний приріст), який визначається як різниця між числом прибулих і числом вибулих;

• міграційний оборот (валова міграція), яка визначається як сума прибулих і вибулих на дану територію за рік.

До відносних показників міграції належать коефіцієнти:

• коефіцієнт прибуття – відношення кількості прибулих на дану територію за рік до середньорічної чисельності населення даної території у розрахунку на 1000 осіб населення;

• коефіцієнт вибуття – визначається як відношення кількості вибулих з даної території за рік до середньорічної чисельності населення даної території у розрахунку на 1000 осіб населення;

• коефіцієнт механічного приросту – визначається як відношення різниці прибулих і вибулих з даної території за рік до середньорічної чисельності населення даної території у розрахунку на 1000 осіб населення;

• коефіцієнт механічного обороту – визначається як відношення суми прибулих і вибулих з даної території за рік до середньорічної чисельності населення даної території у розрахунку на 1000 осіб населення.

Загалом міграція населення, це позитивне явище, оскільки сприяє обміну трудовими навичками і виробничим досвідом, сприяє розвитку особистості, веде до оновлення кадрів. Крім того існує невідповідність між наявністю ресурсів та потребою в них, що ви­значає необхідність вироблення додаткових заходів щодо інтен­сифікації суспільного виробництва, підвищення продуктивності праці тощо.