Визначення випадку порушення прав дитини.

Необхідність у діях, пов’язаних із захистом прав дитини, може наступити або виявитись в результаті:

а) безпосередньої заяви дитини з приводу порушення її прав (письмової або запису із слів дитини);

б) заяви батьків дитини про порушення прав їхньої дитини; порушення інших прав, що призвели до погіршення умов розвитку дитини чи виникненню труднощів у виконанні батьками обов’язків щодо виховання дитини;

в) заяви не менш, чим двох осіб, що стали свідками порушення прав дитини;

г) в разі, якщо соціальний педагог, психолог в ході діагностичних досліджень виявили негативний вплив мікросоціуму дитини.

В кожному вищезазначеному випадку соціальний педагог має сам або за допомогою правоохоронних органів встановити відповідність дійсності фактів, викладених у заяві, та сформулювати попередню проблему дитини. Така попередня та початкова фази роботи включають до себе: настройку на себе і на клієнта; директивне и недирективне спілкування; уточнення ролі та цілей соціального педагога; отримання зворотного зв’язку від клієнта; розстановку акцентів у запиті клієнта; підтримку клієнта у важких (табуйованих) для нього сферах спілкування; складання робочого “контракту” – плану дій.

Діагностика ступені порушення прав дитини.

Визначення ступені порушення прав дитини залежить від певних факторів:

а) ступінь фізичної шкоди, заподіяної дитині;

б) ступінь психічної шкоди, заподіяної дитині;

в) ступінь соціальної шкоди, заподіяної дитині;

г) ступінь вірогідності заподіяння шкоди (фізичної, психічної, соціальної) дитині у подальшому.

Після того, як буде визначена та підтверджена (у разі необхідності за допомогою вузьких фахівців – експертів) ступінь шкоди, соціальний педагог має скласти разом із зацікавленими суб’єктами проблемної ситуації план дій.

Як скласти план дій

1. Визначити: в чому конкретно порушення прав дитини в даній ситуації? (може бути більше одного порушення). Які інциденти могли привести до цього порушення? Розглянути перераховані інциденти та порушення і виявити конкретного порушника? Порушників може бути один чи більше. Після визначення порушення, розділіть за категоріями осіб, які до нього причетні:

- сім’я: особи, які вдома приймають рішення, сприятливі для порушення прав дитини;

- суспільство: традиції, лікарні, школи, релігійні групи, клуби – все, що може сприяти порушенню;

- влада: обрані чи призначені особи, громадські та релігійні лідери, міліція.

2. Провести мозковий штурм: зробить перелік всього, що, на вашу думку, могло б ліквідувати порушення. Розмістить кожне положення в категорії Сім’я, Суспільство, Влада. Визначить, які національні, регіональні чи міжнародні документи відповідають цьому випадку?

3. Встановити мету

Оберіть одне чи два рішення, над якими могли б працювати ви і ваші клієнти. Деякі цілі мають довготривалий характер, деяких можна досягти вже сьогодні.

Визначить для себе, чи встановлена мета:

• ліквідує чи зменшить порушення?

• покращить життя дитини?

• дасть їй усвідомлення своєї сили?

Мета має бути:

• практичною: ви або ваша група повинні бути спроможними досягти цієї мети за визначений період;

• такою, що піддається оцінці: ваш успіх має бути таким, щоб його можна було б оцінити якимось чином; ви повинні знати, що ви хочете побачити по закінченні роботи;

• ефективною: змінить чи ліквідує порушення досягнення вами поставленої мети.

Обговоріть кроки, необхідні для досягнення вашої мети.

4. Оцінити ресурси: яких ресурсів ви потребуєте (люди, гроші, час, місце тощо)? Що з цього ви вже маєте? Чи знаєте ви організацію, яка на місцевому, національному чи міжнародному рівнях займається подібною роботою?

5. Вивчити: хто міг би вплинути на вирішення проблеми? Хто міг би приєднатись для допомоги в досягненні мети?

6. Переглянути свої цілі. Чи не слід щось додати до методів їх реалізації? Можливо, ви хотіли б щось додати до запропонованих форм.

Як показала практика, всі питання на першій зустрічі можна і не встигнути обговорити. Тому слід (відповідно до терміновості справи) підвести підсумки після встановлення мети роботи і домовитись про найближчу зустріч.

Перш ніж соціальний працівник зможе оцінити потреби підлітка, надати йому адекватну допомогу, йому необхідно вивчити обставини життя дитини, зрозуміти оточуюче середовище. Ступінь розуміння залежить значною мірою від відвертості дитини, її оточуючих та їх бажання співпрацювати з соціальним працівником.

Вирішення питання про характер і зміст соціальної допомоги дитині також потребує попереднього аналізу різнопланових відомостей про особливості її розвитку. На основі цієї інформації соціальний педагог вже може дати загальну характеристику рівня розвитку дитини, зрозуміти сутність її труднощів, оцінити ступінь їх глибини, виділити фактори, які пов’язані з появою цих труднощів, визначити сфери впливу з метою усунення або подолання гостроти проблеми.

Складаючи історію розвитку дитини, важливо встановити не тільки систему об’єктивних умов та обставин її життя, а й характер і ступінь їх впливу на неї, реакції дитини, емоційне ставлення, характер та засоби пристосування до них. Тобто потрібно встановити стресові фактори і фактори ризику – хронічні та ті, що виникли на момент випадку.

Схема складання історії розвитку дитини

1. Анкетні дані дитини на основі відомості про сім’ю: повний склад сім’ї та родичів, які беруть участь у вихованні; зміни у складі сім’ї з моменту народження дитини. Загальні відомості про житлові, матеріальні та побутові умови життя сім’ї (при наявності несприятливих умов тут і далі потрібно давати їх детальну характеристику).

2. Особливості перинатального періоду розвитку дитини. Загальні відомості про умови розвитку дитини до та після її народження. Наявність факторів ризику в стані здоров’я матері і дитини.

3. Стан здоров’я дитини на теперішній час. Наявність травм і операцій, хронічні захворювання та їх частота, випадки госпіталізації. Постановка дитини на облік у спеціалістів. Особливості сну та харчування з моменту народження.

4. Де і з ким виховувалась дитина, починаючи з народження? Хто доглядав за дитиною протягом перших двох років життя? Чи перебував в дошкільних закладах (указати тип, термін перебування: цілодобовий, денний, спеціальний – логопедичний, для дітей з психоневрологічними захворюваннями і т. ін.) Як дитина звикала до закладу, як складалися відносини з дітьми, вихователями? Чи були різкі зміни в обстановці зростання: переїзди, часті або довгострокові розлучення з батьками? Якою була реакція дитини?

5. Розвиток у ранні дитячі роки (до трьох років включно). Особливість розвитку моторики. Строки появи основних сенсомоторних реакцій: коли дитина почала сидіти, стояти, ходити і т. ін. Загальний емоційний фон. Розвиток мови. Активність освоєння оточення, допитливість. Ставлення до близьких і незнайомих дорослих. Володіння предметними діями (коли навчилась самостійно їсти, одягатись). Строки формування навичок самообслуговування. Прояви самостійності, наполегливості. Труднощі в поведінці дитини. Улюблені заняття, ігри.

6. Розвиток дитини у дошкільному віці. Улюблені заняття, ігри. Вміння читати, коли і як навчилась, за чиєю ініціативою? Як розвинута фізично? Чи має домашні обов’язки? Чи практикуються спільні форми діяльності з дорослими? Відносини з однолітками. Взаємини з членами родини. Типові конфлікти, їх частота. Покарання та заохочення з боку дорослих. Актуальні заборони. Особливості характеру. Які заклади відвідує? Як проводить своє дозвілля? Ранні прояви здібностей. Чи виявляє ініціативу, в чому? Чи відмічаються страхи або будь-які інші небажані прояви?

7. Розвиток дитини у молодшому шкільному віці. В якому віці вступила до школи? Чи легко адаптувалась до шкільного життя? Тип навчального закладу. Відвідування групи продовженого дня. Чи була зміна школи, класу, з якої причини? Успішність. Улюблені та нелюбимі предмети. Виконання домашніх завдань. Стосунки з однокласниками, вчителями. Найтиповіші конфлікти. Участь у громадському житті школи. Наявність позашкільних занять та захоплень, участь у неформальних організаціях. Ступінь самостійності. Обов’язки вдома. Місце ігор, телебачення та читання у дозвіллі.

8. Фактори, які, з точки зору батьків та інших дорослих, котрі спілкуються з дитиною, важливо відзначити в історії її розвитку.

Зрозуміло, що така картина життя дитини допоможе і у перспективному плані спостереження за нею.

Середина (робоча) фаза соціально – педагогічної діяльності із захисту прав дитини буде включати як прийоми попередньої та початкової стадій, так і специфічні елементи: емпатія, демонстрація почуттів соціального педагога; розробка проблемних тем, орієнтація клієнта на його власний вклад у рішення проблеми, виявлення обставин, що затрудняють це; визначення взаємозв’язку змісту та процесу, надання клієнту необхідної інформації.

Саме тут соціальному педагогу – спеціалісту із захисту прав дитини знадобляться знання по законодавству про соціальний захист різних груп дітей; законодавча база для організації та діяльності закладів соціального захисту; системи закладів соціального захисту дітей та система заходів соціального захисту дітей. Не піддається сумніву високий рівень знань прав дітей та обов’язків їх батьків, опікунів, попечителів; гарантій забезпечення, реалізації та захисту прав дітей. Зрозуміло, що соціальний педагог має враховувати наявні проблеми захисту прав дітей у суспільстві, ефективність законодавства про соціальний захист дитинства та його недоліки.

Як показала практика, найчастіше доводиться мати справи із насиллям над дітьми – як фізичним, так і психологічним. Саме тому спеціаліст має будувати свою діяльність на правових основах запобігання та попередження випадків насилля у сім’ї. Він повинен враховувати проблеми та особливості застосування для цієї мети існуючих законодавчих засобів та використовувати систему заходів та закладів по соціальному захисту осіб, що постраждали від насилля у сім’ї: кризові центри, телефони “довіри”, центри психологічної підтримки та реабілітації для осіб, що постраждали від насилля у сім’ї.

Жорстоке ставлення до дітей виявляється в різних формах – від небажання їх доглядати до байдужості, фізичного покарання та сексуального насильства (зґвалтування). Але діти часто соромляться або бояться розповісти про це. Є й такі, що не знають іншого ставлення, вважають це нормою. В Україні не проводилось спеціальних досліджень з цього питання, а тому важко судити про точну кількість дітей, які зазнали на себе жорстокість дорослих, чия поведінка ще у 1962 році знайшла визначення у психологів як “синдром побитої дитини”.

В сучасних умовах окрім фізичного надзвичайно поширеним є також емоційне (або психічне) насильство, яке виявляється як в словесних образах дитини, її постійній критиці, приниженні, так і в повній втраті інтересу та уваги до дитини у психології така поведінка набула назви “умисне руйнування особистості”. Таке ставлення до дитини не проходить безслідно для її емоційного розвитку. Особливо вразливими до насильства діти почуваються в сім’ї, в колі рідних, перед якими вони більш відкрити і найменш захищені.

Можна вважати, що жорстоке ставлення до дитини є результатом взаємодії багатьох чинників. Крім сімейної системи виховання, свій, і досить значний, внесок у погане ставлення до дитини робить і соціальна система виховання, соціальне середовище.

Сучасний стан агресивності суспільства є вагомим аргументом на користь того, що конче необхідні спеціальні програми допомоги батькам та сім’ям, спеціальна, безперервна та багатоступенева підготовка до виконання батьківських функцій. Сім’ям має бути надана можливість одержувати спеціальну допомогу в консультаційних пунктах, у спеціально створених школах (наприклад, школах молодих батьків), а за певних життєвих ситуацій – термінову допомогу через телефон довіри.

Чимало проблем у батьків, і взагалі у дорослих, виникає через їх необізнаність з юридичними нормами, в тому числі з тими, які торкаються правових стосунків між батьками і дітьми. Отже в процесі підготовки молоді до сімейного життя, до виконання ними батьківських функцій необхідно наголошувати, що у Конституції України та Конвенції ООН про права дитини чітко зазначено, що батьки є відповідальними за створення для своєї дитини таких умов розвитку, які сприятимуть її фізичному, розумовому, духовному зростанню та соціальному становленню, що дитина має право на повагу її як особистості, незалежно від віку та соціального статусу. Завданням соціальних педагогів, психологів, юристів та інших фахівців є донесення до батьків суті цих документів, навчання їх бачити в своїх дітях не власність, а самодостатню особистість.

Не менш важливо в сучасних умовах розвитку суспільства зуміти психологічно подолати традиційний погляд на дитину, що начебто все у неї попереду. Не всі дорослі, як і не всі батьки, можуть усвідомити суть соціальної рівності між дітьми і дорослими, а через те відкидають навіть саму таку ідею. Дійсно, дитина не може зрівнятись з дорослими ні в знаннях, ні в життєвому досвіді, ні в навичках та вміннях. Але ж ці поняття не є ознакою рівності і серед дорослих. Рівність не передбачає одноманітності, а означає, що люди, незважаючи на всі їхні індивідуальні особливості та здібності, мають рівні права на повагу і особисту гідність.

Тем не менш соціальний педагог має визначити для себе:

- місце акта в системі права;

- суб’єктів правовідношень, їхніх прав та обов’язків у проблемній ситуації;

• механізм реалізації прав дитини у терміновому та перспективному плані.

Робота над проблемною ситуацією, як показало наше дослідження, є серією послідовних завдань, які вирішуються після визначення проблеми та мети роботи з клієнтом та його соціальним оточенням. Такі завдання мають бути концептуально пов’язані і вирішуватись у певному порядку. При розробці таких завдань необхідно визначати: що маєте робити ви і клієнт (дія), чи достатньо розуміє клієнт, чому це завдання має бути виконаним (мотивація); чи достатньо клієнт розуміє, як треба виконувати це завдання (метод). Схематично цей процес можна представити так:

Зустріч (консультація)	- узгодження завдань - розвиток першочергових завдань	перегляд завдань клієнта розробка консультаційних завдань* та їх виконання розробка нових завдань, практика і\або повторення минулих
Виконання поставлених завдань
Зустріч (консультація)	- перегляд виконаних завдань - розробка наступних завдань	перегляд завдань клієнта розробка консультаційних завдань* та їх виконання - розробка нових завдань, практика і\або повторення минулих
Виконання поставлених завдань

*Консультаційне завдання – коротка дискусія або рольова гра з метою вироблення певних умінь та навичок для досягнення мети. В її ході соціальний педагог разом з клієнтом оцінюють потенціальну перевагу виконання завдання, планують його виконання, аналізують можливі труднощі і способи їх подолання; моделюють, репетирують та відпрацьовують етапи виконання, підводять підсумки розвитку клієнта в ході виконання завдання.

Заключна фаза діяльності соціального педагога у випадку порушення прав дитини буде заключатись у сумуванні, узагальненні, визначенні наступних кроків та їх репетиції. Це стадія, на якій і соціальний педагог, і його клієнти визначають, що було зроблено, і те, що ще має бути зроблено; це стадія переходу до нового досвіду та іншим підтримуючим системам.

Таблиця № Примірні дії соціального педагога – спеціаліста із захисту прав дитини у складі різних установ у разі випадку жорстокого поводження з дитиною

Установи	Дії, згідно заяви дитини про жорстоке поводження з нею
Служби у справах дітей	Здійснюють прийом дітей протягом робочого часу без будь-яких обмежень, обов’язково реєструючи їх звернення з приводу жорстокого поводження з ними. Інформація, в якій вбачається злочинна діяльність відносно дітей, обов’язково повідомляється правоохоронним органам. Надають дитині та особам, які турбуються про неї, допомогу в межах своєї компетенції. Забезпечують захист дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образ чи зловживання, включаючи сексуальні домагання, з боку батьків, осіб, що їх замінюють, опікунів, піклувальників, усиновителів чи будь-якої іншої особи. З метою встановлення нанесеної здоров’ю дитини шкоди організують обстеження стану здоров’я дитини для надання необхідної медичної допомоги. Вживають невідкладних заходів для припинення неправомірних дій. При безпосередній загрозі життю та здоров’ю дитини разом з органами опіки і піклування вирішують питання про тимчасове влаштування дитини до вирішення питання про призначення опікунів чи піклувальників. При отриманні із органу внутрішніх справ інформації про необхідність термінового вилучення дитини із сім’ї, де батьки чи особи, що їх замінюють, допускають жорстоке ставлення з нею, вирішують питання щодо влаштування такої дитини до притулку для неповнолітніх.
Притулки при службах у справах неповнолітніх	Цілодобово приймають дітей та надають їм необхідну допомогу. До адміністрації притулку можуть звернутись діти, які постраждали від фізичного чи психологічного насильства, а також діти із сімей, перебування в яких загрожує їх здоров’ю чи життю. Підставою для прийняття дитини до притулку в такому випадку є звернення дитини – усне чи письмове – до адміністрації за допомогою. Звернення обов’язково реєструється, розглядається керівництвом притулку невідкладно, або не пізніше 24 годин з моменту звернення постраждалої дитини. З метою припинення неправомірних дій та підтримки дитини керівництво притулку негайно, або не пізніше 24 годин, повідомляє про факти жорстокого поводження з дитиною службу у справах неповнолітніх; правоохоронні органи; батьків або осіб, що їх замінюють.
Центри соціальних служб для молоді	Здійснюють прийом інформації від дітей та громадян про випадки фізичного, психологічного та сексуального насилля через мережу “телефонів довіри”, громадських приймалень, консультативних пунктів, кризових стаціонарів та безпосередньо в центрах протягом робочого дня. Про всі випадки звернень терміново (не пізніше доби) у письмовій формі повідомляють службу у справах неповнолітніх, правоохоронні органи, при наявності у заявленому діянні ознак злочину чи адміністративного порушення. У разі необхідності надають під час звернень термінову соціально-психологічну допомогу дітям, які постраждали від фізичного, психологічного та сексуального насилля. Проводять комплекс психокорекційних та реабілітаційних заходів для дітей, які постраждали від усіх форм насилля, та їх батьків, у тому числі через мережу кризових стаціонарів, соціально - реабілітаційних центрів тощо. Ведуть окремий облік дітей, які постраждали від усіх форм насилля, та здійснюють соціально - психологічний патронаж родин, в яких виховується дитина. У разі необхідності надають повторну соціально - психологічну допомогу з метою запобігання рецидивним повторенням жорстокої поведінки з дітьми. З метою запобігання жорстокому поводженню з дітьми надають систематичну соціально-психологічну допомогу сім’ям (корекція конфліктних ситуацій) та дітям за місцем проживання тощо.
Заклади охорони здоров’я	Працівники закладів охорони здоров’я у разі звернення дитини чи особи, яка її супроводжує, надають дитині необхідну медичну допомогу. При наявності у дитини ознак фізичного або психологічного насилля, медичний працівник негайно повідомляє органи внутрішніх справ та органи опіки та піклування. При відвідуванні дитини вдома лікарем, середнім медичним працівником та виявленні при цьому у дитини ознак фізичного чи психологічного насилля, негайно повідомляється керівник лікувально-профілактичного закладу, органи опіки і піклування та органи внутрішніх справ. У разі потреби забезпечують лікування та реабілітацію дитини.
Заклади освіти	Педагогічні працівники приймають заяви від дитини (батьків, осіб, що їх замінюють, та сторонніх осіб), яка постраждала від жорстокого поводження в навчально-виховному закладі чи за його межами, в усній чи письмовій формі. У разі звернення в усній формі складається заява. Всі заяви підлягають обов’язковій реєстрації та направляються в органи внутрішніх справ. Спільно зі службою у справах неповнолітніх, органами опіку і піклування вирішують питання про надання допомоги дітям, що постраждали від жорстокого поводження з ними. Органи управління освітою за рішенням органів опіки і піклування, судових органів забезпечують направлення дітей, що постраждали від насильства, у відповідні заклади інтернатного типу.
Органи внутрішніх справ (ОВС)	Працівники ОВС зобов’язані цілодобово приймати повідомлення про випадки жорстокого поводження з дітьми, реєструвати їх та негайно перевіряти. У разі, якщо буде встановлено, що немає загрози життю та здоров’ю дитини, повідомлення, заява або скарга розглядаються у встановлений законом термін. Якщо питання, порушені у заяві дитини, не відносяться до компетенції ОВС, працівники міліції переадресовують її за належністю і повідомляють про це відповідну службу у справах неповнолітніх та дитину, а в разі її згоди - її батьків або осіб, що їх замінюють. У разі необхідності термінового вилучення дитини із сім’ї, де батьки або особи, що їх замінюють, допускають жорстоке поводження з нею, працівники ОВС терміново вживають заходів щодо відібрання дитини та негайно інформують органи опіки та піклування, а при необхідності органи освіти та охорони здоров’я, з подальшим вирішенням питання по суті заяви чи звернення стосовно осіб, що допускають жорстоке поводження з дітьми. За результатами розгляду повідомлень, скарг і звернень про жорстоке поводження з дітьми працівники ОВС зобов’язані повідомити службу у справах неповнолітніх за місцем проживання дитини. У цій діяльності працівники міліції тісно співпрацюють зі службами у справах неповнолітніх місцевих держадміністрацій, органами опіки та піклування, прокуратури, освіти, закладами охорони здоров’я.
Органи опіки та піклування	Розглядають матеріали, що надійшли від дітей, які зазнали будь-яких форм фізичного, психологічного або сексуального насильства чи зловживання з боку батьків, опікунів чи піклувальників. Забезпечують захист дитині від зловживання батьківськими правами або правами опікунів чи піклувальників, вирішуючи в п’ятиденний термін питання про її влаштування. При безпосередній загрозі життю чи здоров’ю дитини приймають рішення про негайне її відібрання у батьків або осіб, на вихованні яких вона фактично перебуває. У цих випадках орган опіки і піклування зобов’язаний негайно повідомити прокуратуру і в семиденний термін після прийняття рішення звернутись до суду з позовом про позбавлення батьків або одного з них батьківських прав чи про відібрання дитини. Перевіряють виконання покладених на батьків (опікунів) обов’язків по вихованню дітей, запобігають небезпечним для дитини обставинам та діям у сім’ї. При потребі надсилають свої рекомендації в письмовій формі відповідним установам, підприємствам, навчальним закладам, службовим особам, батькам і громадянам для вжиття заходів до поліпшення умов утримання та виховання дітей, додержання чинного законодавства про охорону їх прав та особистих інтересів. При отриманні із органу внутрішніх справ інформації про необхідність термінового вилучення дитини із сім’ї, де батьки або особи, що їх замінюють, допускають жорстоке поводження з нею, вирішують питання щодо відібрання дитини та влаштування її до інтернатного закладу чи лікувальної установи.