Висновки

Наукові та практичні результати нашого дослідження, наведені в розгорнутих висновках у кінці кожного розділу дисертації, дають підстави зробити такі загальні висновки:

1. Професійну культуру юриста можна виокремити завдяки особливостям юридичних дій як складову культури його особистості. Як категорія антропології права, вона є комплексом різних видів культур особистості юриста, її формування відбувається впродовж усього життя юриста, перш за все, на засадах духовності, поваги до права та патріотизму.

2. Політична культура юриста — у найширшому розумінні, політична культура його особистості, що включає в себе політико-правові аспекти свідомості, відносин та поведінки й ділиться на компонент політичної культури особистості юриста, який не позначається на його професійній діяльності (характеризує його особистість як суб’єкт політичної системи поза професійною діяльністю), та політичну культуру юриста в професійному вимірі (характеризує рівень його професійної діяльності, яка пов’язана з вирішенням політичних проблем).

3. Професійно-політична культура юриста — категорія антропології права, політична культура юриста в професійному вимірі, яка характеризує рівень його професійної підготовленості та службової діяльності, пов’язаної з правовим регулюванням політичної системи, і складається з наступних компонентів: основоположного, який не залежить від виду юридичних службових обов’язків та формується, передусім, під впливом чинників духовної культури; варіативно-практичного, який змінюється залежно від конкретних службово-функціональних обов’язків юриста й формується, у першу чергу, під впливом правової та національної політичної культур.

4. Філософсько-правовими детермінантами професійно-політичної культури юриста, категоріями, які вказують на ті її елементи, що уможливлюють виникнення, існування, зміст та перетворення предмета нашого дослідження, є: професійно-політична свідомість юриста (компонентами якої виступають: національний дух права, юридична професійна відповідальність за національну політичну дійсність та власна політична орієнтація юриста в професійному вимірі); культура професійно-політичної поведінки юриста (компонентами якої виступають: належна службово-функціональна політична участь у визначених формах політичної поведінки в системі визначених політичних відносин, професійна здатність юриста передбачати наслідки своєї участі в правовому регулюванні політичної системи та виробити відповідний політичний імунітет).

5. Принципи професійно-політичної культури юриста діляться на :

   1. ідейно-фундаментальні, які несуть у собі найзагальніші, стрижневі ідеї, здатні стати основою теоретичної побудови професійно-політичної культури юриста (духовність, моральність, справедливість, культура дискурсу та логічність);

   2. політично-правові, які слугують досягненню цілей правового регулювання політичної системи на основі креативної професійно-політичної діяльності юриста (демократизм, державотворча ідеологія, національна ідейність, політичній імунітет та політичний консенсус). Ці принципи між собою пов’язані й утворюють систему.

6. З’ясовано, що функції професійно-політичної культури юриста: аксіологічно-інтеграційна, гносеологічно-індефікаційна, оцінно-прогностична, орієнтаційно-виховна та регулятивно-нормативна — є конкретні службово-функціональні характеристики можливих професійних дій юриста в правовому полі, які пов’язані з регулюванням політичної системи. Вони формуються, перш за все, під впливом відповідних детермінант та принципів професійно-політичної культури юриста, що обумовлюється основоположною дією чинників духовної, правової та національної політичної культур.

7. Формування професійно-політичної культури юриста може відбуватися як на макрорівні — це стихійний вплив на особистість юриста всіх умов соціального середовища, які можуть включати як позитивні, так і негативні чинники впливу, походження яких пов’язано, насамперед, з правовою та політичною системами, так і на мікрорівні — як цілеспрямована організована діяльність, метою якої є досягнення високого рівня професійно-політичної культури юриста. У цій роботі більш детально розглядався процес формування предмета дослідження на мікрорівні.

8. Природно-правовий аспект впливу духовної культури на формування професійної культури юриста є такою дією чинників духовної культури (релігійної етики, філософії, правового та політичного мистецтв), яка містить у собі ідеї природно-правових нормативно-ціннісних принципів, і здатна сприяти, у першу чергу, виникненню відповідної професійно-політичної свідомості юриста та справедливим професійним діям юриста при правовому регулюванні політичної системи.

9. Регулятивно-політичний вектор дії правової культури, у контексті нашого дослідження, — її чинники (професійно-політичне правове виховання юриста; природно-правова детермінація правового регулювання політичної системи та морально-правова регламентація виборчої системи), філософсько-правові категорії, які спрямовані на формування професійно-політичної культури юриста, існування яких обумовлене, перш за все, природним правом та креативним впливом його ідей на національне позитивне право.

10. Державотворчий компонент дії національної політичної культури як владного аспекту національної культури, своїми чинниками (ідейно-державний вектор національного звичаєвого права, державотворча дія національного патріотизму, аксіологічні орієнтири національних позитивно-правових норм), на основі сприяння відповідним політико-правовим професійним діям юриста, шляхом впливу на його професійно-політичну свідомість та діяльність, має можливість об’єднати багато етнокультурних спільнот, розташованих на території держави, які мають політичні, виховні, економічні, мовні та інші відмінності, на засадах національної ідеї, шляхом відповідного правового регулювання політичної системи, націленого на демократичне національне державотворення та толерантне креативне ставлення до вищезгаданих відмінностей.

11. Модель професійно-політичної культури українського юриста ХХІ ст. — знакова система, яка має основоположний та варіативно-практичний елементи, відтворює внутрішню організацію та функціонування цієї системи, формування якої з різною інтенсивністю може відбуватися протягом усього життя юриста. З іншого боку, це особистісні професійно-політичні якості еталона українського юриста ХХІ ст., які вказують на: ступінь духовно-практичної універсальності юриста як суб’єкта правової творчості при юридичному регулюванні української політичної системи; сукупність цінностей, знань, переконань, навичок, умінь, здібностей та можливостей юриста в професійно-політичному вимірі; його професійно-політичну орієнтацію, сутність якої залежить від конкретних службових обов’язків, покладених на юриста під час його професійної діяльності, пов’язаної, насамперед, з правовим регулюванням політичної системи в межах демократичного, українського, соціального, правового державотворення ХХІ ст.

12. Основоположний елемент моделі професійно-політичної культури українського юриста ХХІ ст. має такі компоненти:

1. природно-правову політичну значущість — елемент професійного образу юриста, який має глибокий зміст, ставить на передній план фундаментальне антропологічне положення про те, що професійно-політичний розвиток його як особистості ґрунтується на морально-аксіологічній, теоретико-пізнавальній та природно-правовій активності;

2. професійне державотворче політичне самовизначення — здатність юриста ставити мету, розробляти, втілювати й захищати свої життєві позиції стосовно професійного вирішення політико-правових проблем з урахуванням свободи вибору й відповідальності за цей вибір на основі українського національного характеру (головні риси: емоційність, чуттєвість, цілісність, інтуїтивність, волелюбність), який сприяє формуванню українського національного патріотизму та втіленню принципів українського звичаєвого права;

3. професійна політико-правова відповідальність юриста — морально-психологічна установка його як суб’єкта, який здійснює правове регулювання української політичної системи, що ґрунтується на глибокому розумінні сенсу й наслідків його професійно-політичної діяльності, основою якої є боротьба з наслідками руйнації української культури (передусім, духовного, правового та національно-політичного її компонентів).

13. Варіативно-практичний елемент моделі професійно-політичної культури українського юриста ХХІ ст. має наступні компоненти, які є практичними професійно-політичними якостями його особистості й тісно пов’язані між собою:

1. прихильність до духовності, моральності, справедливості та демократизму при професійному юридичному регулюванні політичної системи, основою якої є відповідні професійно-політичні орієнтації та почуття, узгодженні з українським національним духом права;

2. відданість правовій політиці держави, верховенству закону, поділу влади, формуванню громадянського суспільства, деліберативній демократії на основі прагнення до втілення ідей природного права в нормативні акти українського позитивного права;

3. можливість максимально сприяти правовими засобами українській національній консолідації, політичній стабільності, політичному плюралізму та консенсусній демократії, в українському національному правовому просторі, на основі здатності до практичного впровадження ідей філософії права, як самосвідомості нації, в політико-правові процеси.

14. Для практичного формування належного рівня професійно-політичної культури українського юриста ХХІ ст. пропонуємо внести зміни до відповідних українських нормативно-правових актів, що забезпечить наступне:

1. введення факультативного вивчення релігійної етики, перш за все, християнської, в усіх навчальних закладах юридичного профілю, що буде сприяти, зокрема, формуванню належної професійно-політичної етики юриста;

2. вивчення навчальних дисциплін у профільних юридичних класах загальноосвітньої школи з позиції права та політології на засадах відповідних духовних цінностей;

3. поступовий перехід від сцієнтистського спрямування професійно-політичного правового виховання та освіти до більш демократичного — антисцієнтистького, який необхідно здійснювати планово, відповідно до темпу відродження духовного компонента національної культури;

4. науково-практичне співробітництво юридичних навчальних закладів з ВАФПСФ;

5. обов’язкове вивчення майбутніми та діючими юристами філософії права (державний іспит); юридичної деонтології (іспит); політології права та філософії політики;

6. функціонування в юридичних навчальних закладах центрів популяризації творів правового та політичного мистецтв (відповідні: музичні твори, образотворче мистецтво, скульптура, архітектура та художня література);

7. креативну участь студентів, на засадах політичного імунітету, у роботі українських державних та суспільних установ, які займаються вирішенням політичних проблем;

8. дискусійне обговорення шляхів вирішення важливих політико-правових проблем на ідейних основах природного права в регулярних спеціальних програмах телебачення, радіо, на сторінках юридичних газет та журналів, в Інтернеті за участю, по-перше, визнаних українських філософів права, а також діючих та майбутніх юристів, які займаються науковими дослідженнями політико-правових проблем (інформація про ці дискусії повинна доводитись державними інформаційними каналами до всіх майбутніх та діючих юристів);

9. залучення діючих юристів та студентів старших курсів юридичних навчальних закладів до структуризації, систематизації, уніфікації, кодифікації норм виборчого законодавства — створення Виборчого кодексу України та практичної реалізації його на засадах ідей природного права та відродженої української національної культури;

10. включення до виборчих комісій представників української регіональної юридичної еліти, найперше, кращих студентів юридичних вузів, на сході – “західних”, на заході – “східних”;

11. робота в юридичних навчальних та інших закладах, українських національних культурно-просвітницьких центрів, гуртків по дослідженню регіональних та загальнонаціональних історичних пам’яток політичної та правової культур, організації регіонального та загальнонаціонального туризму патріотичного спрямування, що уможливить усвідомлення юристами історико-ідейного успадкування представників української національно-патріотичної еліти, незалежно від їх регіональної належності та політичних уподобань;

12. присудження у вищих українських юридичних навчальних закладах освіти стипендії “За патріотизм” — студенту-відміннику за кращу науково-практичну пропозицію щодо юридичного забезпечення процесу, спрямованого на: виховання поваги і любові до своєї родини, дому, вулиці, місця проживання, держави; активну громадсько-патріотичну діяльність, пов’язану зі сприянням місцевій та загальнонаціональній політичній консолідації та українському національному демократичному державотворенню, яке уможливлює для України перспективи справедливої євроінтеграції;

15. Висновки цього дисертаційного дослідження можуть бути корисними, у першу чергу, при організації підготовки юристів у країнах, які знаходяться на початковій фазі розбудови громадянського суспільства й демократичного національного державотворення, наприклад, Україна ХХІ ст.

16. Перспективу дослідження вбачаємо в пошуку шляхів удосконалення процесу формування професійної культури українського юриста взагалі та його професійно-політичної культури зокрема в умовах євроінтеграції.