3. Поняття і види інвестиційної діяльності в Україні.

Одним із пріоритетних напрямків визначення економіч­ної політики держави є згідно із Господарським кодексом діяльність, спрямована на створення суб’єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно в галузях, розвиток яких визначено як пріоритет структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним, тобто інвестиційна політика.

Активізація інвестиційної діяльності та значне нарощування обсягів інвестицій є актуальним завданням держави.

Державна інвестиційна політика може провадитися двома способами:

• здійснення державних інвестицій;

• створення механізмів, які сприяють підвищенню надійності приватних інвестицій, у тому числі через надання державних гарантій.

Відповідно до Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України» від 22 лютого 2001 р. № 108 забезпечення збільшення надходжень інвестицій в економіку України визначено одним із пріоритетних напрямів діяльності Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1801 затверджена Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002—2010 роки, яку ухвалено відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні» від 12 липня 2001 р.

Для активізації інвестиційної діяльності згідно з Програмою слід:

• знизити рівень державного регулювання підприємниць- кої діяльності та забезпечити стабільність відповідного законодавства;

• усунути неоднозначність трактування нормативно-право­вих актів та завершити судову реформу;

• удосконалити нормативну базу з питань реалізації прав власності;

• завершити адміністративну реформу, забезпечити публічність та прозорість у прийнятті рішень органами влади і в результаті подолати бюрократизм та вияви корупції;

• запровадити ефективні методи корпоративного управління;

• сприяти розвиненості ринків капіталу, першою чергою банківського сектору, фондового та страхового ринків;

• знизити податкове навантаження;

• забезпечити стабільність політичного середовища;

• активізувати діяльність зі створення позитивного іміджу держави.

Кардинальні зміни суспільно-економічного устрою держави обумовлюють проведення структурних реформ у всіх галузях економіки. Це викликає потребу залучення відповідних майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої ство­рюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такі цінності мають назву інвестицій. Інвестиціями можуть бути:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

• майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи того виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);

• права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

• інші цінності.

Правове регулювання діяльності, пов’язаної з інвестиціями, здійснюється нормами Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. Згідно з цим законом інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Суб’єктами (інвесторами й учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та інших держав, а також держави.

Інвестори — суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори мо­жуть виступати як вкладники, кредитори, покупці, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись на основі спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, інших держав.

Правовою формою реалізації інвестицій можна визнати укладення інвестиційного договору. Під останнім розуміється договір, однією стороною якого є інвестор, а другою — сторона, що приймає інвестиції, — реципієнт (фізична або юридична особа — як існуюча, так і така, що спеціально створена інвестором, а також держава), що регулює відносини з приводу довготермінового вкладення майна, майнових прав і інших цінностей, що мають ринкову вартість (у визначеному вигляді, формі і кількості), в обраний об’єкт інвестування (реальний, фінансовий або інтелектуальний), передбачені законодавством України з метою отримання прибутку і мають ризикований характер.

Деякі інвстиційні договори підлягають державній реєстрації (наприклад, іноваційні).

Інвестиції є багатогранним явищем, у зв’язку з чим вони можуть бути класифіковані за низкою підстав.

За характером і ступенем участі суб’єктів у інвестиційній діяльності інвестиції поділяються:

• на капітальні;

• фінансові;

• реінвестиції.

Капітальні інвестиції — господарська операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації. Амортизаційна політика має бути спрямована на підвищення фінансової заінтересованості суб’єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів.

До капітальних інвестицій відносять витрати на нове будівниц­тво, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення діючих підприємств, придбання машин, обладнання, інструменту, інвентаря, проектно-пошукові роботи та інші витрати.

За радянських часів як єдина форма капітального інвестування визнавалось капітальне будівництво — інвестиційна діяльність, що здійснюється з метою створення нових і відтворення діючих основних фондів, в які вкладаються кошти. Як підрядна діяльність капітальне будівництво регулюється § 3 гл. 61 ЦК, гл. 33 ГК. Згідно зі ст. 14 Закону України «Про інвестиційну діяльність» однією з форм реалізації республіканських державних інвестицій є республіканське державне замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві, яке розміщується, як правило, на конкурсній основі з урахуванням економічної вигідності цих замовлень для підприємств і організацій. Положення про підрядні контракти в будівництві України затверджене Науково-технічною радою Міністерства України у справах будівництва і архітектури (протокол від 15 грудня 1993 р. № 9).

Крім того, у цій сфері існує Закон України «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів» від 06.04.2000, але його чинність зупинено.

Фінансова інвестиція — господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції, своєю чергою, поділяються на прямі та портфельні.

Прямі інвестиції — господарська операція, яка передбачає внесення коштів до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою (іноді таку форму ще називають корпоративною).

Портфельні інвестиції — господарська операція, що передбачає придбання цінних паперів, їх похідних та фінансових активів за кошти на фондовому ринку.

Реінвестиція — господарська операція, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

Залежно від об’єктів інвестування розрізняють такі форми інвестиційної діяльності:

• інноваційна діяльність;

• капітальні вкладення.

1. Інноваційна діяльність — діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг. Правовий статус визначається Законом України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 р., гл. 34 ГК.

Інновації — новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами:

• проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об’єктів інтелектуальної власності, науково-техніч­ної продукції;

• розроблення, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

• розроблення і впровадження нових ресурсоощадних технологій, призначених для поліпшення соціального й екологічного становища;

• технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.