Змістовий план риторики, виражений у риторичній формулі, як цілісна система семи взаємообумовлених законів риторики, розташованих у строгій логічній послідовності

Р=(К + А + С + Т + М) + (ЕК + СА)
організаційний аспект мисленнєво-мовленнєвої діяльності		власне управлінський аспект мисленнєво-мовленнєвої діяльності

Позначено: Р – риторика, К – концептуальний закон,

А – закон моделювання слухацької аудиторії,

С – стратегічний закон, Т – тактичний закон,

М – мовленнєвий закон, ЕК – закон ефективної комунікації,

СА – системно-аналітичний закон.

Зв'язок риторики з іншими науками

Риторика пов'язана з іншими науками як пранаука, з якої вийшло мистецтво мовного спілкування в усіх наукових сферах. Найближче риторика пов'язана з філософією і є частиною її. Філософія вивчає загальні закони розвитку людини, природи, суспільства і формує світогляд людини; риторика вивчає й описує конкретні закони, за­кони ефективної мисленнєво-мовної діяльності, виробляє правила мовного спілкування, а також сприяє формуванню цілісного світо­гляду та морально-етичних норм людини.

Риторику і логіку єднає не тільки спільний генезис (логос), а й те, що основою кожної є мислення. У логіці йдеться про загальні закони мислення, його форми, види. В риториці основним є вер­бальне мислення. У логіці панує теорія доказу, в риториці найваж­ливішими є аргументи переконання.

Арістотель зазначав, що риторика слугує уяві, як логіка — ро­зумові. Логіка орієнтована на істину та діяльність, а риторика — ще й на вигадку та на ймовірне, вона творить мовлення, яке опи­сує реальний і, можливо, уявний художній світ.

Спільними для риторики й етики є моральні закони. Риторика завжди стояла і стоїть на сторожі добра: «Риторика — найбільше для людей добро» (Платон). Моральний облік оратора і ритора за­безпечує їм успіх або неуспіх.

Риторика є праматір'ю для лінгвістичних наук. Вона — попе­редниця граматики, культури мови, поетики, стилістики, лінгвісти­ки тексту, соціолінгвістики, психолінгвістики. Маючи багато спільних з ними аспектів, риторика основну увагу зосереджує на типах і видах мовленнєвої діяльності.

Риторика в епоху Ренесансу (XV—XVI ст.) займала в науці цент­ральне місце, була основою гуманістичної освіти в усіх університетах Європи, сприяла встановленню духовних контактів між людь­ми, вдосконаленню моралі. В результаті мова, слово стає одним із найпомітніших і найулюбленіших видів літературного ренесансу, з'являються твори, трактати у формі слова, поширюється термін «оратор», орація (промова).

З усіх наступних епох найбільшого розквіту зазнала риторика в барокові часи. В епоху Ренесансу риторика розвивалася як культу­ра інтелекту. Гуманісти трактували її як універсальне знаряддя для ясного, гарного викладу думок з будь-якої теми. В бароковий пе­ріод ця теорія поширюється на романтичне вираження думки, емоційні порухи і красивості. Виникає бароковий (вибуялий, роз­кішний) стиль. Взагалі розбудовується теорія стилів, тропів і фігур, виникають такі поняття, як стиль народу, епохи, автора.

Проте вже у XVII ст. риторика як королева вільних наук-мистецтв втрачає зв'язки з філософією, зокрема з логікою, яка вбира­ється у шати математики. Втрачаючи корону думки, риторика стає господинею форм і прикрас. Позбавившись діалектико-логічних правил, шкільна риторика стає наукою штучних форм, надмірних оздоб, ненатуральною, знеосібленою. Спад шкільної риторики не був тривалим у європейській дидактиці, риторика утрималася в гуманітарній освіті і ввійшла своїм змістом і окремими підсисте­мами і правилами в інші науки і навчальні дисципліни. її місце в системі мовознавчих наук зайняла стилістика, частково риторика ввійшла в граматику, педагогіку, філософію, естетику.

Сценічна майстерність є результатом знання законів і правил риторики та вмілого володіння технікою риторики. Тут важливи­ми є риторичні поради про мовне дихання, дикцію, композицію, міміку, жести, пози, рух тощо.

Риторика, естетика і поетика генетично є спорідненими з лінг­вістичними науками. У давні часи поетику називали другою рито­рикою. Якщо визначати поетику коротко, то це — «мистецтво мови поезії». За походженням воно належить до найдавніших мистецтв, ще дописемних, усних, і успішно розвивається нині.

Риторика і поетика слугують такій мовній організації художнього тексту, яка могла б донести до реципієнта художній задум, ідею чи концепцію образного бачення. Вже для Платона риторика була «філософією красномовства», засобом досягнення мудрості мис­тецтвом і наукою слова.

Риторичні правила вгадуються у комунікативних постулатах (конверсаційних максимах) лінгвопрагматика Ґ. Ґрайса:

«1) посту­лат інформативності («Твоє висловлення має бути досить інфор­мативним!»);

2) постулат істинності («Говори правду або, при наймні, не говори того, що ти вважаєш брехнею!»);

3) постулат релевантності («Говори те, що на цей момент прямо стосується справи!»);

4) постулат ясності висловлювання («Уникай неясних висловлювань!»)'.

Те, що в риториці означалося як риторичний ідеал, образ авто­ра, образ слухачів (аудиторії), наміри мовця, контакти, подолання опору аудиторії, Н. Арутюнова групує у чотири функціональні кон­центри проблем мовленнєвого акту: проблеми мовця, адресата, контактів, ситуації спілкування⁴. Комунікативні наміри, мету й цілі промови вчені стали називати, за Дж. Остіном, ілокутивними си­лами, а вплив на адресата (аудиторію) — перлокутивним ефектом; оцінку мовцем контексту мовленнєвого акту, загального фонду знань, поінформованість — прагматичною пресу позицією, а сис­тему знань про правила мовної комунікації — комунікативною компетенцією, до якої належать знання про національно-менталь­ну і ритуальну та конвенційну специфіку, соціальну зумовленість мовного спілкування, ситуативно-тематичні вимоги та стилістичні нюанси, комунікативні стратегії й тактики мовленнєвої поведінки, процедурна обізнаність, інтенція, дієвість. Відповідно до них — і комунікативна мета, акт, комунікативний крок (прийом), комуні­кативний зміст, комунікативний потенціал, компонент і як резуль­тат — комунікативний ефект⁵ — входять у зміст поняття комуніка­тивної компетенції.

Предметом сучасної риторики американського зразка (new rhe­toric), популярної у США університетської дисципліни, є навчан­ня мови (письма) як риторичної діяльності, розвиток когнітивних навичок конструювання тексту відповідно до риторичних ситуацій, вибір риторичних стратегій, оволодіння жанрами як діями, со­ціально вмотивованими змістом, формою, контекстом.

Історія риторики

ІСТОРІЯ РИТОРИКИ