3.Індустріальна та науково-технічна політика єс

У Договорі про заснування Європейської економічної спільноти детально регламентовано створення митного союзу, особливо щодо обігу промислової продукції держав-членів, однак у ньому немає жодного натяку на запровадження промислової політики як такої. Насправді засновники ЄЕСп на момент створення цієї організації сподівалися, що лібералізація торгівлі та посилення конкуренції всередині спільного ринку сприятимуть здійсненню структурних змін, яких потребувала промисловість Спільноти. Через тривалі технічні перепони в торгівлі й зумовлене цим запізніле становлення єдиного ринку такі сподівання реалізувалися доволі пізно.

Потрібні були багаторічні зусилля, насамперед Комісії, для того, щоб усі держави-члени визнали необхідність запровадження промислової політики. Така політика була потрібна, по-перше, для створення спільного ринку промислової продукції, а по-друге — для подолання спільних структурних і секторальних економічних проблем.

На підготовчих етапах створення єдиного ринку, на початку 1990-х років Спільнота приділяла багато уваги малим і середнім підприємствам (МСП), які стикаються з проблемами інтеграції в єдиний ринок і які становлять 99 % промислової структури Спільноти та забезпечують працею 70 % осіб, які працюють у приватному секторі держав-членів. Однак підприємницька політика стосується не лише промислових підприємств, але й тих, що працюють в інших секторах економіки, зокрема ремісницьких, туристичних фірм і підприємств роздрібної та гуртової торгівлі.

Загалом кажучи, ЄС втручається в промисловий сектор лише для створення середовища, сприятливого чи то для зростання підприємств у внутрішньому ринку (підприємницька політика), чи то для діяльності певних промислових галузей, що стикаються зі спільними проблемами, аби дати їм можливість бути успішнішими на європейському рівні (політика в різних секторах економіки).

Завершення формування єдиного ринку в 1992 році підштовхнуло реструктуризацію європейської промисловості. Усунення матеріальних, технічних і податкових бар'єрів торгівлі в межах Спільноти сприяло її інтенсифікації і, отже, стимулювало конкуренцію всередині Спільноти. Завдяки усуненню прикордонного контролю та технічних перешкод, що поставали перед торгівлею, підприємства можуть постачати один вид продукції для всього єдиного ринку. Виробникам уже не треба виробляти різну продукцію для 27 окремих ринків. Така ситуація значно посилює конкуренцію всередині внутрішнього ринку. Жорсткіша конкуренція зумовлює вирівнювання цін національних постачальників із цінами тих іноземних постачальників, які приходять на ринки, що раніше були захищені. Це одразу ж починає впливати на прибуток підприємств, які раніше були захищені або були на тому чи іншому ринку монополіями. Деякі з них були навіть змушені вийти з ринку.

Водночас усунення менш конкурентних виробників дає змогу фірмам, які залишилися, розширити свій ринок. Таким чином вони здатні краще експлуатувати та якнайбільше посилити свої виробничі потужності, або навіть збільшити їх (ефект масштабу); поліпшити свою внутрішню ефективність, реструктуризуючи та концентруючи свою діяльність та ліпше розподіляючи людські, технічні й фінансові ресурси; поліпшити свою організацію, а також якість і розмаїття продукції, втілювати новації в процес виробництва та поновлювати асортимент продукції. Такий конкурентний тиск вже спричинив серйозні зміни в промисловості Союзу. До того ж, насамперед через технологічні причини, підвищуються темпи змін у виробничих методах та самих продуктах.

Загалом кажучи, великі транснаціональні компанії ліпше обладнані для завоювання нових ринків, реструктуризації свого виробництва, раціоналізації своєї організаційної структури, але вони часто досягають цього, використовуючи менше робочої сили та більшу кількість природних ресурсів. Малі ж підприємства, навпаки, інтенсивніше використовують робочу силу й більше турбуються про охорону довкілля, адже вони ближчі до населення, яке живе навколо їхніх заводів. Отже, Європейський Союз виробив політику щодо малих і середніх підприємств (МСП) для забезпечення їхньої ліпшої поінформованості про європейські новини (регламенти, директиви, стандарти, запрошення до участі в тендерах, науково-дослідні проекти) та про можливості, що існують на великих ринках (експорт, співпраця, концентрація).

Загалом Європейський Союз мусить знайти відповідь на кілька питань, що постають у транспортній сфері. Зокрема, ЄС має розв'язати проблеми, спричинені перевантаженням нинішніх транспортних мереж, нерівномірним перерозподілом між різними видами транспорту та дедалі більшим забрудненням довкілля більшістю видів транспорту. Водночас лібералізація транспортного сектора, що зумовлює прихід нових учасників та підвищення конкуренції між перевізниками, породжує важливі структурні зміни, технічні новації й нові інвестиції. Звичайно, все це позитивні зміни, проте вони все одно мають бути скоординовані на рівні Спільноти. Для розв'язання згаданих проблем Спільнота має виробити загальний підхід, який би поєднував поліпшення інфраструктури та транспортних засобів, а також їх раціональніше використання; підвищення безпеки користувачів; досягнення справедливіших умов праці та ліпшої охорони довкілля.