Тема 4. Прийняття рішень у міжнародних корпораціях

1. Теоретичні аспекти прийняття управлінських рішень в міжнародному менеджменті

2. Види управлінських рішень і їх характеристика

3. Методи прийняття управлінських рішень у міжнародному менеджменті

1. Сучасна теорія міжнародного менеджменту визначає прийняття рішень як системоутворюючу функцію, яка пов’язує цикли управління у єдиний процес. Здебільшого в практиці управління йдеться про рішення з планування (цілепокладання, розробка стратегії, програм та планів), організаційні, мотиваційні, комунікаційні та рішення з контролю. Звідси, в науковій літературі процес прийняття рішень досить часто розглядається як спеціальна функція управління.

Прийняття управлінських рішень – це складова управлінського процесу з послідовними етапами виявлення та діагностування проблемних ситуацій, розробкою альтернатив, їх скринінгом та вибором оптимальної з них, що відповідає виведенню підприємства з реального у бажаний стан розвитку.

Необхідність прийняття будь-якого управлінського рішення, у тому числі в міжнародному менеджменті, пов’язане з виникненням проблемної ситуації.

Проблемна ситуація у міжнародному бізнесі – це або проблема досягнення у ньому нового, кращого стану ніж існуючий, або проблема погіршення останнього. Перша з них пов’язана з усвідомленою зміною майбутнього стану функціонування підприємства, а друга – з неочікуваною зміною наявного (існуючого) стану функціонування підприємства. Різні причини виникнення проблемної ситуації зумовлюють і різні підходи (моделі) до її вирішення. У першому випадку вирішення проблемної ситуації ґрунтується, переважно, на управлінні за відхиленням, тобто – за розбіжністю параметрів реального функціонування об’єкта управління та бажаними параметрами (цілями управління). У другому – здійснюється, як правило, управління за збуренням, коли керуюча система (суб’єкт управління) реагує на можливість відхилення від стану нормального функціонування об’єкта управління внаслідок впливу зовнішніх чинників.

На прийняття управлінських рішень у міжнародному менеджменті головний вплив здійснюють наступні фактори: ціннісні (соціокультурні), функціональні, мотиваційні та інноваційні.

Ціннісні (соціокультурні) фактори безпосередньо пов’язані з соціокультурним середовищем міжнародного менеджменту.

Вплив організаційної культури на прийняття рішень здійснюється через формування у міжнародних менеджерів базових положень, правил і цінностей, які сприяють нівелюванню культурних розбіжностей.

З іншого боку, вплив цінностних (культурних) орієнтацій приймаючих країн може набувати форми зобов’язань, які певним чином обмежують діяльність організації.

Функціональні фактори пов’язані, передусім, з технологією прийняття рішень. Відомий російський вчений Р. Фатхутдінов визначає технологію прийняття рішень як відповіді на низку питань (що, кому, як, де робити; хто буде робити; в які терміни; в якій кількості; що це дасть) та їх узгодження у просторі й у часі, щодо ресурсів та виконавців.

Модель раціонального прийняття управлінських рішень, яка складається з п’яти послідовних етапів управлінського процесу, а саме:

1. виявлення та діагностування проблеми;

2. формування обмежень та критеріїв для прийняття управлінських рішень щодо розв’язання проблеми;

3. формулювання (генерація) альтернативних управлінських рішень щодо розв’язання проблеми;

4. скринінг (оцінка) альтернатив;

5. вибір оптимального альтернативного рішення.

Модель раціонального прийняття управлінських рішень залишається донині еталоном при вирішенні проблемних ситуацій у тому числі у міжнародному менеджменті.

Мотиваційні фактори впливу на прийняття управлінських рішень пов’язуються з теоріями мотивації, що базуються на аналізі потреб та процесу. Ключовими поняттями цих теорій є поведінка, організаційні цілі та індивідуальні потреби.

Інноваційні фактори характеризують формування та реалізацію потенціалу нових рішень в системі управління міжнародним бізнесом. Вони включають дві складові: здатність системи міжнародного менеджменту підприємства приймати нові нетрадиційні управлінські рішення з позиції функціонально-технологічних характеристик бізнесу, а також здатність генерувати, підтримувати інноваційний розвиток підприємства, стимулювати впровадження інновацій та виведення інноваційних продуктів на ринок. Факторами гальмування у формуванні цих складових систем управління міжнародним бізнесом є рівень кадрів управління, стан фінансово-економічного та науково-технологічного потенціалу підприємства, інноваційної інфраструктури та традиційність національної ментальності.

2. Слід зазначити, що в міжнародному менеджменті єдиної класифікації управлінських рішень, які приймаються у сфері міжнародного бізнесу, не існує. Найбільш поширеною є класифікація І. Ансофа, згідно з якою вся сукупність управлінських рішень розподіляється за такими класифікаційними ознаками як: сфера дії, час дії та ієрархічний рівень прийняття рішень. У відповідності з цим розрізняють стратегічні, адміністративні та оперативні управлінські рішення.

Стратегічні рішення – це вид (тип) управлінських рішень, які визначають головні напрями розвитку підприємства та його взаємодію з зовнішнім оточенням у довгостроковому аспекті. Прикладом стратегічних рішень є, наприклад, рішення, пов’язані зі злиттям або поглинанням інших підприємств на ринках, або рішення щодо використання аутсорсінгу другорядних видів діяльності підприємства. Рішення подібного характеру, як правило, охоплюють усе підприємство та впливають на усі сфери й підрозділи його діяльності.

Стратегічні рішення є довгостроковими і передбачають достатньо тривалий горизонт часу для їх виконання та дії.

Стратегічні рішення є труднозворотніми. Наслідки погано проведеної підприємством рекламної компанії можна подолати протягом кількох місяців, у той час як будівництво потужного металургійного комбінату за кордоном вряд чи можна переорієнтувати за короткий строк. Стратегічні рішення часто порівнюють з танкером, рух якого може бути зупинено тільки через кілька десятків морських міль.

Стратегічні рішення є також багатоплановими (багатопрофільними), бо охоплюють, як правило, кілька сфер операціональної діяльності підприємства – фінансову, виробничу, технологічну, комерційну, кадрову.

Стратегічні рішення приймаються, як правило, на основі прогнозної інформації загального характеру, а отже є найбільш ризикованими.

Адміністративні рішення – це тип (вид) управлінських рішень, які приймаються в галузі структуризації ресурсів підприємства в цілях максимально ефективного їх використання у середньо- чи короткостроковому аспекті. Вони охоплюють ієрархічні відносини, організацію праці, комунікаційні процеси, розвиток активів підприємства і його топ-характеристик, організацію розподілу, навчання персоналу, фінансування діяльності підприємства.

Оперативні рішення – це тип (вид) управлінських рішень, спрямованих на забезпечення життєдіяльності підприємства у короткостроковому часі.

Адміністративні та оперативні управлінські рішення, на відміну від стратегічних, пов’язані з окремою сферою діяльності підприємства (розширення каналів збуту продукції, регулювання тривалості робочої неділі тощо). За часом дії вони є короткостроковими або, дуже рідко, середньостроковими. За критерієм зворотності вони можуть бути відносно легко й швидко переорієнтовані і носять однопрофільний характер.

3. Прийняття рішень у міжнародному менеджменті – достатньо складний у процесуальному аспекті вид управлінської діяльності. Його виконання передбачає врахування багатьох чинників і, передусім, таких як: масштаби підприємства, його життєві цикли, структура влади, цілі, здатність менеджерів, стан зовнішнього середовища тощо.

У площині логістичного менеджменту розрізняють два типи процесу прийняття управлінських рішень: послідовний і паралельний.

Послідовний процес прийняття управлінських рішень полягає у тому, що проблемна ситуація приймається до уваги у мірі її прояву в системах діяльності підприємства, а управлінське рішення пов’язується з початку з факторами прояву, а потім – з більш глибинними факторами. Якщо, наприклад, на підприємстві виникла проблема реалізації продукції (зростання обсягів запасу готової продукції), то перше управлінське рішення, зазвичай, пов’язується з посиленням мотивації продажу товарів. Якщо це управлінське рішення не забезпечує очікуваних результатів, то приймається наступне за рівнем прийняття рішення – зміна структури збутової мережі. І тільки в останню чергу управлінський персонал усвідомлює, що товар знаходиться у стадії занепаду і має бути прийнято принципово інше та на іншому рівні рішення – розроблення й запуск нового товару.

Паралельний процес прийняття управлінських рішень ґрунтується на поглибленому діагностичному дослідженні проблемної ситуації, на основі постійного моніторингу й прийняття рішення, адекватного ситуації.

Послідовний процес прийняття управлінських рішень відповідає поведінці керівників: чекати, поки проблема повністю не виявиться, після чого шукати рішення у безпосередній області її прояву, тобто просуватися в управлінських діях методом “проб та помилок”.

Паралельний процес прийняття управлінських рішень, навпаки, передбачає швидку й компетентну діагностику топ-менеджментом підприємства сутності проблеми й адекватну їй реакцію на прийняття необхідного рішення.

Паралельна схема є найбільш поширеною і лежить в основі таких методів прийняття управлінських рішень як: інтуїтивний, евристичний та раціональний.

Процес прийняття рішення в рамках кожного з цих методів складається з трьох етапів: підготовка рішення, постановка рішення та реалізація рішення.

На стадії підготовки рішення здійснюється управлінський аналіз проблемної ситуації, виявлення головних чинників та причин її виникнення, оцінка наслідків її розвитку для діяльності підприємства.

На стадії постановки (формулювання) рішення здійснюється: генерація (розробка) множини альтернативних рішень; оцінка (скринінг) альтернативних рішень й визначення допустимих рішень; вибір оптимального рішення із множини допустимих альтернативних рішень.

На стадії реалізації рішення здійснюються заходи й дії, які пов’язані з втіленням рішення, а також контроль за ходом виконання. Реалізація рішення вимагає координації дій й зусиль усіх учасників системи управління.