31 Кирило-Мифодійське товариство, його світоглядні та ідеологічні засади, рольв утвердженні визвольних ідей в Україні.

Визначну роль у суспільно-політичному житті України зіграло Кирило-Мефодіївське товариство - таємна антикріпосницька організація, що була створена в Києві в січні 1846 року. Його засновниками були М.Костомаров, В. Білозерський , П. Куліш. У квітні до нього вступив Т. Шевченко. Члени товариства різнилися своїми поглядами, але одностайні були щодо необхідності ліквідації кріпосництва, національного визволення українського народу. В програмних документах «Статут і правила товариства», а також у «Книзі буття українського народу» розвивались ідеї щодо самобутності українців, необхідності встановлення справедливого суспільного ладу , де всі люді будуть рівними, а земля буде власністю народу. Ліберальне крило товариства, на противагу радикалам, не вважало за можливе революційні дії проти царизму, просвітники наполягали на необхідності йти в народ, до селян, пропагувати ідеї народного правління. Царський уряд жорстоко розправився з товариством у 1847 році.

34 Філософська категорія буття, її зміст і значення

Буття - філософська категорія, яка обозначає реальність, яка існує об`єкетивно, вне і незалежно від свідомості людини. Філософчське розуміння Буття і його співвідношення з свідомістю визначає рішення основного запитання філософії. Є три аспекта проблем філософського буття. 1-Смисл проблеми в існуванні суперечливої єдності неминучого, вічного і минулого, змфінного буття окремих речей, станів, людських та інших істот. 2- Існування всього, що є, було і буде є об`єктивною передумовою єдності світу. 3- він пов`язаний з тим що світ вцілому і все що в ньому існує є сукупною реальністю, дійсеістю, яка має внутрішню логіку всього існування, розвитку і реально представлена нашій свідомості діями окремих інливідів і поколінь людей. Філософське розуміння буття. Проблема буття відноситься до так званих «вічних питань» філософії, оскільки вона стосується найістотніших параметрів людського життя, а, отже, й світогляду, людини. Питання про суть буття, спосіб і форми його існування вирішується вже філософами стародавнього світу. Так, Парменід вважав, що справжнє буття є незмінним і сталим, а зміни, що спостерігаються у ньому є небуття і омана. Геракліт започатковує іншу, прямо протилежну традицію у тлумаченні буття: стабільного, стійкого буття зовсім нема, сутність буття у вічному становленні, в єдності буття і небуття. Космічний вогонь Геракліта як основа світу в наочно-образній формі виражає буття як становлення. Ці два підходи до тлумачення буття проходять через всю історію розвитку філософської думки людства. Сучасна філософія тлумачить буття як таку категорію, яка охоплює все існуюче: як матеріальні, так і духовні феномени. Буття не ототожнюється і не зводиться лише до матеріальних утворень, а включає у' себе й світ людського духу, всі духовні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними. Свідомість є теж формою буття, але ідеальною формою. Разом з тим варто пам'ятати, що буття не є чимось аморфним, а завжди має певну структуру, воно структуроване. Внаслідок цього можна виділити різні форми буття, які є відносно самостійними: буття природи, буття людини, буття суспільства, буття ідеального. Кожна із зазначених форм буття має свої специфічні характеристики і закономірності. Однак в основі всіх форм буття лежить буття природи, без якого неможливе існування ні людини, ні суспільства. Специфічна особливість буття природи полягає в тому, що воно існує до появи людини. Воно є первинним, базисним стосовно інших форм буття. На його основі виникає олюднена природа, формується суспільне і Духовне буття. Буття олюдненої природи є єдністю природних закономірностей і суспільних процесів. Це той штучний світ, в якому живе людина і який вона створила за допомогою своєї діяльності відповідно до своїх потреб та інтересів. Серед форм буття людини виділяють предметно-практичну діяльність,   практику   соціальних   перетворень   і   процес «самостворення» людини. Єуть предметно-практичної діяльності полягає в тому, що людина як фізичне тіло діє на інші фізичні об'єкти і змінює, перетворює їх з метою задоволення своїх потреб в їжі, житлі, одежі. Людина є суспільною істотою, вона не може стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в повній ізоляції від інших людей. Тому люди прикладають чимало зусиль, щоб створити оптимальний для їхнього життя соціальний устрій. Людина формує свій духовний світ, по-перше, пошуками ідеалів, що приваблюють її, користуючись певною системою моральних та естетичних цінностей. По-друге, вона прагне отримати максимально адекватні уявлення про світ, в якому живе. Нарешті, людина постійно конструює проекти перетворення світу (у тому числі і саму себе) до того його стану, в якому б хотіла жити, стану, що гідний .її. Буття людської свідомості є," таким чином, функціональним, воно формується аксіологічними, когнітивними, .конструктивно-проектуючими чинниками. Буття суспільства (соціального) грунтується на бутті олюдненої природи і власне природи, але закономірності соціального буття безпосередньо не витікають із природних закономірностей, а лише детермінуються природними закономірностями. Формування людини, її перетворення в істоту соціальну є не що інше, як освоєнння індивідом суспільних цінностей. Зрозуміло, що індивід не в змозі освоїти всі здобутки суспільства, але його соціальне значення залежить від того, скільки він засвоїв і як він їх може відтворити. Буття ідеального існує в двох формах: а) індивідуальне ідеальне (духовний світ окремої людини, її почуття, переживання, думки, ідеї, підсвідоме); б) суспільне (об'єктивоване) ідеальне — суспільна свідомість, духовна культура суспільства.