17 Західноєвропейська філософія 17 ст(філософія нового часу)Основні напрямки

1. Особливості філософії Нового часу.

Визначальною особливістю Нового часу (ХУІІ-ХУІІІ ст.) є буржуазія, який висуває і обґрунтовує нові цінності і засади людського буття у порівнянні з феодалізмом. В центрі нового світогляду була вже не віра, а розум- Основні парадигми Нового часу: «Знання — то сила!» (в основі ставлення людини до світу лежить знання; перевага надається фактичному, позитивному знанню явищ дійсності, що базуються на науці й експерименті); друга парадигма — опануй природою в ім'я користі й успіху самого життя (виробляється на основі впровадження науки в виробництво).

Машинне виробництво, яке поступово витісняє ремесло, потребувало розвитку точних знань про закономірності природи. Внаслідок цього перед суспільством постала проблема розробки методів, шляхів і прийомів вивчення природи. Саме тому проблема методу є однією із центральних в філософії Нового часу.

2. Проблема методу пізнання (Фр.Бекон, Р.Декарт).

Започатковує вивчення методів осягнення природи англійський філософ Ф.Бекон (1561-1626 рр.). Основний твір Бекона: «Новий органон». Головну увагу Бекон приділяє проблематиці науки, знання і пізнання. У світі науки він вбачав основний засіб розв'язання соціальних проблем і суперечностей сучасного йому суспільства. На думку Бекона, узгодженість між наукою і владою має плідно впливати на соціальний розвиток; Наука необхідна для того, щоб від неї користь і успіх мало саме життя.

Вважаючи, що науковий прогрес не встигає задовольняти потреби практики (хоч у той час відбувався швидкий розвиток природничо-наукового пізнання), Бекон обгрунтував необхідність вивчення законів природи новим способом, за допомогою нового понятійного апарату, який адекватно відбиває реальність. «Новий Органон”. В цьому творі Бекон подає «нову логіку», розглядаючи її як головний шлях до одержання нових знань і побудови нової науки, як засіб, що забезпечує істинність пізнання.

Основним робочим методом логіки він вважає індукцію. Оскільки Бекон орієнтується на пізнання дійсного, реально існуючого світу, як основне знаряддя пізнання у нього виступають почуття, досвід експеримент і те, що з них випливає. Його основна теза: "Немає нічого в розумі, що перед цим не пройшло б через відчуття". На основі узагальнення чуттєвих даних ми дістаємо достовірне знання. Але досвід дає нам істинне знання тільки тоді, коли свідомість буде звільнена від помилкових суджень («ідолів», «привидів»).

Р. Декарт (1596-1650 рр.) — французький філософ, математик, основоположник аналітичної геометрії, представник класичного раціоналізму.

Основні твори Декарта: «Роздуми про метод», «Начала філософії».

Філософія Декарта являє собою новий цілісний і раціонально обгрунтований образ світу, що відповідав актуальному стану природознавства. Першу і вихідну визначеність будь-якої філософії Декарт вбачав у визначеності свідомості, мислення.

Філософствування як мислення має починатися із самого себе. Вимогу такого початку він виражає аксіомою: «У всьому належить сумніватися». Пошук істини передбачає сумнів. Ми можемо сумніватися в будь-чому, але ми не можемо не вірити, що висновок «Я мислю, отже існую» — істкчний і що він тому є першим і найвірнішим із усіх висновків. Таким чином, «мисляче Я» Декарта є самодостатнім і не потребує для свого існування нічого, окрім самого себе.

Мислення та його закономірності — це єдине, що не викликає сумніву, воно є очевидним. Декарт говорив про «вроджені ідеї», про інтелектуальну інтуїцію, про самоочевидні положення, спираючись на які, розум може давати істинні знання, не звертаючись до чуттєвого досвіду.

Істинного знання, за Декартом, люди досягають лише за допомогою розуму. Але не досить мати добрий розум, головне — вміти його застосовувати, використовувати істинний спосіб його застосування. Таким методом Декарт вважає раціональну дедукцію і пропонує набір правил, яких слід дотримуватися в процесі побудови суджень при пізнанні істини:

1. Включати в свої міркування тільки те, що "розум бачить ясно і чітко і що не викликає ніяких сумнівів щодо істинності.

2. Ділити кожну складну проблему на більш прості частини для подальшого їх пізнання.

3. Послідовно переходити в пізнанні від простого, відомого і доведеного до складного, невідомого і недослідженого.

4. Не робити ніяких пропусків у логічних ланках досліджень.

1 не треба ставити межу перед людським розумом: немає нічого настільки далекого, чого не можна було б досягнути, і нічого настільки таємничого, чого не можна було б відкрити.

Декарт вірив у всемогутність математики і логіки вважав, що з їхньою допомогою можна відкрити будь-які таємниці природи, тому що вони грунтуються на інтуїції і дедуктивних стуктурах розуму.

Декарт був прихильником дуалістичної позиції при вирішенні проблеми субстанції (першооснови, сутності всього існуючого). Він стверджує про два начала світу: матеріальне і духовне, які існують паралельно і. незалежно одне від одного. Як пов'язані між собою матерія і мислення, як мислення може дати знання, адекватне буттю — відповісти на ці питання Декарт не зміг.