І семестр (осінній)
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 1/2
ТЕМА: Вступ. Українська мова – національна мова українського народу
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:
1. Зміст і завдання курсу з сучасної української літературної мови.
2. Про походження української мови, її зв’язки з іншими слов’янськими мовами.
3. Походження прикметника український.
4. Українська мова – національна мова українського народу. Діалекти української мови.
5. Українська літературна мова. Умови її функціонування.
6. Ознаки української літературної мови.
7. Писемна й усна форми української літературної мови, їх стильові різновиди.
8. Роль українських письменників-класиків у формуванні української літературної мови.
ЗАВДАННЯ:
1. Прочитайте вголос подані нижче тексти, зробіть висновок щодо концепції походження української мови.
«Українська мова виникла після розпаду давньоруської, який припадає нібито на ХІV ст. Мовотворчі процеси і поява трьох східнослов’янських мов у згаданий період стимулювалися дивергентними (лат. divergens – ті, що розходяться в різні боки) процесами, зумовленими припиненням існування Київської Русі, держави, що сприяла формуванню давньоруської літературної мови, спільної для всіх східнослов’янських племен» (З підручника).
«Безпосереднім джерелом розвитку української мови, як і інших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова, розпад якої розпочинається орієнтовно в VІІ ст. У становленні української мови вирізняються такі періоди: 1) протоукраїнська мова (VІІ-ХІ ст.); 2) староукраїнська мова (ХІ ст., час появи перших писемних пам’яток – ХІV ст.); 3) середньоукраїнська мова, у межах якої розрізняються періоди: а) рання середньоукраїнська мова (кінець ХІV – кінець ХVІ ст.); б) середньоукраїнська мова (кінець ХVІ ‒ початок ХVІІІ ст.); в) пізня середньоукраїнська мова (початок ХVІІІ – початок ХІХ ст.); нова українська мова» (З підручника).
2. Прочитайте вголос висловлювання про мову, поясніть їх зміст. Із поданих тестів випишіть приклади орфоепічних (вимовних), орфографічних (правописних), стилістичних (доцільність використання мовновиражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування), граматичних (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми) норм.
«…Українська мова в багатстві й гнучкості форм не поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов’янства і не бідна аж ніяк на поняття, аби нею заважко було перекладати глибину філософських думок і змальовувати високохудожні образи. Це не мова простолюду тільки, як твердять московські невігласи, а мова цілої нації, політичне майбутнє якої іще попереду, але чиє місце на право самостійного розвитку в ряду цивілізованих народів уже завойоване й не може бути зайняте ніким іншим» (М. Драгоманов).
«Українська мова не бідна, не вульгарна, не кривоуста. Вона має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душу нації, творить чуттєву нерозривність українського серця й української землі. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка й Чайковський, Барток і Стравінський скористалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови. Українська мова не вчора придумана. Вона – не сирота, вона має слов’янську родину і світову славу. Вона має все» (Д. Павличко).