
- •Самостійне вивчення дисципліни регіональна економіка
- •Тема 1. Предемет регіональної економіки План
- •1.1.Регіональна наука та регіональна економіка
- •1.2. Предмет
- •1.3. Основні методи
- •1.4. Мета і завдання регіональної економіки
- •Контрольні запитання
- •Тема 2. Регіон у системі територіального поділу праці. Основні теорії регіонального розвитку. План
- •2.1. Об’єктивні основи просторової організації економіки
- •2.2. Основні теоретичні уявлення про регіон. Термінування регіонів
- •2.3. Основи класичних теорій регіону і регіональної економіки
- •2.4.Теорія центральних місць
- •2.5. Теорія ринкових потенціалів і просторової взаємодії
- •2.6. Концепція геомаркетингу та інституціональна концепція
- •2.7. Сучасні теорії регіональної економіки
- •2.8. Теорія територіальних кластерів
- •Контрольні запитання
- •Тема 3. Наукові засади раціонального природокористування План
- •3.1. Взаємодія суспільства і природи: еколого-економічні протиріччя
- •3.2. Процес, основні види та напрямки природокористування
- •3.3. Забруднення природного середовища. Основні види і джерела
- •3.4 Основні принципи раціонального природокористування
- •3.5.Завдання раціонального природокористування
- •3.6. Екологія, основні поняття та визначення
- •3.7. Екологізація як метод раціонального природокористування
- •Контрольні запитання
- •Література
3.2. Процес, основні види та напрямки природокористування
Природокористування – це сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходи щодо його збереження. Воно розглядається й як сукупність всієї багатоманітності напрямів і форм використання природних ресурсів /практичний аспект/:
сукупність продуктивних сил, виробничих відносин та відповідних їм форм, що пов’язані з використанням та відтворенням людиною об’єктів оточуючого природного середовища /політико-економічний аспект/;
використання природних ресурсів в процесі суспільного виробництва;
сукупність аналізу-впливу людства на біосферу.
Термін «природокористування» може також означати комплексну наукову дисципліну, що досліджує загальні принципи раціонального використання людством природних ресурсів.
Ця дисципліна охоплює низку компонентів, або напрямків (за Реймерсом): ресурсоспоживання, конструктивне перетворення, відтворення природних ресурсів, охорона середовища існування й природних ресурсів, управління і моніторинг, які поділяються на відповідні види (Рис.3.1).
Рис.3.1. Компоненти природокористування
Розрізняють нераціональне та раціональне природокористування. Нераціональне природокористування – це такий спосіб використання тіл і властивостей природи, який приводить до руйнування природно-ресурсного потенціалу, порушення закономірних природних процесів, забруднення природного середовища.
Раціональне природокористування – це така діяльність людини, метою якої є не лише задоволення своїх потреб, але й збереження природних систем в якісному стані. Це таке природокористування, яке не приводить до якісних змін природної системи, але до якого людство ще не готове. Раціональне природокористування передбачає органічне, гармонійне поєднання антропогенних та природних процесів, завдяки чому досягається своєрідний компроміс «інтересів» всіх частин цих процесів. Раціональне природокористування – це оптимальний стан еколого-економічної системи. Воно здійснюється на основі науково обґрунтованих цілей та принципів. Загальною метою раціонального природокористування є задоволення зростаючих потреб людини в природних ресурсах за умов збереження компонентів природного середовища.
Залежно від сфери господарської діяльності природокористування можна поділити на виробниче (промислове, сільськогосподарське тощо) і обслуговуване (рекреаційне, житлово-комунальне тощо).
До структурних елементів природокористування як галузі виробничої діяльності належать:
1) сукупність спеціалізованих галузей, що відтворюють природні ресурси, сприяють їх природному відновленню, регулюють процеси природокористування іншими галузями народного господарства. Ці галузі є природничо-господарськими й охоплюють сільське, лісове, водне, рибне господарство, геологорозвідку та ін.;
2) створення виробничих об'єднань (підприємств) для здійснення переважно природоохоронних функцій. Це підприємства, що утилізують відходи виробництва і вторинні ресурси, очисні споруди, підприємства з виробництва картону із макулатури, целюлози з трісок і тощо (при виробництві 1 т паперу з макулатури зберігається 4,5 м деревини, викиди в атмосферу зменшуються на 85%, а забруднення води - на 40%); підприємства з виробництва будматеріалів із відходів вуглевидобування, теплових електростанцій; фабрики з утилізації побутового сміття, відходів тваринницьких комплексів тощо;
3) діяльність спеціалізованих цехів, служб, відділів охорони природи, що організовуються на підприємствах тих галузей, які найвідчутніше впливають на стан довкілля. Ці відділи та цехи розробляють і впроваджують безвідхідні технології, забезпечують очищення водних стоків і викидів в атмосферу, експлуатацію очисних споруд, контроль за додержанням екологічних нормативів.
В системі наук, що досліджують проблеми природокористування важливе місце займає економіка природокористування, як галузь, яка вивчає методи найбільш ефективного впливу людини на природу з метою підтримання динамічної рівноваги кругообігу речовин у природі. Вона має на меті: забезпечення умов, існування людства й одержання матеріальних благ; максимальне використання кожного природного територіального комплексу; запобігання можливим шкідливим наслідкам процесів виробництва та інших видів людської діяльності або зменшення цих наслідків; підтримання й підвищення продуктивності та привабливості природи, забезпечення й регулювання економічного освоєння її ресурсів.
Складові економіки природокористування - охорона, освоєння й перетворення природи - виявляються в різних формах щодо природних ресурсів. При використанні невичерпних ресурсів ефективність природокористування визначається найменшими експлуатаційними витратами, найбільшими коефіцієнтами корисної дії видобувних виробництв і устаткування. Для вичерпних ресурсів важливими є комплексність та економічність видобутку, зменшення відходів. Охорона відновлюваних ресурсів у процесі використання спрямована на підтримання їхніх продуктивності й ресурсообороту, а експлуатація має забезпечити економний, комплексний та безвідходний їх видобуток і супроводжуватися заходами щодо запобігання збиткам суміжних видів ресурсів. Економіка природокористування висвітлює дві групи пов'язаних між собою питань: 1) як найекономічніше та найефективніше використовувати необхідні у виробництві й споживанні ресурси;, 2) які методи запобігання забрудненню навколишнього середовища або ліквідації його найекономічніші.
До основних завдань економіки природокористування належать:
визначення специфічних особливостей прояву економічних законів при використанні природних ресурсів;
визначення впливу науково-технічного прогресу на темпи й показники використання мінеральних та інших природних ресурсів, на навколишнє природне середовище;
дослідження сучасного стану і забезпеченості країни різними видами природних ресурсів, розв'язання проблеми їх відтворення й охорони;
розробка методів економічного оцінювання мінеральних, водних, земельних та інших природних ресурсів, а також визначення реальних втрат від нераціонального їх використання;
розробка методів економічного обґрунтування способів найефективнішого використання природних ресурсів і охорони довкілля;
вироблення економічного механізму управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища, способів і напрямів дальшого його вдосконалення.