1. Нормативно-правова база цивільної оборони України, Закон України «Про цивільну оборону України», «Положення про цивільну оборону України». Женевські конвенції про цивільну та оборону

У статті 1 Закону «Про цивільну оборону України» (в редакції, затвердженій Законом України від 24.03.1999 p. № 555-XIV) записа­но: «Кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, по­жеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших цен­тральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, уста­нов і організацій незалежно від форм власності й підпорядкування». Це законодавче положення узгоджено із Женевськими конвенціями 1949 р. про цивільну оборону і підтверджено ще одним Законом України «Про захист населення і тери­торій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 08.06.2000 р. № 1809-ІП (із змінами, внесеними відповідно до Закону № 1419-IV від 03.02.2004 p.).

Згідно з «Положенням про цивільну обо­рону України», затвердженим постановою Ка­бінету Міністрів України від 10.05.1994 р. № 299, система цивільної оборони є складовою частиною загальнодержавних, економічних, соціальних та оборонних заходів, що поширю­ються на всю територію України, усі верстви населення і здійснюються за територіально-виробничим принципом.

Керівництво цивільною обороною України відповідно до її побудови покладається на Ка­бінет Міністрів України, інші органи виконав­чої влади, керівників підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності й господарювання.

Начальником цивільної оборони України є Прем'єр-Міністр України, а його заступни­ком — Міністр надзвичайних ситуацій України; начальниками об'єктів цивільної оборони є ке­рівники органів державної виконавчої влади, підприємств, установ та організацій.

Безпосереднє виконання функцій цивільної оборони покладається на органи управління Міністерства надзвичайних ситуацій (МНС) України, штаби цивільної оборони, а також на створені у складі підприємств, установ та ор­ганізацій спеціальні підрозділи, що залучаються до захисту населення та надання йому допомоги в надзвичайних ситуаціях.

Положенням про цивільну оборону України визначено такі її основні завдання:

• запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запро­вадження заходів щодо зменшення збитків і втрат у разі аварій, катастроф, вибухів і великих пожеж та стихійного лиха;

• оповіщення населення про загрозу і ви­никнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час та постійне інформування його про наявну обстановку;

• захист населення від наслідків аварій, ката­строф, вибухів, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;

• організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;

• організація і проведення рятувальних та ін­ших невідкладних робіт у районах лиха та осередках ураження силами цивільної оборони — військами, спеціалізованими і невоєнізованими формуваннями;

• створення системи аналізу та прогнозуван­ня, управління, оповіщення та зв'язку, спостереження та контролю за радіоактив­ним, хімічним і бактеріологічним заражен­ням, підтримання її готовності до сталого

• функціонування в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

Наша держава як гарант права громадян України на захист свого життя й здоров'я від наслідків аварій і стихійних лих створила систему цивільної оборони, що організується за територіально-виробничим принципом. Із Закону «Про цивільну оборону України»: «Ци­вільна оборона України є державною системою керування, сил і способів, які створюються для організації та забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техноген­ного, екологічного, природного й військового характеру».

Восени 1998 р. Закарпаття постраждало від повені. Подібного стихійного лиха в цьо­му районі не було 400 років. Воно прине­сло Україні величезний збиток: зруйновано 1350 будинків, в аварійному стані — 2877, залишилися без житла 10 568 осіб; закрилися 86 загальноосвітніх шкіл, загинуло 18 осіб.

Енергійні дії формувань Міністерства над­звичайних ситуацій, бригад цивільної оборони (ЦО) і військових підрозділів дозволили уник­нути численних людських жертв. Людей виво­зили на човнах, вертольотах і автотранспортом, їх годували на польових військових кухнях. Ночівлю влаштовували в наметових містечках. Гуманітарна допомога надходила із сусідніх районів і міст. Завдяки спільним зусиллям державних органів і допомоги багатьох тисяч людей, жителі м. Рахова, Мукачевого й інші змогли облаштуватися на зиму, почати зводити собі будинки й відновлювати ушкоджені.

Діяльність формувань цивільної оборони визначається рядом основних завдань:

1. Попередження виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру.

2. Оповіщення населення про погрозу й ви­никнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час.

3. Захист населення від наслідків аварій, катастроф і стихійних лих.

4. Організація й проведення рятувальних робіт у районах нещасть й осередках по­разки.

5. Навчання населення правилам застосуван­ня засобів індивідуального захисту й по­водження в надзвичайних ситуаціях.

Із завдань видно, що ЦО виконує най­вищою мірою гуманну роль у нашому житті. Завдання безпеки — це завдання й самого насе­лення. Звідси випливає необхідність у вивченні відомостей, правил, дій і норм цієї дисципліни в навчальних закладах.