Функції наголосу

• Видільна — наголос виділяє склад в межах слова, синтагми, фрази.

• Конститутивна — наголос організовує послідовність складів, об'єднуючи їх в єдине ціле й остаточно надаючи цій єдності рис слова.

• Смисло- і форморозрізнювальна — функція властива вільному наголосові і полягає в розрізненні значення слова:

запал-запал, шабаш-шабаш,Веронiка-Веронiка, твердячи-твердячи, вирок-вирок

Акцентологічні норми регулюють місце наголосу у словах. Наголосом нази­ва­ють вимову складу з більшою силою голосу. Система наголосів в українській мові доволі складна. Наголоси сучасної української лі­те­ра­турної мови склалися історично на основі вимови, властивої серед­ньо­над­дніпрянським говорам. У всіх сумнівних випадках щодо місця наголосу в мові потрібно звер­та­тися до орфо­е­піч­ного або ор­фо­графічного словника, проте можна виділити деякі закономірності в на­го­лошуванні слів.

Наголошування іменників 1) у віддієслівних іменниках на -ання, -ення частіше наголошено суфікс: навчання, піз­нан­ня, запи­тан­ня, читання, видання, вчення; 2) абстрактні іменники на -ина, утворені від прикметників, мають наголос на за­кін­чен­ні: старовина, глибина, величина, височина, новина; 3) складні слова з компонентом -пис мають наголос на голосному, що стоїть перед цим компонентом: літопис, рукопис, правопис, перепис, живопис; 4) у словах іншомовного походження компонент -метр є наголошеним: кіло­метр, сантиметр, дециметр, проте у назвах приладів наголос падає на сполучний голосний: термометр, хронометр, гідрометр; 5) у словах іншомовного походження з компонентом -лог цей компонент є наголошеним: монолог, діалог, каталог; 6) у словах іншомовного походження з компонентом -кратія наголо­шено склад -кра- : демократія, бюрократія, аристократія; 7) в іменниках першої та другої відміни, в яких у називному відмінку множини наголошено закінчення, у разі поєднання з числівниками два, три, чотири наголошують основу: два сини, три шляхи, дві книжки; 8) англійські і німецькі прізвища зберігають наголос на першому скла­ді (Фішер, Діккенс), французькі – на останньому (Дассен, Екзюпері), поль­ські – на передостанньому (Міцкевич, Словацький). Незначна частина прі­звищ в українській мові змінила наголос: (Нью­тон, Рентген, Шекспір); 10) складні іменники мають наголос здебільшого на першій частині: всесвіт, Чорнобиль, Жовтобрюх.

Наголошування дієслів Існують розбіжності між говорами південно-західного наріччя (ходжу, було, при­нести) і південно-східного: ходжу, було, принести, проте наголос українсь­кої літературної мови в основному сформувався на основі південно-східних діалектів. Тому варто звернути увагу на такі правила: 1) У дієслів з наголошеним -ти під час відмінювання наголошуємо останній склад: вести – веду, ведемо, ведете, іти – іду, ідете. 2) Безпрефіксні дієслова, в яких наголошено суфікс, у першій особі однини теперішнього часу мають наголос на закінченні, а в інших особах – на корені: ходжу, пишу, люблю, роблю, кажу, печу, бережу, але хочу. 3) У дієсловах, що в минулому часі жіночого роду мають наголос на закінченні, залишають такий самий наголос і в множині: була – були, взяла – взяли, знайшла – знайшли.

Наголошування числівників 1) Під час відмінювання числівника один наголос переходить на за­кінчення: одного, одному. Але один до одного, всі до одного. 2) У числівників 11 – 19 наголос під час відмінювання переходить на закінчення: одинадцять – одинадцятьох, чотирнадцять – чотирнад­цятьох. 3) В орудному відмінку кількісні числівники мають наголос на ос­танньому складі: сімома, п’ятдесятьома. 4) У поєднанні з числівниками два, дві, три, чотири іменники мають форму називного відмінка множини, але наголос іменників дуже часто збігається з наголосом в однині: два брати, а не два брати, дві сестри, а не дві сестри, два вікна, а не два вікна. Наголошування займенників 1. У формах родового і знахідного відмінків наголос міститься на кінцевому складі (мене, тебе, цього, того, чого, мого, твого). Але у поєднанні з прийменниками до, від, за, біля, при наголос переходить на основу: біля мене, до тебе. 2. Займенники самий, сама, саме, самі мають наголос на першому складі, якщо їх вжито для підкреслення точно ви­зна­че­ного часового або просторового поняття (у сполученні з вказівним зай­менником той на позначення тотож­ності). Займенники сам, сама, саме, самі вживають у значенні "самостійно, без допомоги". 3. Заперечні займенники ніхто, ніщо в непрямих відмінках мають по­двій­ні наголоси за­ле­ж­но від значення: нікого тут нема, але нікому води подати. Нічого робити, нікому сказати (заперечення можливості здійснення дії).

Наголошування прислівників і дієприслівників 1. Для прислівників, утворених від прикметників, характерне пере­су­ван­ня наголосу на перший склад: гарячий – гаряче, головний – головно, де­шевий – дешево, солодкий – солодко, холодний – холодно, зелений – зелено, веселий – весело, широкий – широко. 2. Дієприслівники, утворені за допомогою суфікса -ачи, -учи, мають на­голос або на по­чат­ку, або на кінці слова: стоячи, лежачи, пишучи, несучи. Треба розрізняти наголос у прис­лів­нику – читати лежачи шкідливоі дієприслівнику – читати, лежачи на дивані; прислівнику слухали стоячиідієприслівнику простудитися, довго стоячи на морозі.

Наголос – виділення голосом одного зі складів слова. В українській мові, на відміну від деяких європейських, наприклад, польської чи французької, де наголос чітко закріплений за певним складом, наголос є вільним. Тобто в різних словах наголос може припадати на перший, другий, третій чи останній склади. Наприклад: в слові «áзбука» наголошеним є перший склад, в слові «абéтка» - другий, а в слові «алфавíт» - третій.

Увага: наголос позначається скісною рисочкою з нахилом ліворуч над голосним звуком. На письмі, в друкованих текстах наголос ставиться у маловідомих словах, щоб показати їхню правильну вимову.

В різних формах одного і того ж слова наголос може зміщуватись на інший склад. Наприклад, мóре – моря́. Такий наголос називається рухомим. Або ж, навпаки, він, не зважаючи на відмінкові чи числові граматичні форми, може бути закріпленим– постійним.

В деяких словах наголос подвійний. Він може припадати на різні склади, але це не змінює значення слова і не порушує мовленнєвих норм. Тобто можна говорити і «серпáнковий», і «серпанкóвий».

Увага: за допомогою наголосу розрізняються значення слів. Порівняйте: зáмок ( будівля) і замóк (замикає двері). Такі слова, що пишуться однаково, а розрізняються за допомогою наголосу, називаються омографами (різновид омонімів).

Увага: над літерою «і» наголос суміщається з крапочкою над рядком: íграшка.