Словесний наголос

1) Різновид наголосу, виділення складу в слові посиленням артикуляції, збільшенням тривалості та зміною висоти голосового тону. У фонетичному плані розрізняють С. н.: за силою видихування — силовий (динамічний, експіраторний, або видиховий), за висотою тону — музикальний (музичний, мелодичний, тонічний, або тоновий), за тривалістю звука — кількісний (довготний, або квантитативний). У морфологіч. плані залежно від фіксації на якомусь складі слова розрізняють С. н. постійний (зв'язаний, стійкий, або фіксований) і вільний (нефіксований), а за можливістю переходу з одного складу на інший — сталий (нерухомий) і рухомий. У багатоскладових, передусім у складних словах, крім головного наголосу, є ще й побічний, другорядний (правобережний). У фонологічному плані С. н. виконує змісто- й форморозрізнювальну (замок — замок, руки — руки), кульмінативну (забезпечує єдність слова) та ін. функції. 2) Знак, яким передають С. н. на письмі Т С. Міщений.

На́голос або акце́нт — надсегментна одиниця мовлення. Наголос є властивістю складу. Його також можна визначити як якісну характеристику (коли якість голосного є засобом вираження наголошення) і, також, як кількісну характеристику (відносно збільшена тривалість наголошеного голосного).

Загальні відомості

Варто пам'ятати, що про наголошені склади часто говорять як про найбільш виділені в слові. Однак Г. В. Торсуєв вважає, що поняття "наголошений" та "виділений" не можуть вживатися як синоніми [6: 53-57]. Ефект виділення досягається за допомогою деяких фонетичних характеристик звуків. Загальновідомо, що звуки мови мають різний ступінь сонорності. Сонорність являє собою внутрішню характеристику голосних, яка напряму пов’язана не з акцентною структурою слова, а з іншими артикуляційними характеристиками; і разом з ними робить свій внесок у створення ефекту виділення. Таким чином, термін "виділення в потоці мовлення" має більш широке значення ніж "наголос". Це досягається за допомогою компонентів словесного наголосу, таких як голосність, довгота, якість голосного. У дискурсі ефект виділення може підсилитися завдяки мелодії, яка в свою чергу є компонентом інтонації.

Залежно від того, який акустичний параметр визначає наголос, відповідно виділяють:

• силовий (динамічний, експіраторний) наголос

• музичний (тоновий, мелодичний) наголос

• кількісний (квантитативний) наголос

Зазвичай прийнято вважати, що український наголос, як і наголос фактично в усіх слов'янських і більшості індоєвропейських мов, є силовий, заснований на силі видиху, м'язової напруги. Про це говорить і М.Наконечний у «Курсі СУЛМ. Фонетика» за ред. Білодіда (1969). При цьому зазначаючи, що український наголос, бувши в своїй основі силовим, має ознаки часокількісного і тонічного.

Однак Н.Тоцька, характеризуючи склад, говорить, що він найбільше визначається тривалістю, проте значною мірою і силою, і мелодикою.

Залежно від того, з якою сегментною одиницею співвідноситься наголос, його поділяють на:

• словесний (тактовий) наголос.

  • вільний (нефіксований) наголос (на будь-якому складі в межах слова)

    • рухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова)

    • нерухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова)

  • постійний (фіксований) наголос (на певному складі в межах слова)

• синтагматичний наголос

• фразовий наголос

В українській мові наголос вільний, рухомий. Для української мови характерним є і побічний наголос в багатоскладових словах. За словами М. Наконечного, це пов'язано з відносною слабкістю основного наголосу.

Залежно від семантики розрізняють:

• логічний наголос — особливе виділення якогось слова чи кількох у реченні.

• емфатичний наголос — емоційне виділення сегменту мовлення.