Наголос

— виділення складу або слова силою голосу, висотою тону чи тривалістю. З погляду фонетики розрізняють Н. силовий, динамічний, або експіраторний (у чес. мові), музикальний, мелодичний, тонічний, або тоновий (у лит., кит. мовах), кількісний, довготний, або квантитативний (у новогрец., рос., укр. мовах). З погляду морфонології розрізняють Н. постійний, фіксований, або стійкий (в ест. мові — на першому складі, у франц. мові — на останньому, у польській — на передостанньому), і вільний, нефіксований (у рос., укр. мовах). Н. може бути рухомий, або змінний, і нерухомий, або сталий (пор. поле — поля і береза — берези). Деякі слова, крім гол. Н., можуть мати ще й побічний (напр., у слові електромонтаж). Розрізняють Н. складу, пов'язаний зі змінами сили звука або руху тону в середині складу (у в'єтнамській, кит., лит., швед. мовах), Н. слова — виділення фонетичними засобами одного зі складів у кількаскладовому слові, Н. фразовий, яким виділяють якесь слово в реченні. У межах фразового Н. розрізняють синтагматичний Н., що падає в синтагмі на останнє слово, логічний наголос та емфатичний — емоційне виділення слова в реченні для підсилення його виразності ("Це чуде-е-сна річі"). З погляду фонології Н. об'єднує звуки в слові або слова в реченні. За Н. можуть розрізнятися слова і форми слів (води — води, приклад — приклад).

Літ.: Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика. К., 1969; Зиндер Л. Р. Общая фонетика. М., 1979.

Я. І. Тоцька.

Український наголос

наголос в українській мові. Характеризують його як кількісний (наголошені голосні довші за ненаголошені), як якісний (наголошені голосні мають виразний тембр) і як силовий (або динамічний). Проте, за свідченням останніх експериментальних даних, визначальною рисою У. н. є кількість. Порівняно з рос. мовою наголос в укр. мові досить слабкий, тому наголошені голосні не виділяються різко порівняно з ненаголошеними, а ненаголошені, незважаючи на деякі якісні й кількісні зміни, різко не відрізняються своєю природою від наголошених. Кожне самостійне слово мас наголос. Деякі слова в укр. мові мають двоякий наголос (апостроф, зокрема). Багатоскладові, передусім складні слова мають, крім головного, ще й побічний наголос (високорозвинений). Наголос в укр. мові вільний, різномісцевий, хоч у межах того чи ін. слова місце його строго визначене. У. В. рухомий (сėстри— сестри). Див. також Логічний наголос, Словесний наголос, фразовий наголос.

Літ.: Бровченко Т. О. Словесний наголос в сучасній українській мові. К., 1969; Українська літературна вимова і наголос. К., 1973; Тоцька Н. І. Сучасна українська літературна мова. К., 1981.

Н. І. Тоцька.

Логічний наголос

— 1) Виділення підсиленням голосу кореневого складу слова, його смислового центру. Такий наголос відмежовує кореневий склад від афіксів, тому його наз. і аналітичним або етимологічним наголосом. 2) Виділення підсиленням голосу слова, на яке припадає осн. смислове навантаження висловлювання, судження. Цей наголос наз. ще й фразовим наголосом.

Л. Л. Гумецька.