Свята чистота

118. Святу чистоту Бог дає тому, хто її покірно просить.

119. Яка чудова свята чистота! Але без християнської любові вона не є ні святою, ні милою Богу.

Дозріває зерно любові. Жива вода святої чистоти живить його, а потім воно приносить чарівні плоди.

Даремною є чистота без любові; її мертві води перетворюють душу у гниле болото, над яким стоїть задушливий сморід гордині.

120. Чистота? – питають і всміхаються якраз ті, хто йде в подружнє життя з зів'ялим тілом та з розчарованою душею.

Як Бог дасть, обіцяю вам написати книжку з таким, приблизно, заголовком: «Целібат. Подружжя. Чистота».

121. Потрібен Хрестовий похід мужніх і чистих душ, що будуть мати відвагу протистояти усім, хто прагне зробити з людини худобу. Цей похід — справа ваша.

122. Багато хто живе серед марнот цього світу наче ангел. А чому не ти?

123. Якщо твердо постановиш вести непорочне життя, то тілесна невинність не буде важкою, а стане вінком слави.

124. Ти пишеш мені, лікарю-апостоле: «Ми з досвіду знаємо, що можемо зберегти чистоту, тільки тоді, коли уникаємо спокус, якомога частіше стаємо до Причастя і глушачи в собі будь-які спалахи пристрасті – щоб вогонь не набрав сили. Саме серед тих, хто береже чистоту ми зустрічаємо дійсно моральних людей. І навпаки, поміж похітливими переважають самолюбиві лицеміри, боягузи та садисти – ті, які справді позбавлені мужності».

125. Ти кажеш Хотілося б, щоб апостол Іван, молодий учень Ісуса звернув увагу на мої проблеми, підтримав доброю порадою і спонукав до чистоти серця мого».

Якщо справді цього хочеш, то й звернися до нього - напевно відчуєш підбадьорення. І отримаєш пораду.

126. У авангарді пороку йде обжерливість.

127. Якщо не бажаєш сперечатися з похіттю, - відкинь її.

128. Сором’язливість і скромність – це молодші сестри непорочності.

129. Свята чистота невіддільна від апостольського служіння

130. Зніми з мене, Ісусе, ту гидку кору чуттєвої гнилі – корости прокаженого – що вкриває моє серце. Щоб я легше міг слухати голос Утішителя в душі моїй та йти за ним.

131. Ніколи не згадуй, навіть нарікаючи, порочні справи й події. Пам’ятай, що скверна прилипає навіть більше, ніж смола. Зміни тему розмови, а якщо це неможливо, то продовжуй, говорячи про необхідність і красу святої чистоти та про чесноти людей, що знають ціну власної душі.

132. Не пишайся своєю «хоробрістю», боягузе! Втікай!

133. Святі не були якимись уродами, їх життя – не історії хвороб, що їх повинні досліджувати лікарі-агностики.

Вони були й залишаються людьми звичайними, з тої ж плоті, що і ти самий. І вони перемогли.

134. «Згори чисто, знизу брудно» – це кажу тобі я, побачивши твоє вагання перед спокусою, яка свою порочність виправдовує то мистецтвом, то наукою, то врешті... любов'ю.

Скажу тобі словами старої іспанської приказки: «Плоть, одягнута у шовк, плоттю лишається».

135. Якщо б ти знав собі ціну!.. Святий Павло каже про це ж: Ви куплені pretio mango – великою ціною….

Він же додає: Glorificate et portate Deum in corpore vestro - «Прославляйте і носіть Бога в тілі своєму».

136. Після пошуків непотрібних утіх, розумієш, яка нестерпна самотність приходить потім!

137. Ти тільки подумай: заради миттєвого задоволення, яке залишає по собі гіркий смак жовчі та гіркоти, ти збився з дороги!

138. Infelix ego homo! Quis me liberabit de corpore mortis hujus? – «Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті?» – так говорить апостол Павло. Піднесися духом. Він теж боровся.

139. У хвилину спокуси згадуй про Любов, яка очікує тебе на Небесах. Зміцнюй у собі чесноту надії, яка – не від малодушності.

140. Хоч що скоїлося б – не турбуйся, якщо в тобі немає внутрішньої згоди на гріх. Тільки воля твоя має сили відкрити твоє серце для бридоти.

141. 3 душі твоєї підноситься виразний голос: «От, іще ті релігійні забобони!» А потім твоя бідна грішна плоть у всіх її слабостях – волає, вимагає до себе уваги: «Права! Мої права!».

Коли таке з тобою трапиться, скажи ворогу, що є закон моральний і Закон Божий. Скажи, що є Бог! – Як і є пекло.

142. Domine! - «Господи!» – si vis, potes me mundare – «якщо бажаєш, можеш мене очистити».

Яка це чудова молитва! Молитва прокаженого… Читай її з вірою кожного разу, коли в тобі відбувається те, про що знаємо лише ми з тобою та Господь. І тоді почуєш відповідь Учителя: volo, mundare! – «хочу, очистись!»

143. Зберігаючи свою чистоту, Святий Франциск качався в снігу, Святий Бенедикт стрибав у кущ тернини, Святий Бернард купався у ополонці... А що вчинив ти?

144. Ангельська чистота святого апостола Івана дала йому стійкість у Хреста. Інші апостоли повтікали з Голгофи. Тільки Богоматір й він лишилися.

Пам’ятай, що чистота зміцнює твій дух, додає йому стійкості.

145. Фронт під Мадридом. Співають молоді військові, шляхетні, веселі товариші. Темновусому лейтенантику подобається ця пісенька:

Серце роздвоєне, - серце невірне…

Я готовий віддати своє серце… - але тільки ціле…

«Як це важко – віддати своє серце цілком, без залишку!» - І потекла молитва, наче тиха, широка ріка.

Серце

146. Мені здається, що ти носиш власне серце на долоні, як товар на базарі: «Кому?.. Люди, кому?..» Якщо воно не знадобиться нікому – тоді віддаси його Богу.

Думаєш, що так поступають святі?

147. Сотворіння – для тебе? Ні, вони для Бога. А якщо й для тебе, то в Ім’я Боже.

148. Навіщо тобі припадати устами до калюж дочасних втіх, коли можеш згасити свою спрагу водами, що течуть в життя вічне?

149. Не прив’язуйся до сотворінь. Скинь це руб’я. Святий Григорій, Папа Римський, сказав, що диявол, не маючи нічого й нікого на цьому світі, стає до двобою нічим не обтяжений, голий. Якщо ж ти виступиш проти нього в «одежі», то він швидко знайде, за що тебе схопити, й кине об землю.

150. Твій Ангел як би говорить тобі: «Твоє серце повне мирських прив’язаностей!.. Невже твій Хоронитель буде стерегти цей непотріб?»

151. Відректися від всього. Так, це дуже важко!.. Не мати ніяких пут – крім трьох цвяхів. Не мати ніяких відчуттів у плоті моїй – окрім Хреста!

152. Хіба ти не відчуваєш, який спокій, яке єднання з Богом очікують тебе, якщо ти відгукнешся на цей благодатний заклик, що вимагає від тебе повного відречення?

Борися заради Нього; борись, щоб Йому догодити – але і скріплюй особисту надію.

153. Не бійся! Скажи Йому великодушно і просто, як дитина: Ти хочеш, щоб я віддав Тобі це? Але ж і Ти мені щось приготував?».

154. Ти маєш велике бажання від всього відректися? – але ти боїшся, що станеш байдужим і відчуженим.

Не переймайся цим. Коли ти будеш цілком належати Христу, то світла і тепла у тебе вистачить на всіх.

155. Ісус не бере участі в дільбі. Він чекає, що ти віддаси Йому – все.

156. Волі Божій не підпорядковуєшся… але спокійно терпиш свавілля будь-кого.

157. Не треба лукавити і плутати! Якщо сам Господь віддає тобі Себе, то навіщо прив’язуватися до істот земних.

158. Ну ось, ти плачеш. – Тобі боляче? – Ще б пак! – Бачиш? Саме тому тебе сюди й вдарили.

159. Серце твоє слабшає – і ти шукаєш опору на землі. – Що ж, добре. Але дивись, щоб ця опора не стала мертвим тягарем або важким ланцюгом, від якого ти вже ніколи не звільнишся.

160. Скажи мені: що ж це – дружба чи ланцюги раба?

161. Ти велелюбний. – Прекрасно. Завжди будь доброзичливий до ближнього. – Але послухай мене добре, апостольська душе: те, інше почуття, яке Господь вклав у твоє серце – воно від Господа і тільки для Нього. Крім того, відкривши на своєму серці один замок – а їх повинно бути сім! – ти не раз мав дивну невпевненість… І не раз, будучи збентеженим , чистий у своїх намірах, питав себе: «Чи не дуже я захопився?»

162. Серце – потім. Найперше – обов'язок. Проте, виконуючи свій обов’язок, вкладай серце – тепло і ніжність – у те, що робиш.

163. «Якщо тебе спокушає праве око… вирви його і кинь від себе!» - Горе серцю, що спокушає тебе! Здави його в долонях і не розмінюйся на втіхи. Коли ж воно попросить про них, наповнений жалем, скажи йому спокійно і довірливо: «Серце, на Хрест! Серце, на Хрест!»

164. Що відбувається з цим серцем? – Не хвилюйся; бо й святі були такими ж, як ми з тобою, і мали ті ж природні нахили. В іншому випадку їх надприродне устремління зберегти своє серце, тіло та душу для Бога, замість віддати його чомусь дочасному, мав би незначну ціну.

Якщо душа, що колись бачила свій шлях, любить Бога по-справжньому, то неміч серця, - думаю я, - не може бути для неї перешкодою.

165. Зазнавши стільки принижень задля дрібної земної любові – ти нездатний перенести таке приниження в Його Ім’я? Чи справді ти любиш Христа?

166. Ти пишеш мені: «Отче, серце ниє, як зубна біль». – Розумію, що це не жарт: щоб вирвати з серця все погане, ганебно-хворобливе, тобі справді потрібен лікар.

Тільки б ти не заважав йому діяти!

167. «Ах, коли б то був поклав цьому край на самому початку!» — сказав ти мені. – Дай Бог, щоб не прийшлось тобі повторювати цей запізнілий вигук.

168. «Мені здалися смішними ваші слова про звіт, що його буде вимагати від вас Господь. Для вас Він буде просто Ісусом, а не суддею, як ви думаєте». Ці слова написані святим єпископом – і багато хто знаходив у них свою втіху. Хай вони і тебе утішать.

169. Страждання пригнічує тебе, тому що, приймаючи його, ти тремтиш, як боягуз. Прийми його мужньо, як справжній християнин – і побачиш у ньому безцінний скарб.

170. Який прозорий шлях!.. Перешкоди на ньому видно, як на долоні! Які ефективні способи долання цих перешкод ти маєш! А все таки – як часто ти спотикаєшся і звертаєш з шляху!.. Чи не так?

Винна у всьому це таємниче павутиння – важкий залізний ланцюг! – про який знаємо я і ти. Але ти боїшся її порвати! – тому і падаєш, і губишся на дорозі. Чого ти очікуєш? Порви… і крокуй далі!

171. Любов Бога варта того, щоб їй принести в жертву земну любов!