План твоєї святості

387. Ось три опори, що підтримують храм святості заради Христа Господа:

Свята непоступливість, святий примус і свята безсоромність.

388. Одна справа – свята безсоромність, інше – життєве нахабство.

389. Свята безсоромність властива духовному дитинству. Дитину ніщо не турбує. Вона відкрита всьому світу у всіх своїх слабостях – і це її не страшить.

Безсоромність, натхненна Богом, дає нам можливість легко пройти дорогами хвали і огуди…, захоплення і глузування…, честі та осуду…, здоров’я і хвороби…, багатства і бідності…, краси і злиденності…

Ну як?

390. Смійся над тим, що смішне. – Нехтуй порожніми балачками. Навчись бачити Бога у собі і у всьому, що тебе оточує. – Так ти досягнеш святої безсоромності, у якій маєш потребу – дивно, чи не так? – щоб отримати чарівність християнського лицаря.

391. Якщо ти знайшов святу безсоромність – чи важливо для тебе те, що сказали або що скажуть?

392. Зрозумій: той, хто прагне зробити «якнайкраще», ніколи не буває смішним.

393. Людина… начебто порядна, але поступлива, рано чи пізно віддасть Ісуса на смерть.

394. Людина, що йде на поступки у питаннях честі або віри, не має ні честі, ні віри. Де тріумфує така поступливість – там не володіють істиною.

395. Один Божий чоловік, загартований у боротьбі, розмірковував так: «Чому я непоступливий? Тому, що я впевнений у істинності моїх переконань! А ви ось поступливі… Чи не здається вам, що два на два – це три з половиною? Невже ні? І ви не зробите поступки у такій дрібниці? Навіть по дружбі?..

Ось бачите? Ви стали непоступливі – зовсім як я. Це тому, що вперше у житті ви впевнені у своїй правоті».

396. Свята непоступливість – одне, нетерпимість – зовсім інше.

397. У питаннях віри і моральності – будь твердим по суті, але м’яким по формі. – Стальна палиця у м’якому шкіряному чохлі.

Будь непоступливим – але не упертим.

398. Непоступливість – але не просто непоступливість. Ми говоримо: «свята непоступливість».

Пам’ятай, що є і «святий примус».

399. Якщо хтось намагається накласти на себе руки – ми робимо все можливе, щоб врятувати його земне життя. Якщо треба – то діємо силою, не зупиняючись перед примусом. І всі нам аплодують, і всі нас за це хвалять. – Так невже ми не наважимося на примус – на святий примус, – щоб врятувати Життя (з великої літери!) багатьох людей, що найдурнішим чином вбивають свою душу?

400. Скільки злочинів скоєно під виглядом справедливості! Ось якби ти торгував зброєю і хтось захотів купити у тебе гвинтівку, щоб застрелити твою матір – щоб ти зробив? То ж і воно! А ціну ж давали справедливу.

– Вчені, дипломати, журналісти, політики! Задумайтеся.

401. Бог і дерзання! Дерзання – не безумство. Дерзновенний – не зухвалий.

402. Не проси у Господа прощення тільки за свої гріхи. Не люби Його тільки своїм серцем...

Відшкодуй всі образи, які Йому заподіяли і завдають зараз, і ще завдадуть. Люби Його силою всіх сердець, Йому відданих.

Дерзай! – Скажи, що любиш Його безумніше, ніж Марія Магдалина, й обидві Терези… Більше, ніж Ігнатій Лойола і Франциск Ксаверій.

403. Будь ще більш дерзновенний – коли тобі щось потрібно, подумай: «Хай буде воля Твоя…», але скажи: «Ісусе, я хочу ось цього…» Бо так просять діти.

404. Ти зазнав невдачі? – Такого з нами ніколи не трапляється! Адже ти поклав всю надію на Бога і по-людськи зробив все, що міг…

Значить, зараз – саме зараз і саме у цій справі, – твій успіх в невдачі. Подякуй Господу – і знову за справу!

405. Хіба ти зазнав поразки? – Ти ж сам знаєш, що цього не може бути.

Ні, не поразка: ти придбав досвід. – Вперед!

406. Так, це – поразка, це – біда… Ти втратив наш дух. Подивись на справу духовним поглядом – і ти зрозумієш, що немає ніякої різниці між поразкою і перемогою. Адже все і завжди закінчується успіхом.

407. Не змішуй прав, які тобі дає твоя робота, зі своїми особистими правами. – Від перших неможна відмовлятися.

408. Святоша схожий на святого не більше, ніж ханжа – на істинно набожного. Це – карикатура.

409. Навряд чи має якусь цінність наша фальшива чеснота, якщо у ній немає простих людських чеснот.

– Це все-рівно, що прогулюватися у нижній білизні, повісивши на груди діамантову брошку.

410. Твої чесноти… – хай не будуть вони чеснотами «дзвінкими».

411. Часто псевдоапостоли приносять багато добра народу – навіть проти своєї волі, в силу вчення Христового, яке вони проповідують, але самі не йдуть за ним.

Але навіть це добро не спокутують реального зла: вони вбивають души тих, хто міг би стати лідером, апостолом, але не виніс лицемірства і з відразою втікав від цих наставників.

Ось чому псевдоапостолам, які не прагнуть праведного життя, неможна ставати у перші ряди, неможна вчити інших, неможна очолювати групи.

412. Хай полум’я твоєї Любові не буде болотним вогником – цією примарою вогню, який не гріє і не здатний запалити те, до чого торкається.

413. Non serviam! – «Я не буду служити!»… Це вибух давнього бунту, це крик Сатани, що приніс забагато гірких плодів.

– Невже ти не маєш бажання кожного дня повторювати: «Serviam! Буду служити Тобі, буду відданий Тобі!» – у молитвах і справах, більш плідних, ніж ті бунтарські крики?

414. Як трагічно: «людина Божа» впала в гріх! Але, набагато гірше те, що «людину Божу» захопила світська суєта і вона стала байдужою!

415. Залиш, не думай про те, що світ називає поразкою або перемогою. – Переможець дуже часто виявляється переможеним!

416. Sine me nihil potestis facere! – «Без Мене не можете робити нічого!» Ось воно, нове світло для очей моїх – вічне світло Євангелія!

– Я роблю дурості? Не дивно.

– Треба увести Ісуса у всі свої починання. – Ось коли не буде дурості в «моїх»… ні, «наших з Тобою справах»!