1.4. Догляд за вишитими виробами.

Щоб вишиті вироби мали гарний вигляд, їх потрібно правильно випрати і випрасувати. Ці вироби можна прати в пральній машині при температурі 40°С в режимі бережного прання. Краще вкласти їх у полотняну торбинку. Тоді виріб може витримати навіть віджим у центрифузі, але якщо ви не впевнені у тому, що вишивка виконана вами на «відмінно», то краще прати вручну.

Прати речі треба дуже обережно, щоб фарба не злиняла та щоб не по­шкодити ажурні вишивки. Заливати окропом та виварювати можна тільки речі, вишиті білими нитками на білих лляних та бавовняних тканинах. Решту виробів краще прати у теплій воді з дитячим милом, а речі, вишиті шовкови­ми та синтетичним нитками — у мильній піні, додавши трохи солі. Такі речі не можна намилювати і терти.

Перед пранням блузку, плаття або сорочку, вишиті кольоровими нитками, замочують у теплій солоній воді (1-2 ч. л. солі на 1 л води), щоб вийшов бруд з коміру та манжетів. А вже потім перуть у мильній воді.

Після прання вироби 1-2 рази полощуть у холодній воді. При полосканні кольорових вишивок у воду додають 1-2 чайні ложки оцту, щоб надати нит­кам блиску. Вологий виріб треба розправити у горизонтальному положенні і дати підсохнути, але не повністю. Вишивки прасують з вивороту не дуже гарячою праскою, під них ставлять м'яку тканину або махровий рушник. В жодному разі не можна притискати виріб праскою, бо вишивка (особливо гладь) втратить опуклість. Щоб не було зморщок, великі речі прасують від середини до країв, а щоб випрасуваний не зім'явся, його не можна складати доти, доки він не прохолоне. Особливо уважно й акуратно потрібно прасува­ти вироби із тонких тканин з ажурними вишивками.

Якщо вишитий виріб ви збираєтесь тримати у шафі, а не користуватись ним, то краще за все покласти його в цупкий папір і скрутити разом з ним у рулон.

Отже, довершений ошатний вигляд готового виробу залежить від правильного прання та прасування.

2. Українська вишивка – мистецтво оригінального бачення світу.

2.1. Етнографічні особливості Поділля

Подільська вишивка — одна з найбільш складних і красивих в Україні. Бездоганні щодо техніки виконання, високохудожні вишивки цієї області зачаровують з пер­шого погляду.

Найкращі полотна ткали в чорноземних районах По­ділля, де були особливо сприятливі умови для вирощу­вання конопель. Лляне полотно м'яке, має дрібнішу клі­тинку, сірувато-охристі відтінки, а конопляне — тугіше, зеленкувато-сірих відтінків. В Україні відомо близько 20 видів полотна. У XIX столітті вишивали лляними, коноп­ляними й вовняними нитками ручного виробництва. Нитки пряли з найкраще вичесаних волокон льону чи ко­нопель, пряли тоненько й рівно, щоб нитка вільно руха­лась у вушці голки й легко стелилася на тканині. Потім нитки білили, фарбували, натирали воском або жиром. Нитки для вибілювання золили в діжках - «зільницях». У діжки складали нитки, намотані в півмітки, пересипали попелом із спалених дров і заливали окропом. Лугова во­да поступово вибілювала нитки, потім їх прали й висушу­вали на сонці чи на морозі. Такими нитками вишивали, часто комбінуючи із сірими, не біленими, що мали зеле­нуватий відтінок. Для фарбування використовували кору вільхи, дуба, ягоди бузини, цибулиння. У південних райо­нах Східного Поділля нитки для вишивання змочували гарячою водою з розчином лугу, отриманого від спаленої соломи гречки. В результаті нитки набували світлого во­христого кольору, його називали «пшеничним». Із сере­дини XIX століття стали користуватися привозними ба­вовняними, вовняними, металевими, шовковими нитка­ми, бісером.

В ансамблі жіночого народного одягу основна увага приділялася багатоорнаментованій сорочці. Подільські сорочки вирізняються не тільки різноманітністю крою, а й витонченістю й багатством декоративного оздоблення, окрім рукава, оздоблюються вузькими симетричними смугами орнаменту площини навколо розрізу пазушки-«погрудки» і «побічниці», або «приборки», які йдуть паралельно «погрудкам». Орнамент «погрудок» часто переноситься й на спину сорочки.

На Вінниччині своєю бездоганністю й витонченістю вирізняються вишивки сіл Клембівка, Стіна, Яланець та Городківка. Тут здавна вишивка стала промислом не лише для жінок, а й для чоловіків. Звідси вироби потрапля­ли на ярмарки Києва, Санкт-Петербурга, Парижа, виру­шали в далеку подорож по світу.

Після участі вишивальниць Поділля в І Всеросійській виставці у Петербурзі (1902 р.) клембівська вишивка ви­ходить на міжнародний ринок збуту — її продають у Ве­ликій Британії, Німеччині, Данії.

Класичною технікою Поділля є «низь» чорного й чер­воного кольорів, що лягають густими насиченими лінія­ми. Ця техніка виконується з вивороту й на лицьовому боці має протилежний вигляд розміщення кольорів.

Чорний колір вишивки був домінантним. Іноді він поєднувався з темно-вишневим або ж до червоно-чорної гами додавали жовтий чи зелений. Побутує на Поділлі вишивка чорними й синіми нитками. На південному за­ході Поділля вишивка поліхромна. Особливо вміло виши­вальниці використовували біле тло полотна, що стає пов­ноправним елементом орнаменту.

У 20—30-х роках XX століття значного поширення в районах Східного Поділля набуває рослинна орнамен­тація, улюбленою стає проста й легка у виконанні техніка хрестик, урізноманітнюється гама кольорів.

У вишивці також переважають геометричні мотиви складних сполучень. Композиційну основу вишивки утворюють складні поєднання й чергування різноманітних простих фігур: простого ромба, ромба з подовженими сторонами, численних варіантів ромба з гачками. Часто трапляються гребінцеві фігури. Ці «гребінчики» іноді бувають настільки густі, що залишається одна незашита нитка тла для того, аби ввесь узор не зливався. Доповненням до ромбоподібних фігур виступають «прямий» і «косий» хрестик, ламана лінія, різноманітні трикутнички.

У подільській вишивці улюблені такі мотиви рослин­них форм: «сосонка», «вівсик», «реп'яхи», «семиріг», «пе­рерва», «купчаки», «соняшник», «головка», «горицвіт», «хмелики», «чорнобривці», «рута», «яблучка», «сливки»; поширені тваринні форми: «вуж», «в'юни», «коропова лу­ска», «раки», «п'явки», «жабки», «ластівки», «голуби», «зо­зульки», «сови». Деякі мотиви нагадують предмети побу­ту: «гребінці», «лемеші», «човни», «бесаги», «ланцюги».

Особливого поширення в орнаменті «низі» набув мо­тив «рож» у різних варіантах: «рожа проста», «повна», «стовпчаста», «зірката», «купчаста», вирізняється мотив «баранячі роги» — «баранчики», «барани» та ін.

Слід зазначити, що один і той же мотив у різних місцевостях мав свою народну назву. Наприклад, мотив «ластівка» був відомий у с. Гинашків Ямпільського, в с. Баланівка він мав назву «голуби», в с. Яланець Ольгопільського повіту — «зозулька», в інших місцевостях — «гребінці», «лемеші», «рискалі». Мотив «барани» походив із с. П'ятаківка Ольгопільсько­го повіту, а в с. Калюсик звався «баранячі роги», мотив «сосонка» на півдні називався «хвощ». Місцеві назви свідчать про поетичність і образність народного мислен­ня, його асоціативність, уміння осмислити явище реаль­ного світу, довести його до певного ступеня декоративно­го узагальнення.

Дуже люблять на Поділлі, особливо в Клембівці, колір стиглого жита в поєднанні з чорним. Дивишся на таку вишивку, і здається, наче шелестить колоссям пшеничне по­ле. Житній колір отримували від запікання в тісті ниток, пересипаних хромітом, від чого вони набували інтенсивності й стійкості. Для надання більшої ошатності у вишивку вводили золоту і срібну нитки.

Вишивка «білим по білому» у Клембівці, на відміну від Полтавщини, позначається компактністю ювелірно розроблених мотивів, застосуванням філігранних технік («солов'їні вічка», «зерновий вивід», «довбанка»). Особ­ливо до вподоби народним майстриням цікава техніка «солов'їні вічка», хоча вона й потребує великої майстер­ності в розробці деталей. Сорочки, вишиті білим по біло­му або жовтим, були весільні й тому оздоблювались особ­ливо ретельно й виразно.

Знаним центром вишивки на Поділлі було й сьогодні залишається село Стіна. Тут улюбленим став чорний колір вишивки сорочок. У них густо зашивалися рукава «лучкою» (чорною вовняною ниткою). Створювали узори у вигляді вертикальних смуг геометрично-рослинного ор­наменту («кучері», «волошка», «виноград») у техніці хре­стик, «штапівка».

Ці мальовничо укладені орнаменти, сповнені ди­наміки руху й монументальної виразності, контрастували з горизонтальною тридольною композицією геометрич­ного орнаменту полика у верхній частині рукава.

У давнину в Стіні, як і в Клембівці, шили на «бомбаку» (тонкому полотні) «широм» (срібною ниткою, скру­ченою з чорною, або ж золотою з червоною ниткою).

Вишивки Тернопільської області характеризуються насиченим, темним, аж до чорного, колоритом. Виконані вовною, густі, без пробілів, орнаменти суцільно вкрива­ють рукава жіночих сорочок, гаптовані «поверхневим швом».

На початку XX століття поширюється техніка вишив­ки хрестиком, застосовують квіткові орнаменти, до темних кольорів додаються яскравіші кольори — синій, фіолетовий, зелений. Ця техніка належить до лічильних, тобто виконується на основі лічби ниток основи і утоку на тканинах полотняного переплетення, на канві.

Краса хрестикових швів залежить насамперед від точності і поряд­ку накладання стібків: усі верхні стібки повинні перекривати нижні в одному напрямку.

Шов «косий хрест» є дуже поширеним і використовується при оформленні різноманітних виробів (чоловічих, жіночих, дитячих), а також для вишивання картин, панно тощо. Цей варіант лічильної техніки дуже легкий і доступний у вико­нанні. Саме в такій техніці я створюю свої вироби.

Краса виконання шва залежить від точної лічби ниток тканини і діагонального перекриття верхніх стібків.

До якості виконання цього шва висуваються певні вимоги.

1. Стібки повинні мати однакову довжину.

2. Верхні стібки повинні перекривати нижні в одному напрямку.

1. Довжина стібків і товщина нитки повинні бути такими, щоб стібки повністю закривали тканину.

Графічне зображення шва «косий хрест»:

Шов «косий хрест» складається з двох діагональних перетинних стібків однакової довжини. Існує кілька варіантів виконання цього шва.

1) У горизонтальному напрямку.

На виворітному боці утворюються вертикальні стібки. Спочатку виконують стібки зліва направо, а потім перекривають їх справа на­ліво (рис. а ).

2) У вертикальному напрямку.

На виворітному боці утворюються горизонтальні стібки. Спочатку виконують стібки знизу вгору, а потім — зверху вниз (рис. б).

3) По діагоналі.

На виворітному боці утворюються такі стібки. Спочатку викону­ють стібки по діагоналі вгору, а потім ~- по діагоналі зверху вниз (рис. в).

4) Кожний хрестик вишивають повністю.

У 30-ті—40-ві роки популярними стають орнаменти «жабки», «ланцюг», «кривеньке». Основний малюнок створюється чорною, до нього додаються синя, фіолетова, вишнева барви.

У 40-х роках на Гусятинщині поширюється вишивка бісером, лелітками, стеклярусом. Осередком вишивні бісером стає село Самолусківці.

Отже, для Поділля характерне велике багатство технік вишивання, різно кольорова гама ( найчастіше поєднується червоний, чорний, білий та жовті кольри).