3) Приватизація та роздержавлення власності.

Як вже було зазначено, в нашій країні в ході відносин власності змінюється характер державної власності, вона починає функціонувати в умовах ринку, а отже в умовах конкуренції. Ринкова система пред'являє до економічної діяльності держави доволі жорсткі вимоги. В жодній країні ще не вдавалося їх реалізувати. Отже, Україна в умовах ринку.

Головним шляхом перетворення відносин власності стало роздержавлення. Воно є загальносвітовою тенденцією. Досвід, накопичений розвинутими країнами, свідчить, що роздержавлення не тотожне виходу держави з економіки. Проблема роздержавлення особливо актуальна для країн, які здійснюють перехід від тотального одержавлення до ринку.

Роздержавлення - це перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших (недержавних) формах власності. Воно означає істотне скорочення державного сектора економіки і масштабів державного втручання в економіку.

Роздержавлення-це загальноекономічний процес.

Форми і методи роздержавлення

Роздержавлення:

в межах державної власності,

поза межами державної власності,

демонополізація,

децентралізація,

нові види державної власності (муніципальна, комунальна).

Форми приватизації:

продаж (аукціон, конкурс тощо),

безплатне передавання,

пільгова приватизація,

оренда з правом наступного викупу,

створення спільних і змішаних підприємств,

дерегуляція державних підприємств (розукрупнення, спрощення взаємовідносин з державою, менш жорсткий контроль з боку держави),

розвиток кооперативної та колективної власності на основі державної власності,

комерціалізація державних підприємств,

акціонування за участю державних підприємств,

оренда, договірні, контрактні відносини, франчайзинг,

трастові компанії, довірча власність,

концесія,

корпоратизація державних підприємств,

підвищення конкурентоспроможності, мобільності, гнучкості, ефективності та самостійності державних підприємств

розвиток конкурентного середовища, поява недержавних форм власності та суб'єктів господарювання, підвищення ефективності всієї економічної системи.

Мета

Зі світового досвіду бачимо, що досить гарно і суттєво продемонстрували себе такі чотири способи роздержавлення:

Приватизація власності. Зауважимо, що приватизація не обов'язково повинна здійснюватись стовідсотково, влучно, коли за державою залишається частина акціонерного капіталу від належавших їй підприємств.

Лібералізація ринків. В цьому випадку державне підприємство втрачає владу над ринком, який перетворюється з монопольного на конкурентний.

Оздоровлення державного сектора. Тобто, поступова ліквідація неринкової сфери.

Утворення змішаних підприємств. Для стимуляції їх виникнення та розширення сфери діяльності використовують пільгове оподаткування, особливий режим кредитування.

На практиці можливі комбінації різних способів роздержавлення та головними вважаються приватизація та лібералізація.

Роздержавлення і приватизація дають можливість створити нову структуру власності таку, яка складає економічну базу ринкової економіки.

Під приватизацією розуміють створення нових недержавних форм власності зокрема перехід власності в індивідуальне і колективне володіння. Та не слід стверджувати, що державна власність ліквідується, зникає повністю. У світі немає жодної країни де б держава не була власником. В процесі приватизації значна частина державного майна буде вилучена з державної власності.

Способами приватизації є:

продаж державного майна на аукціоні та за конкурсом,

купівля-продаж часток держави і капіталу підприємств за конкурсом та на аукціоні,

викуп майна трудових колективів,

перетворення державних підприємств в акціонерні товариства з приватним володінням акцій і т. д.

Існує таке поняття, як комерціалізація-це шлях, яким здійснюється роздержавлення. Комерціалізація державних підприємств означає позбавлення невластивих державі функцій господарської діяльності і перетворення їх у самостійні господарські одиниці, які беруть повну відповідальність за результати господарської діяльності.

Приватизація державних підприємств має вирішальне значення для різних форм власності. За останні роки питома вага державної власності на Україні істотно зменшилася, як в основних фондах, так і у валовому суспільному продукті. Водночас держава визначила цілий ряд об'єктів, які приватизації не підлягають. Це унікальні природні об'єкти (ліси, парки, водоймища), вони мають загальнонаціональне значення. Також не приватизується єдина транспортна система, майно органів управління, державної влади і правопорядку, золотий і валютний фонд і т. д. Всенародним надбанням є земля.

Однією з найважливіших переваг приватизації є протиінфляційний ефект. Споживач надає перевагу акції, а не товару. Акції завжди можна обміняти на гроші, а товарне завжди. Перемикання грошових доходів на здобуття акцій знижує попит на ринках товарів та послуг, що є досить важливим в інфляційних ситуаціях.

Починати процес роздержавлення треба з найбільш ефективно працюючих підприємств немонополізованих галузей - торгівлі, постачання, будівництва, сільського господарства, легкої, харчової, лісової промисловості. Причому першими необхідно перевести в приватне володіння невеликі магазини, ремонтні майстерні, перукарні, кафе тощо.

Необхідно активно формувати інфраструктуру ринку-систему організацій, що забезпечували б взаємодію та ефективне функціонування товаровиробників.

Не можна забувати і про створення системи соціальних гарантій для тих громадян, хто не зуміє потрапити до сфери вільного підприємництва або програє у конкурентній боротьбі. Руйнування старої економічної системи б'є, в першу чергу, по найслабкіших соціальних групах-пенсіонерах, інвалідах, студентах, дітях, інтелігенції. Ринок - це жорстка система відносин, і без захисту з боку держави їм не вижити в нових умовах.

Проблема власності дуже складна, неоднозначна, вимагає вирішення цілого комплексу питань. Разом з тим вона посідає центральне місце в економічній реформі і визначає швидкість їі проведення.

Умови приватизації

Для того, щоб приватизація відбувалася з успіхом, необхідністю є виконання таких умов:

перша умова - існування суб'єктів державної власності, тобто установ, які за законом мають право на продаж чи купівлю акцій державних підприємств.

друга умова - існування розвинутої ринкової інфраструктури.

третя умова-достатня ємність фінансових ринків, які повинні "опрацювати" багато акцій тих підприємств, що приватизуються.

четверта умова - розподіл власності, яка приватизується.

п'ята умова - оптимальний розподіл повноважень між центральними і місцевими органами державної влади.

шоста умова - створення правової основи приватизації.

У проведенні приватизації беруть участь окремі органи, фізичні та юридичні особи. Це - суб'єкти приватизації, а також різного роду продавці та покупці державного майна і посередники. Державні органи приватизації включають Фонд державного майна України та його регіональні відділення і представництва.

Цей Фонд розробляє приватизації на поточний рік і прогноз на перспективу та здійснює організацію і контроль за приватизацією. Він підзвітний Верховній Раді України. Вперше в Україні така програма була зроблена на 1992 рік і дано прогноз до 1995 року.

Найвищими темпами здійснювалося роздержавлення шляхом продажу акцій відкритих акціонерних товариств. Так, на 1995 рік їх чисельність, порівняно з 1993 роком, зросла в 13,6 рази.

Така форма приватизації, як і в попередні роки, в сьогоднішніх умовах стає основною.

Саме ця форма організації господарства стає логічним продовженням орендних відносин. Її виникнення пояснюється і тим, що з поширенням акцій в економіку вносяться елементи розвинутого ринку. Крім того, акціонерна власність створює певні суперечності між інтересами власників-акціонерів і працюючих, що є стимулом саморозвитку. Разом з тим, світова практика показує, що акціонерні товариства ефективно працюють лише в тому випадку, якщо вони створені з майновою відповідальністю членів і функціонують у ринковому середовищі з великою питомою вагою інших форм власності.

З цієї точки зору велике значення має те, як поширюються акції. Їх слід продавати, за думкою багатьох економістів, переважно за гроші населення, а не за фонди підприємств. Коли акціонерами стають не стільки приватні особи, скільки державні підприємства, навіть відомства, то приватизація фактично не відбувається.

Але практика свідчить про те, що на перших етапах акціонування наших підприємств контрольний пакет акцій (кількість акцій, що дає змогу контролювати роботу підприємства, його кошти, визначати економічну політику) зберігається за державою. Рядові ж робітники володіють у даному випадку практично символічною часткою акціонерного капіталу, і тому дуже швидко в них губиться заінтересованість у підвищенні ефективності виробництва та прибутковості фірми. Необхідно також розробити й механізм отримання акцій робітниками, що поступають на роботу вже після перетворення підприємства на акціонерне товариство.

Процес роздержавлення та приватизації призводить до зрощення орендних форм господарювання з акціонерними. За думкою провідних спеціалістів та керівників підприємств, саме поєднання орендної та акціонерної форм господарювання стане визначальним у становленні ринкової економіки. На початок 1990 року в нашій країні близько 300 підприємств проводило свою діяльність з притягненням елементів акціонерних форм господарювання. Перехід на оренду, в свою чергу, прискорює процес перетворення державних підприємств в акціонерні товариства.

Це підтверджує й досвід країн Східної Європи. Найбільш перспективним напрямом активізації підприємницької діяльності, створення умов для конкуренції вважається тут розвиток акціонерних форм господарювання. Перетворення підприємств в акціонерні товариства повинно допомогти подоланню знеособлення та монополізації власності, подоланню бюджетного дефіциту, низької ефективності господарювання, марнотратства та поганої якості продукції - всього того, чим дискредитувала себе протягом десятиріч державна власність. Процес приватизації стає однією з головних потреб радикалізації економічної реформи, важливим засобом оздоровлення економіки.

На даний період в недержавній власності створюється до половини, а то і більше, валового внутрішнього продукту. Процес приватизації буде продовжуватись і надалі. Та необхідно навести порядок, бо приватизація перетворюється на так звану "прихватизацію", а це викликає незадоволення людей, тому необхідно вдосконалювати юридичну основу і чітко витримувати прийняті норми.

В умовах сучасної ринкової економіки приватизація державної власності не є само метою або втіленням ідеологічних симпатій чи антипатій. Здійснюючи приватизацію, держава прагне умістити свою діяльність в окреслені ринком межі, добиваючись високої ефективності ринкового господарства.

4) Сутність і риси натурального господарства.

Натуральне виробництво — це тип господарства, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволення особистих потреб і потреб виробництва. Для натуральних господарств характерною є економічна замкнутість. Це означає, що такі господарства повністю або майже повністю ізолювали себе від суспільного поділу праці. Натуральне господарство протилежне товарному, яке виробляє продукти для продажу.

В умовах натурального господарства проявляються такі риси економіки:

1) господарська одиниця не бере участі в суспільному поділі праці, хоча останнє може мати певний ступінь розвитку і використовується більшою чи меншою кількістю інших господарських одиниць. До розкладу первіснообщинного ладу і виникнення першого великого поділу суспільної праці натуральне господарство було абсолютною формою його організації в суспільстві (общині);

2) кожне натуральне господарство намагається виробляти необхідні життєві засоби, тобто фонд життєвих благ для виробника і членів його сім’ї. Цей фонд виступає засобом людей до життя, відтворення їх;

3) засоби виробництва виробляються безпосередньо в господарській одиниці з тим, щоб процес виробництва був забезпечений не тільки земельними ресурсами, а й засобами виробництва, створеними в даному господарстві.

Економічною основою натурального господарства є сільське господарство і домашня промисловість.

Домашня промисловість являє собою виробництво в сільському господарстві готових продуктів для особистого і виробничого споживання. Виготовляються вони із сировини, яка добувається чи виробляється в цьому ж господарстві. Домашні промисли є необхідною складовою натурального господарства. Варто мати на увазі, що домашня промисловість виникла в епоху первіснообщинного ладу, у більшості народів на стадії неоліту, коли формувались галузі землеробства і тваринництва. Домашня промисловість охоплювала такі виробництва, як ковальське, гончарне, ткацьке, столярне. Великого значення набули переробка в межах господарства продукції землеробства і тваринництва, виготовлення взуття, одягу, предметів хатнього вжитку. Найбільш ранніми й універсальними видами домашньої промисловості були: обробка дерева, шкір, войлока, плетіння корзин, вірьовок, виготовлення засобів риболовства, примітивних сільськогосподарських знарядь.

Домашня промисловість була складовою економіки докапіталістичних економічних формацій, особливо феодальної. Суспільство, в якому панувало натуральне господарство, складалося з маси розрізнених і роз’єднаних, досить однорідних господарських одиниць, кожна з яких являла собою відособлений, замкнений світ: патріархальне господарство, примітивна сільська община, феодальний маєток.

Історичне значення натурального господарства полягає в тому, що:

1) воно є історично першим типом господарської діяльності людей;

2) з’явилися перші галузі господарства: землеробство і тваринництво;

3) на базі домашньої промисловості створювались умови для виникнення ремесла і кустарного виробництва, а також для нового великого поділу суспільної праці;

4) людина вперше оволоділа методами виробництва засобів виробництва для землеробства, тваринництва і домашньої промисловості;

5) розширене застосування примітивних засобів праці і поступове їх удосконалення підносили продуктивність праці в системі натуральних господарств.

5.1.2. Історичні межі натуральної форми організації виробництва.

Історично кінцевою межею натурального виробництва як єдиної і абсолютної форми є перший суспільний поділ праці. Наступною історичною межею натуральної форми виробництва є поступове відокремлення ремесла від домашньої промисловості. Кінцевою історичною межею натуральної форми господарювання є феодальний спосіб виробництва. А взагалі, елементи натурального виробництва завжди зберігаються там, де є селянське господарство. Саме в селянських господарствах зберігається і домашня промисловість.

Структура суспільного виробництва: розподіл праці, показники, фактори, класифікація. Реферат

Розподіл праці і формування галузей. Галузева структура і показники, що її характеризують. Фактори, які визначають галузеву структуру. Класифікація галузей промисловості. Міжгалузевий виробничий баланс і міжгалузеві зв'язки

Розподіл праці і формування галузей

Поява промисловості як самостійної галузі і її диференціація пов'язана із суспільним поділом праці, який проявляється в наступних формах: загальний, одиничний, частковий. В результаті загального поділу праці все народне господарство розділилося на 2 великі сфери: промисловість відокремилася від сільського господарства.

Подальший прогрес промисловості пов'язаний із частковим поділом праці, в результаті якого в промисловості з'явилися нові галузі. Одиничний поділ праці призводить до розподілу галузей між підприємствами. Між цими видами поділу праці існує взаємозв'язок.

Для того, щоб утворилась окрема галузь промисловості, необхідне виконання техніко-економічних умов:

велика кількість підприємств, які б виготовляли певну продукцію;

ці підприємства повинні мати взаємозв'язки між собою та іншими галузями промисловості чи сільського господарства;

повинен бути специфічний характер праці, особлива організація і технологія виробництва, які б вимагали створення єдиного органу управління;

всі ці підприємства повинні характеризуватися певними ознаками, які б давали можливість об'єднати їх у галузь.

До цих ознак належать:

а) єдність економічного призначення продукції;

б) однорідність споживаної сировини;

в) спільність техніко-технологічної бази;

г) специфічний склад кадрів, які володіють певними фаховими можливостями.

Галузь промисловості - це сукупність підприємств, які характеризуються (див. ознаки а, б, в, г).

Галузева структура і показники, що її характеризують. Фактори, які визначають галузеву структуру

Під галузевою структурою розуміють ступінь диференціації промисловості на галузі, кількісні співвідношення і взаємозв'язки між ними.

До показників, що характеризують галузеву структуру, належать:

Показники, які характеризують кількісні співвідношення між галузями: це питома вага галузі у промисловості. Вона може визначатися по обсягу випуску, по чисельності працюючих, по основних фондах.

Показники, які характеризують структурні зрушення:

це різниця питомих ваг: ∆П=Ппл-Пб

темп росту галузі: Тр= (Ппл∕Пб) *100%

галузевий коефіцієнт випередження: Квип= (Трг/Трпр) *100%

Ппл = Пб* Квип

Показники, які характеризують структурні зрушення: це коефіцієнти внутрігалузевого і міжгалузевого споживання:

Квг=Qв/Qзаг;

Км= Qм/Qзаг

До факторів, які визначають галузеву структуру, належать: НТП і ступінь впровадження її у виробництво, рівень суспільного поділу праці, ріст матеріального і культурного рівня людей, наявність природних ресурсів в країні, суспільно-історичні умови, в яких іде розвиток даної галузі.

Класифікація галузей промисловості

Галузі промисловості поділяються за:

економічним призначенням продукції (група А - засоби виробництва, група Б - предмети споживання);

характером функціонування продукції в процесі виробництва (галузі, які виготовляють знаряддя і предмети праці);

характером дії на предмет праці (добувні і обробні);

структурою витрат (трудо-, матеріало-, фондо-, енерго-, капіталомісткі);

тривалістю виробничого процесу (із неперервним і перервним або дискретним виробництвом);

часом роботи на протязі року (сезонні і цілорічні);

тривалістю технологічного процесу (з коротким циклом - виробництво електроенергії, із середнім циклом - машинобудування, з довгим циклом - кораблебудування).

Міжгалузевий виробничий баланс і міжгалузеві зв'язки

Господарство будь-якої країни характеризується наявністю міжгалузевих зв'язків. Міжгалузевий баланс складається із чотирьох квадрантів:

тут відображається проміжний продукт, що характеризує поточне споживання галузей матеріального виробництва і показано, як продукція певної галузі розподіляється на внутрігалузеве і міжгалузеве споживання.

Проміжний продукт - це та частина продукції галузі, яка надходить у виробниче споживання галузей матеріального виробництва.

відображає кінцевий продукт - це та частина валової продукції галузі, яка не йде в подальшу переробку, але використовується для відшкодування зношення основних фондів, формування фондів споживання і нагромадження.

відображає амортизацію основних виробничих фондів, доходи працівників виробничої сфери і держави. Сума по стовпчиках утворює умовно чисту продукцію (це чиста продукція+амортизація).

відображає доходи працівників невиробничої сфери.

5) Сутність і функції грошей

План

1.1 Походження грошей

1.2 Види грошей

1.3 Функції грошей

1.1 Походження грошей

Гроші посідають значне місце у ринковій економіці. Вони забезпечують життєдіяльність кожної з ринкових структур, сприяють подальшому розвитку процесу суспільного відтворення матеріальних та нематеріальних благ, їх виробництву, обміну, розподілу та споживанню. Грошові відносини є найскладнішим елементом ринку. Вивчення сутності грошей, функцій, що виконують гроші, аналіз їхнього розвитку та, впливу грошей і грошової політики на стан економіки здійснює грошова (монетарна) теорія, яка є складовою загальної економічної теорії. Економічна ж теорія, як наука, виникла завдяки аналізу грошових відносин.

У монетарній теорії є багато течій і напрямків, що з'явилися в процесі розвитку цієї науки. Вони формуються на різних, часто протилежних, засадах, але все це розмаїття шкіл можна згрупувати в декілька напрямків, залежно від того, що ми візьмемо за основний принцип класифікації. Якщо в основу класифікації покласти якісні аспекти грошової теорії, тобто природу грошей, їхню сутність, вартість та купівельну спроможність, то усі існуючі теорії грошей можна розділити на такі чотири: металістична теорія грошей, номіналістична, кількісна та марксистська.

Якщо в основу класифікації покласти головним чином кількісні взаємозв'язки, тобто визначення ролі грошей у відтворювальному процесі та впливу грошової маси на економічне зростання, то існуючі різні течії монетарної теорії можна поділити на дві: класична (неокласична, монетаристська) та кейнсіанська (неокейнсіанська тощо)

Оскільки розподіл монетарних теорій на два напрямки: кейнсіанський і класичний співпадає з логікою і загалом із розвитком світової економічної думки, то слід обрати саме цю класифікацію для подальшого викладу. Оскільки розвиток грошової теорії та накопичення знань здійснюються поступово в історичному процесі, то необхідно розглянути ті школи монетарної теорії, які найбільше вплинули на погляди представників сучасних напрямків розвитку теорії грошових відносин.

В економічній літературі розглядаються два підходи до походження грошей: раціоналістична та еволюційна концепції.

Перша пояснює походження грошей як підсумок угоди між людьми, які впевнились у тому, що для руху вар гостей в міновому обороті необхідні спеціальні інструменти. Згідно з другою – гроші з'явилися в результаті еволюційного процесу, який поза волею людей призвів до того, що деякі предмети виділилися із загальної маси і посіли особливе місце.

Гроші виділилися з товарного світу і протистоять йому. Якщо товари знаходяться в сфері обігу тимчасово, то гроші є постійним її учасником.

Гроші, що розвинулись з товару, продовжують залишатися товаром, який відрізняється від всього іншою товарного світу своїми специфічними властивостями.

Будучи особливим товаром, гроші можуть виразити вартість в ціні як звичайний товар. Вони виражають всю нескінченну різноманітність товарів у вигляді фіксованих мінових пропорцій. На них впливають ринкові умови і держава. В грошах виражає свою вартість будь-який товар і з них можна придбати коли завгодно і які завгодно продукти праці. Будучи товаром товару, гроші виступають як загальний товар.

Загальний товар – категорія національної економіки. У світовому господарстві загальний товар має відповідну форму існування як універсальний товар. Сфера діяльності грошей поширюється на світовий ринок.

Суспільна корисність грошей полягає в тому, що вони опосередковують рух товару між виробниками і споживачами, обслуговують рух капіталу.

Значення грошей, їх місце в економічний системі полягає в тому, що гроші виступають в якості реального зв'язку між товаровиробниками. Вони дозволяють визначити ефективність функціонування господарського механізму.

Процес еволюції та становлення грошей представляє собою розвиток форм вартості, тобто розвиток мінової вартості.

Перша форма – проста, або випадкова форма вартості властива низькому рівню розвитку продуктивних сил. При натуральному господарстві надлишок продукції виникав лише періодично, час від часу. Товари, які вироблялися в надлишку, випадково змінювали свою вартість через посередництво іншого товару (наприклад, одна вівця дорівнювала одному мішку зерна). Мінова вартість при такому обміні могла часто змінюватися в часі і просторі. Однак вже в цій простій формі вартості були закладені основи майбутніх грошей.

Повертаючись до нашого прикладу, для скотаря вівця важлива не як споживча вартість, а як вартість, що виявляється тільки на ринку. Йому потрібна споживча вартість зерна. На ринку товар (в даному випадку вівця) шукає свого антипода і грає активну роль, бо скотар прагне знайти зерно в обмін на свій товар. Зерно служить формою вартості вівці, тобто пасивно відображає суспільну працю витрачену на вирощування вівці. Отже, зерно стає зовнішнім проявом суспільної праці, тобто еквівалентом, і знаходиться в еквівалентній формі вартості.

Еквівалентна форма вартості має наступні особливості:

- споживча вартість товару-еквіваленту (зерна) служить формою прояву своєї протилежності – вартості товару (вівці);

- індивідуальна праця, витрачена на виробництво товару-еквіваленту (зерна), виражає свою протилежність – суспільну працю;

- конкретна праця, закладена в товарі-еквіваленті (зерні), служить формою прояву абстрактної праці.

Друга форма - розгорнута форма вартості. З подальшим розподілом праці і зростанням виробництва все більше продуктів – товарів надходить на ринок. Один товар зустрічається при обміні з великою кількістю інших товарів-еквівалентів. Наприклад, один мішок зерна дорівнює:

одній вівці,

одній сокирі,

одному аршину полотна тощо.

Третя форма вартості – загальна, коли товар стає головною метою виробництва. Кожний товаровиробник за продукт своєї праці прагнув отримати загальний товар, який потрібний всім. В зв'язку з такою об'єктивною необхідністю, з товарної маси стали виділятися товари, що виконують роль загального еквіваленту. Загальними еквівалентами ставали худоба, хутро, у племен Центральної Африки – слонова кістка. Однак в цій ролі товари затримувалися недовго, оскільки не задовольняли вимог товарного обігу і за своїми властивостями не відповідали умовам еквівалентності.

В результаті розвитку обміну загальним еквівалентом протягом тривалого періоду стає один товар, здебільшого метал. Цей процес становлення товару, як загального еквіваленту, дуже складний і тривалий. Він визначив появу четвертої форми вартості – грошової, для якої характерні наступні риси:

- загальне визнання даного факту як покупцем, так і продавцем, тобто обидва суб'єкти не можуть відмовитися при обміні своїх цінностей на даний товар – гроші;

- наявність особливих фізичних властивостей у товару-грошей, придатності для постійного обміну;

- тривале виконання грошима ролі загального еквівалента.

Отже, цілком очевидним є висновок про те, що гроші виникли стихійно з обміну, а не за згодою сторін. В ролі грошей виступали різні товари, але більш придатними виявилися дорогоцінні метали: золото і срібло.

Отже, гроші за своїм походженням – це товар. Виділившись із загальної товарної маси, вони зберігають товарну природу і мають ті ж самі дві властивості, що і будь-який інший товар: володіють споживчою вартістю (наприклад, золото в формі грошей може використовуватися як прикраса і задовольняти естетичні потреби людини) і вартістю, оскільки на виробництво товару-грошей (золота) витрачена певна кількість суспільної праці.

В той же час гроші, на відміну від звичайних товарів, є особливим товаром:

споживча вартість товару, що виконує роль загального еквіваленту ніби подвоюється (крім конкретної споживчої вартості, вони мають загальну споживчу вартість, оскільки з їх допомогою людина може задовольнити будь-яку потребу);

вартість грошей має зовнішню форму прояву до їх обміну на ринку. Товар-гроші завжди можна обміняти на будь-який інший товар, необхідний власнику грошей. В той час, як вартість звичайного товару прихована і виявляється в процесі обміну, коли товар продається на ринку.

Таким чином гроші – історична категорія, яка розвивається на кожному етапі товарного виробництва і наповнюється новим змістом, що ускладнюється із зміною умов виробництва.

Гроші розв'язали протиріччя товарного виробництва: між споживчою вартістю і вартістю. З появою грошей товарний світ поділився на дві частини: одна – товар-гроші, друга – всі інші товари. Споживча вартість сконцентрована з боку всіх товарів, а їх вартість – з боку грошей. Товари, які беруть участь в обміні, виступають як споживчі вартості. Гроші стають виразником цих споживчих вартостей всіх товарів через свою вартість.

Таким чином, особливість грошей полягає в наступному:

- гроші – це товар, що виділився стихійно;

- гроші – це особливий привілейований товар, який відіграє роль загального еквівалента;

- гроші розв'язали протиріччя між вартістю і споживчою вартістю, властиві всім товарам, в тому числі і грошам.